Кохтла-Ярве

Ко́хтла-Я́рве (ест. Kohtla-Järve) (з 1946 р.) — місто на північному сході Естонії. Розташоване на сланцевих покладах, видобуток якого є основним видом діяльності в місті. Значний розвиток отримали в місті і галузі промисловості, не пов'язані з сланцем — виробництво будівельних матеріалів, швейне виробництво, металообробка.

Кохтла-Ярве
герб прапор
Основні дані
59°24′ пн. ш. 27°17′ сх. д.
Країна  Естонія
Адмінодиниця Кохтла-Ярве
Столиця для Кохтла-Ярве (city)
Засновано 1946
Площа 39,34 км²[1]
Населення 32 577 осіб (1 січня 2021)[2]
Міста-побратими Нордерштедт, Оутокумпу, Кедайняй, Саранськ
Часовий пояс UTC+2 (Естонія)
GeoNames 591260
Міська влада
Мер міста Ljudmila Jantšenkod
Вебсайт kohtla-jarve.ee
Мапа
 Кохтла-Ярве у Вікісховищі
Будинок культури в Кохтла-Ярве

Географія

Місто Кохтла-Ярве знаходиться на північному сході Естонії, у повіті Іда-Вірумаа, поблизу Талліннсько-Нарвської залізниці. Площа — 46 квадратних кілометра. Складається з шести окремо розташованих частин міста: Ахтме, Війвіконна, Кукрузе, Ору, Сомпа та Ярве. Район Ахтме розташований на південь від центру повіту і складається з Ахтме, Пуру, Ійдла і Тамміку. Великі промислові підприємства (видобуток сланцю, електростанція, комбінат будматеріалів) знаходяться в південно-східному Старому Ахтме. Між Ахтме і Йихві розташований житловий район Ійдла.

Історія

Кохтла-Ярве отримав статус міста трохи більше ніж півстоліття тому. Однак поселення на його території існувало давно. Так, до 1241 року відноситься перша згадка в Датській поземельній книзі про село Ярве (там воно називається Jeruius). Нинішня частина міста Кукрузе вперше згадується також в 1241 (Kukarus), а Сомпа — в 1420 році (Soenpe). Скоріш за все, на місці нинішнього Кохтла-Ярве так і не виникло б міста, якби не горючий сланець, поклади якого в місцевих краях досить значні. Образно кажучи, горючий сланець — це «тверда нафта». Про те, що цей камінь може горіти, місцеві жителі знали давно. Існують легенди, які розповідають про те, яким чином це було помічено. Згідно з однією з них, колись у давні часи пастухи, розпалюючи багаття, мали звичай викладати навколо них кільце з каменів. Зазвичай для цього використовували вапняк, але одного разу скористалися жовтувато-коричневими камінням, яких виявилося чимало в тому місці. Пастухам важко було повірити своїм очам, коли вони побачили, як спекотно ці камені палають разом з дровами. За іншою легендою якийсь селянин збудував собі лазню зі сланцю. Варто було розтопити її, як загорілися стіни — на превеликий подив селянина і всіх сусідів.

Однак довгий час сланець залишався в очах місцевого населення всього лиш дивним курйозом, який не мав практичного значення. Використовувати його як паливо не було потреби, адже навколо вистачало лісів. До того ж палаючий сланець виділяє занадто багато кіптяви.

Уродженці

Джерела

Примітки
  1. Land Board — 1990.
  2. Департамент статистики Естонії — 1991.

Посилання


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.