Кричевський Мусій Юхимович
Мусій (Моісей, Мойше, Михайло) Юхимович Кричевський (нар. 25 лютого 1897, Карлівка Костянтиноградського повіту Полтавської губернії — пом. 26 грудня 2008, Донецьк, Україна) — радянський вчений і винахідник в галузі гірничої справи, один з останніх ветеранів Першої світової війни.
| Кричевський Мусій Юхимович | |
|---|---|
| Народження |
25 лютого 1897 Карлівка, Карлівська волость, Костянтиноградський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія |
| Смерть |
26 грудня 2008[1] (111 років) Донецьк, Україна |
| Країна |
 Російська імперія СРСР Україна |
| Освіта | НТУ ДП |
| Звання | Прапорщик |
| Війни / битви | Перша світова війна |
| Нагороди |
       |
З 14 грудня 2007 року після смерті неверифікованого 116-річного українця Григорія Нестора Михайло Кричевський був найстарішим жителем України. В останні роки життя був єдиним ветераном Першої світової війни, що проживав на території колишнього СРСР.
Біографія
Мусій Юхимович Кричевський народився у Костянтинограді (за іншими даними в Карлівці, нині Карлівського району Полтавської області) четвертою дитиною в небагатій єврейській родині (батько працював управителем млином у герцога Мекленбург-Стрелицького, потім прикажчиком; мати була домогосподаркою). Навчався в початковій єврейській школі, в 10 років був відданий підмайстром до шевця. У 1917 році закінчив із золотою медаллю комерційне училище в містечку Кобиляки Полтавської губернії (де жив з 1912 року) і був негайно мобілізований. Після навчання в Київському військово-інженерному училищі, в листопаді 1917 року, в юнкерському чині військового інженера-прапорщика був направлений на австро-німецький фронт у Кошице.
Після демобілізації в тому ж 1917 році вступив до Катеринославського гірничого інституту (диплом отримав у 1926 році), в 1924 році отримав розподіл на Донбас на шахту Сніжне.
Михайло Юхимович Кричевський був найстаршим членом Донецької обласної єврейської громади. Все його довге життя пов'язана з долею Донецького краю і з гірничодобувною галуззю. Михайло Юхимович працював гірничим інженером на різних шахтах Донбасу, з кінця 1920-х років завідував відділом механізації шахти Риківка (згодом — Калинівка) у Сталіно, а в середині 30-х років там же був призначений завідувачем кафедри гірничих машин в Інституті підвищення кваліфікації кадрів для гірничої промисловості, а перед радянсько-німецькою війною направлений до Харкова начальником відділу Всеукраїнського гірничого інституту. Під час радянсько-німецької війни був відправлений у трудармію на Урал в шахту імені Чкалова під Тагілом.
З 1946 року і до виходу на пенсію в 1972 році працював науковим співробітником у Донецькому науково-дослідному гірничому інституті (Донвугі). Є автором багатьох винаходів і двох книг-довідників по догляду за гірничими машинами. За видатні успіхи у відновленні зруйнованих донецьких шахт та винахідництво (вугільний комбайн «Кіровець», врубова машина «ДТ») був удостоєний ордена Трудового Червоного Прапора (1947) та інших урядових нагород.
Серед отриманих М. Ю. Кричевським авторських свідоцтв (патентів) — струги-скрепер з механізмом подачі на забій (1947), вугільний (1940) та гірський (1949) комбайни, вугільний струг для крутопадаючих пластів (1948), ручне свердло для буріння шпурів по вугіллю (1947), спосіб напрямки гірничого комбайна (1940), спосіб відновлення зношених поверхонь (1968)[2][3].
Помер 26 грудня 2008 року. Михайла Кричевського поховали на Новоігнатовському кладовищі Донецька.
Посилання
- Умер самый старый житель Украины. Архів оригіналу за 2 грудня 2012.
- Смирнова Е. (26.02.2005). «Мясо кур, которых держат отдельно от петухов, становится невкусным», — считает 108-летний дончанин Михаил Кричевский. «ФАКТЫ» (Донецк). Архів оригіналу за 2 грудня 2012.