Координаційна теорія Вернера
Координаційна теорія Вернера (англ. Werner's coordination theory) — одна з перших теорій утворення координаційних сполук, розроблена швейцарським хіміком Альфредом Вернером.
Основними її положеннями є такі:
- більшість атомів проявляють у координаційних сполуках два типи валентності: основну (в сучасній термінології — ступінь окиснення) та побічну (в сучасній термінології — координаційне число);
- кожен з атомів намагається, щоб обидва види валентності (основна та побічна) були насичені;
- побічні валентності мають чітке просторове спрямування.
Джерела
- Глосарій термінів з хімії / уклад. Й. Опейда, О. Швайка ; Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет. — Дон. : Вебер, 2008. — 738 с. — ISBN 978-966-335-206-0.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.