Красовський Опанас Іванович

Красовський Опанас (Афанасій) Іванович (28(17). 01. 1781, за ін. даними, 1780 — 30(18). 05.1843) — військовий діяч, генерал-ад'ютант (1831), чл. Військової ради (1834), генерал від інфантерії (1841). Батько А. Красовського. Нащадок козацького роду, що набув дворянство (див. Красовські). Народився в Лебединській окрузі Харківського намісництва (до указу імператриці Катерини II від 25 квітня 1780 року за ст. ст. ці землі входили до Сумської провінції Слобідсько-Української губернії). 4 липня (23 червня) 1795 вступив унтер-офіцером до 4-го батальйону Бузького єгерського корпусу. 1798 переведений до 13-го єгерського полку. На поч. 1800 — підпоручик, у січні 1803 року — поручик. Залучався до експедицій Чорноморського флоту: 1804 — на о-в Корфу (нині у складі Греції), 1805 — в Італію. Став кавалером ордена св. Анни 3-го ст. На російсько-турецькій війні 1806—1812 поранений. Від 1808 — штабс-капітан, 1809 — капітан, з трав. 1811 — майор. За мужність у боях нагороджений двома золотими шпагами (кожна з написом «За храбрость»), орденами св. Георгія 4-го ст., св. рівноапостольного кн. Володимира 4-го ст. і св. Анни 2-го ст. з алмазними знаками. 11 верес. (30 серп.) 1811 підвищений у чині до підполковника. 13 (1) січ. 1812 року призначений командиром 14-го єгерського полку й того самого місяця утверджений полковником.

Красовський Опанас Іванович
Народився	17 (28) січня 1781 Лебединський повіт, Харківське намісництво, Російська імперія
Помер	18 (30) травня 1843 (62 роки) Київ, Київська губернія, Російська імперія
Поховання	Києво-Печерська лавра
Країна	Російська імперія
Діяльність	військовослужбовець
Учасник	Війна третьої коаліції, Наполеонівські війни, Російсько-перська війна (1826—1828), Q4340762? і Capture of Erivand
Військове звання	генерал від інфантерії
Діти	Красовський Андрій Опанасович
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

На Війні 1812 перебував у 3-й армії на Волині, воював під Кобрином, Борісовим (нині обидва міста в Білорусі), на р. Березина (притока Дніпра). Зазнав поранення в живіт. Після одужання 1813 брав участь у блокаді фортець Кюстрин (нині м. Костшин, Республіка Польща) і Магдебург (нині місто у ФРН). За відвагу та вправність, виявлені в «Битві народів» під Лейпцигом, 18 (6) жовтня 1813 одержав чин генерал-майора, після чого командував гренадерською бригадою. 1819 через недугу пішов у відставку.

1823 повернувся на службу. Призначений начальником штабу 4-го піх. корпусу. Від 3 верес. (22 серпня) 1826 мав ранг генерал-лейтенанта. Надалі командував різними з'єднаннями. Брав участь у російсько-перській війні 1826–1828 років і російсько-турецькій війні 1828—1829 років. Знову був поранений. Від 3 верес. (22 серп.) 1830 року до 27 (15) лют. 1831 року виконував обов'язки нач. 3-го піх. корпусу та водночас — новоросійського й бессарабського генерал-губернатора (заступивши на цій посаді М.Воронцова). Опікувався прийнятими в рос. підданство запорожцями з-за р. Дунай (див. Задунайська Січ). Листувався з Й.Гладким. 25 (13) берез. 1831 очолив гол. штаб 1-ї армії. Придушував польське повстання 1830—1831. Від 1 черв. (20 трав.) 1834 — командир 6-го піх. корпусу. 23 (11) січ. 1835 узяв відпустку для лікування. 1842 вже як повний генерал прийняв 1-й піх. корпус. Нагороджений прикрашеною алмазами золотою шпагою «За храбрость», багатьма орденами, у тому числі св. Георгія 3-го ст., св. рівноапостольного кн. Володимира 2-го ст. та 1-го ст., св. Анни 1-го ст. з діамантами, св. кн. Олександра Невського з діамантами, прусського Червоного Орла.

Складав нотатки про минулі бої, які частково опубліковано.

Похований у Києво-Печерській лаврі.