Королівство Ірландія
Королі́вство Ірла́ндія (ірл. Ríocht na hÉireann, англ. Kingdom of Ireland) — ірландська держава, яка існувала з 1541 по 1800 рік і займала весь острів Ірландія. 1 січня 1801 року Королівство Ірландія і Королівство Великої Британії об'єдналися, створивши Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії.
|
Проголошення королівства
Згідно з Актом Корони Ірландії[1], затвердженим Ірландським парламентом в 1542 році, Ірландія ставала королівством, а король Англії Генріх VIII, який мав до цього, як і його попередники, титул повелителя Ірландії, проголошувався королем Ірландії, першим з 1169 року. Припиняло своє існування Лордство Ірландія, створене в 1171 році після завоювання Ірландії Генріхом II, благословенним на це папською буллою Laudabiliter, виданою в 1155 році папою Адріаном IV.
Керування державою
Головою держави був англійський монарх. Головою виконавчої влади та представником англійського короля був Лорд-Представник, пізніше Лорд-Лейтенант. На цю посаду призначалися як правило знатні англійські дворяни, хоча кілька разів це місце займали і ірландці. У XVIII столітті значення цієї посади стало зменшуватися і провідну роль став виконувати Генеральний Секретар Ірландії. Законодавчим органом Королівства Ірландія був двопалатний парламент, створений по англійському зразку і складався з палати Лордів і Палати Громад. Повноваження парламенту Ірландії були істотно обмежені цілим рядом законодавчих актів, головним чином — Актом Пойнінга, запропонованим Лордом-Представником Едуардом Пойнінгом в 1492 році, після закінчення війн Червоної та Білої троянд.
З 1693 року католики, а також представники таких гілок протестантизму, як баптизм, пресвітеріанство і методизм не допускалися до складу парламенту, а їх права були значною мірою обмежені серією законів, з 1728 по 1793 роки вони навіть не мали виборчих прав.