Корінь (мовознавство)

Корінь — основна, єдина обов'язкова для кожного слова морфема, що є носієм його лексичного значення, повторюється в усіх граматичних формах і споріднених словах.

Корінь — це центральна частина слова, яка є неподільною частиною споріднених слів, що утворюють словотвірне гніздо.

Корінь може збігатися з основою слова: день; зіставляється з іншими некореневими морфемами.

Афікси приєднуються до коренів у певній послідовності, набуваючи своїх значень тільки в його контексті. Проміжними між коренями й афіксами є афіксоїди. Під упливом афіксів оточення кореня можуть варіюватися.

Класифікація коренів

Корені, що вільно сполучаються з різними словотвірчими афіксами й можуть уживатися без них, називають вільними (біг, біг-ун, біг-ати). Корені, які використовують тільки в поєднанні з суфіксами й префіксами, називають зв'язаними (в-зу-ття, в-зу-ти, роз-зу-ти). Зв'язані корені з'являються внаслідок спрощення морфем, будови слів, лексичних запозичень.

Є корені живі, які легко виділяють у структурі слова (пис-ати, за-пис) та історичні, або етимологічні, що встановлюються у слові на основі етимологічного аналізу (зод-ч-ий, му-х-а).

Корінь в українській мові

В українській мові близько 15 000 коренів[1]. Більшість з них об'єднує від двох (мензурка, мензурковий; ментор, менторський) до кількох десятків (-біл-, -чит-) або й сотень (-вод-, -нес-, -ход-) слів. Понад 5 000 коренів засвідчено одним словом (антилопа, бабуїн, гібон). Це переважно запозичення.

Найчастіше корені поєднується з афіксами, хоча є і кореневі безафіксні слова, яких в українській мові близько 500. Це службові частини мови: прийменники (над, під), сполучники (і, але), частки (би, ж), невідмінювані іменники (кенгуру), прикметники (хакі) й прислівники (там, тут).

Понад половина коренів української мови зазнає морфонологічних змін (у них чергуються голосні й приголосні, випадають і вставляються окремі фонеми). Корені відмінюваних іменників і прикметників здебільшого закінчуються приголосним, дієслів голосним і приголосним.

Див. також

Однокореневі слова

Література

Посилання

  1. Українська мова: Енциклопедія / [редкол.: Русанівський В. М. (співголова), Тараненко О. О. (співголова), М. П. Зяблюк та ін.] – 2-ге вид., випр. і доп.– К.: Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.: іл.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.