Левкович Василь Михайлович

Народився 6 лютого 1920р. в с.Старий Люблинець (Любачівський повіт, Підкарпатське воєводство, Польща). Його батьки Михайло та Єва (з роду Біла) померли в 1924 році, коли Василю було 4 роки.

В вересні 1926 року пішов до першого класу місцевої української школи, проте не зміг там довго навчатися оскільки в січні 1927 року померла його бабуся Катерина. Після смерті бабусі Василя забрав до себе брат матері та хрещений батько Костянтин Білий із села Долини у якого було дев'ятеро своїх дітей. В цьому ж селі Василь відновляє своє навчання, але вже в школі із польською мовою навчання.

Вперше Василь Левкович почув про існування та діяльність УВО, а згодом ОУН з уст свого двоюрідного брата Білого Степана та дядька, які вели часті розмови про діяльність УВО та ОУН на українських землях. Від того часу Левкович став симпатиком ОУН, а в 1938 році повноправним членом.

Навесні 1941 року пройшов підпільний вишкіл військового характеру в с. Улазів, організований Любачівським повітовим провідником ОУН Омеляном Грабцем. Вишкіл відбувався під виглядом агрономічних курсів. Після вишколу Василю було присвоєно звання старшого стрільця.

Після початку німецько-радянської війни, у 1941 році увійшов до складу похідної групи ОУН під керівництвом Омеляна Грабця. У липні 1941 група прибула в Рівненську область, де Левкович став заступником О. Грабця, якого було призначено обласним провідником. Похід далі не відбувся і на групу поклали завдання організовувати та вишколювати місцеву молодь у куренях молоді. Для легалізації він вступив в народну міліцію в Дубно. Роботу в міліції Василь Левкович поєднував з роботою інструктора військової та політико-виховної підготовки в підпіллі.

До польської армії я не доріс, бо поляки брали на службу після 21 року. А від радянської утік. 1938-го вступив до ОУН, із похідною групою прибув у Рівне організовувати українську армію. Автоматичної зброї не мали — тільки кріси та пістолети.

В вересні 1941 року в Дубно встановлено німецьку жандармерію і розформовано частини української народної міліції, замість неї функції поліції були передані «Шуцманшафту». В «шуцманах» Василь Левкович перебував до 17 березня 1943 року.

1943 р.

В березні 1943р. «Шуцманшафт» за наказом Проводу ОУН перейшов в підпілля, з нього було сформовано дві чоти, командиром яких став Василь Левкович. Згодом дві чоти було передано в розпорядження ВО-1 «Заграва», яка була розміщена в північній частині Рівненської області. У районі с. Деражне їх прийняв у своє підпорядкування командир ВО-1 «Заграва» Литвинчук Іван — «Дубовий» та тимчасово призначив чоти до співдії з місцевою боївкою.

В кін. березня чоти «Воронного» і місцева боївка мали сутичку з німецьким гарнізоном з Цуманя. По короткій перестрілці німці втекли. Через кілька днів тим ж складом напали на німецький гарнізон у с. Головин.

7 квітня 1943р. на постій відділів «Воронного» в с. Бутейки напали поляки разом з червоними партизанами.

Поляки враз з червоними партизанами несподівано напали на нас, запалили село запальними кулями, і хоч ми їх відбили і завдали їм солідних втрат (більше 40 вбитими), однак через несподіваний наскок і самі ми понесли доволі солідні втрати. З нашого боку загинуло 8 осіб.

На Великдень, 1943 року, підпільники прийняли присягу та було проведено реорганізацію: чоти Левковича розформовано, а його назначено командиром 1-ї чоти сарненського загону «ім. Богуна» ВО-1 «Заграва» під командуванням сотника «Яреми».

Протягом 1943р. загін «Воронного» брав участь в боях з німцями біля с. Чудель, з поляками біля с. Угли, в кін. травня була спроба захопити поїзд на залізничній лінії Сарни-Костопіль (бій був невдалий), операція проти АК в Гуті Степанській, рейд по Степанщиі (бій біля Дубровиці, Володимирця, Літвиці,

Літом, Левковича назначають командиром загону «ім. Дорошенка» ВО-1 «Заграва», до котрої входила галицька сотня сотенного «Дереша». Після акту дезертирства 10 осіб з галицької сотні «Воронного» понижують до медшефа (обов'язки по контролю над шпиталями УПА на території ВО-1 «Заграва»). Осінню перейшов в штаб УПА-Північ, виконував обов'язки старшини для доручень.

1944 р.

В січні 1944 р. Левковича включено до складу командування старшинської школи (був командиром чоти). З наближенням німецько-радянського фронту школа переносилася в Волинську область в район Володимира-Волинського, а згодом її взагалі розформували, «Воронному» було надано звання старшого булавного. Після цього весь командний та інструкторський склад Головним військовим штабом УПА направлений в Карпати для поповнення інстукторського складу старшинської школи ім. Пипського «Олені», яка проходила вишкіл на горі Магурі Болехівського району. Під час переходу Левкович в сутичці з радянськими партизанами був зазнав поранення, проте продовжував перехід. В Карпати група прибула туди в березні 1944 р.

В квітня 1944 р. Василя Левковича підвищено до звання хорунжого, в червні назначено командиром ВО-2 «Буг» УПА-Захід, в жовтні став поручником.

У лютому 1946-го отримав звання майора Повстанської армії. А наприкінці того ж року йому присвоєно звання полковника, яке командування армії присвоїло посмертно, вважаючи його загиблим.