Краль Василь

У червні 1944 перейшов до УПА. Служив у вiйськово-польовій жандармерiї при штабi Львiвської воєнної округи «Буг», охороняв керiвника полiтвиховного вiддiлу цього штабу Василя Ваврука-«Ватюгу».

Наказом УПА - Захiд ч. 12 вiд 28.04.1945 р. «Чавсу» признано ступiнь булавного.

Із серпня 1945 року на Закерзонні. За вiйськово-територiальним подiлом УПА територiя Грубешiвщини, Холмщини, Пiдляшшя i Любачiвщини навеснi 1945 р. вiдiйшла до Воєнної округи (ВО) УПА «Сян», але попередньо належала до ВО-2 «Буг» i тут у рейдах перебували вiддiли зi Львiвщини. Командує чотою у сотні «Галайда-2». Після того, як командир округи Василь Левкович ухвалив рiшення про подiл сотнi «Галайда 2» на двi частини, то одну, чисельнiстю до 50 осiб очолив Василь Краль. Інша, пiд командуванням Василя Панаса - «Сивого», перейшла польсько-радянський кордон i повернутися на Львiвщину. Сотня (пiдвiддiл) «Галайда 2» (коротко теж носив назву «Романовичi») пiд командуванням Василя Краля діяв аж до розформування у 1947 році, формально належачи до Львiвської ВО «Буг», але у оперативному підпорядкуванні в тактичному вiдтинку «Данилiв», який входив до ВО-6 «Сян». Тобто, одночасно iснували два пiдвiддiли (сотні) УПА з однаковою назвою «Галайда 2», причому один дiяв на Львiвщинi, а iнший - на Закерзоннi. Восени 1945 пiдвiддiл Краля-«Чавса» отримав номер — 114.

15 серпня на чолі сотні взяв участь у рейді з-пiд села Брусно (тепер Любачiвський повiт Пiдкарпатського воєводства) до Пiдляшшя. Знищили автомашину iз офiцером МВД та декiлькома солдатами бiля села Грабiвка (тепер Парчевський повiт Люблiнського воєводства). Разом iз представниками теренової мережi ОУН брав участь у переговорах iз представниками польського антикомунiстичного пiдпiлля, якi вiдбулися 27 жовтня 1945 р. на колонiї Тучна (тепер Бiльський повiт Люблiнського воєводства). 6 листопада 1945 сотня повернувся до с. Лiски (тепер Грубешiвський повiт Люблiнського воєводства, Польща).

Наказом УПА-Захiд ч. 17 вiд 1.01.1946 р. В.Краль - «Чавс» пiдвищений до ступеня старшого булавного, а вже наказом Головного вiйськового штабу ч. 1/46 вiд15.02.1946 р. йому присвоєно ступiнь хорунжого з датою старшинства 22.01.1946 р.

10 квiтня 1946 року керував засідкою на вiйськову автомашину на шосе Угнiв-Белз. Ворожi втрати склали 12 вбитими, зокрема поручник Вiйська польського i лейтенант МВД.

Командував дiями свого пiдроздiлу в спiльному наскоку на місто Грубешiв, здiйсненому УПА та польською пiдпiльною органiзацiєю «Вольносць i Нєзавiслосць» 27-28 травня 1946 року.

Після демобілізації сотні, разом iз групою повстанцiв у жовтні 1947 року перебрався у Захiдну Польщу, на Помор’я. Звiдси вони мали зв’язок iз командиром ВО-6 «Сян», фактичним керiвником пiдпiлля у Польщi Мирославом Оникевичем - «Орестом» та окружним провiдником Євгеном Штендерою - «Прiрвою», який перебував у Схiднiй Пруссiї.

10 лютого 1948 року заарештований у м. Дравсько-Поморське (тепер Захiднопоморське воєводство, Польща). Присудом вiйськового суду в Люблiнi 10 лютого 1949 року засуджений на кару смертi. 9 травня 1949 вирок замiнили надовiчне ув’язнення.

Вийшов на волю у 1955 році. Працював касиром у ПР (Panstwowe Gospodarstwo Rolne — польський аналог радгоспу) у мiстечку Бiлий Бор (тепер Щецiнецький повiт Захiдно-поморського воєводства, Польща). Опiсля перебрався на Шлезьк, де працював на фабрицi радiоприймачiв «Дiора» у м. Дзєржонюв (тепер Дольносльонське воєводство, Польща). Хворiв на туберкульоз, пережив два iнфаркти. Помер 26 вересня 1976 року у Дзєржонювi.