Кривицький Вальтер Германович

Займався підривною діяльністю в тилу Добровольчої армії на території України. Відтоді його партійний псевдонім «Вальтер Кривицький» став для нього другим прізвищем[2].

1920 направлений на Західний фронт у тил польської армії із завданням вчинити диверсії та саботаж на транспорті, забезпечувати командування Червоної армії військово-політичною інформацією[2].

Нагороджений орденом Червоного Прапора та почесною зброєю.

Після громадянської війни 1917—1922 закінчив спеціальні курси Військової академії РСЧА. Від 1921 — співробітник розвідувального управління штабу РСЧА. Знав кілька мов, зокрема, французьку, італійську, голландську, німецьку й польську. 1923 разом з контингентом партпрацівників і військових службовців відбув до Німеччини для навчання там німецьких комуністів методам саботажу, військової справи й підривної роботи. Діяв у французькій окупаційній зоні[2].

Після провалу «німецького Жовтня» (спроба частини керівництва РКП(б) — у першу чергу Льва Троцького та Григорія Зінов'єва — ініціювати в Німеччині восени 1923 комуністичну революцію) повернувся до СРСР[2].

Під час перебування на німецький території створив там базу для майбутньої розвідувальної мережі.

Будучи провідним фахівцем Розвідувального управління РСЧА, працював у Швейцарії, Італії, Австрії, Франції, Бельгії, Нідерландах.

Від 1925 викладав у Москві у Вищій школі підготовки розвідників, займав там посаду, що відповідала званню командира бригади РСЧА[2].

У червні 1926 направлений до Німеччини.

Після повернення в СРСР служив у центральному апараті Генштабу РСЧА; його безпосереднім начальником був Я. Берзін — головний організатор радянської розвідки. Від 1931 — в Іноземному відділі ОДПУ СРСР. 1934 — заступник директора Інституту воєнної промисловості[2].

Цього ж року відряджений до Австрії. У жовтні 1935 направлений до Німеччини керувати нелегальною резидентурою Іноземного відділу ОДПУ СРСР.

Викупив у одного з високоурядовців креслення нового італійського підводного човна, а також, перебуваючи в Берліні, роздобув код японських дипломатичних шифрів. Виявив факт надсекретних переговорів між представником Німеччини Й. фон Ріббентропом і японським аташе Хіросі Осіма щодо координації дій Берліна й Токіо в Європі й на Далекому Сході та розподілу між ними сфер впливу у світовій політиці[2].

У грудні 1936 дістав наказ центру надати компрометуючі дані на політичних діячів СРСР, які на той час потрапили до розряду «ворогів народу», а також «заморозити» агентурну мережу в Німеччині.

З перевірених джерел йому стало відомо про таємні переговори Йосипа Сталіна (в обхід офіційних каналів НКВС СРСР) з Адольфом Гітлером (переговори велися зі сторони Й. Сталіна через торгового представника СРСР у Берліні Давіда Канделакі, а з боку А. Гітлера — через імперського міністра Ялмара Шахта)[2].

У березні 1937-го, напередодні «Великого терору», був відкликаний до Москви. Будучи добре поінформованим, вирішив не повертатися до СРСР.

Спочатку нелегально жив у Франції, а 1938-го, пересвідчившись, що за ним полюють агенти НКВС СРСР, переїхав до США. Почав співробітничати з англійською розвідкою МІ5. Виказав близько 100 прізвищ радянських розвідників у країнах Європи, в тому числі Ернеста Олдхема, Кіма Філбі, тощо.

Підготував і оприлюднив низку статей і спогадів, у яких розповів, зокрема, про здійснювані в СРСР великомасштабні підробки американських грошових купюр, про фінансування спецслужбами СРСР підривних операцій за кордоном, а також про вчинені ОДПУ—НКВС СРСР політичні вбивства й фальсифікації як в СРСР, так і в інших країнах.

У грудні 1939 — жовтні 1940 жив у Канаді, співробітничав з Королівською канадською кінною поліцією.

У лютому 1941 знайдений мертвим в одному з готелів у м. Вашингтон (США). 10 лютого 1941 року, о 9:30  вранці його тіло було знайдено прибиральницею в готелі Бельвю (англ. Bellevue Hotel), нині готель Джордж)[3] у Вашингтоні. Поруч з його ліжком лежало три передсмертні записки. Тіло лежало в калюжі власної крові, а в правій частині черепу була виявлена вогнепальна рана від кулі .38 калібру, випущеної з револьвера, який знаходився в його правій руці. У доповіді від 10 червня 1941 року[4] зазначено, що він вже був мертвий протягом шести годин.

Версія про самогубство була відкинута його вдовою. На думку багатьох дослідників,[5][6] (включно із самим Кривицьким)[7] був убитий радянськими агентами,[8] проте офіційне розслідування, не знаючи про практику НКВС знищувати перебіжчиків, дійшло висновку, що Кривицький скоїв самогубство[9][10].