Культура Китаю

Засновником даосизма був Лао Цзи (кит. 老子. ). Його справжнє ім'я — Лі Ер (Лі Боян, Лао Дань). По переказам народився у 604 р. до н.е..

Основне визначення даосизма — дао, кит. «шлях» або «протилежність». Дао — це невидимий всюдисущий закон природи, шлях, по котрому йде людина і людство, безлика, безякісна субстанція. Дао не діє, тим самим, породжуючи все, воно вічне і безіменне, порожнє і невичерпне. З нього все вийшло і в нього і повернеться. Бездіяльність породжує бездіяльність, тому необхідно до мінімуму звести людську активність. Виникає принцип у-вэй, принцип недіяння, «споглядальна пасивність»: людина вивчає світ, але не змінює, робить тільки те, що необхідно.

Концепція Инь-ян

У даосизмі взаємодіють два протилежні починання — инь і ян, котрі перетікають одне і інше і не можуть існувати один без одного. Инь — від'ємне, пасивне, жіноче починання; ян — позитивне, активне, чоловіче.

Во II в. даосизм оформлюється організаційно. Його започаткувала школа «шлях небесних наставників», заснована полулегендарним Чжан Лином. На початку V в. оформляються ритуал і віровчення, даосизм стає державною релігією, з'являється пантеон божеств, вчення про богиню Сиванму (праматері всіх людей), потім даосизм розпадається на безліч сект і напрямків. Виходячи з вчення про Дао, даосизм запропонуував оригінальну концепцію найкращого державного управління — недіянняя: якщо правитель перебуває в бездіяльності, то в силу Дао справи самі налагодяться. І, так само,як і інші філософські вчення, даосизм осуджує війну.

Буддизм став проникати у Китай на рубежі н. е. Існували перекази про появу там буддистських проповідників ще у III віку до н. е., однак вони не можуть вважатися достовірними.

Першими розповсюдниками буддизму були купці, які приходили у Китай по Великому шовковому шляху з центральноазіатських держав. Монахи-міссіонери, спочатку з Центральної Азії а пізніше — з Індії, з'являються в Китаї до II-III століть.

Вже до середини II століття з буддизмом знайомиться імператорський двір ,про що свідчать жертвоприношення Лао-цзи (засновнику даосизма) і Будди, вчинені імператором Хуань-ди в 165. За переказом, перші буддийскі сутрыи були привезені на білому коні в Лоян, столицю імперії Східна Хань, за царювання імператора Мин-ди (58-76); тут же пізніше з'явився перший в Китаї буддійський монастир — Байма-си (Храм Білому коні).

В кінці I століття зареєстрована діяльність буддистів ще в одному місті восточноханської імперії — Пенчене. На початку IIстоліття була складена «Сутра 42 статей» — перша спроба викладу китайською мовою основ буддийського.

Специфічне звучання китайської музики пояснюється тим, що в інструментах не 7 звичних нот, а 5 або 13. Їх інструменти, як і європейські, діляться на 4 типа: ударні, духові, струнні і смичкові. Найпопулярніші це смичково-струнні і струнні. Смичково-струнні інструменти це: ерху, чжунху, даху, баньху ... Найпоширеніший це баньху. Баньху- п'ятиструнний інструмент, на котрім грають за допомогою смичка довжиною у чоловічу руку. Звучання баньху можна порівняти із скрипкою.

Чистих струнних інструментів у китайській культурі не спостерігається. Існують щипково-молоткові інструменти.

Серед щипково-молоткових інструментів виділяються: гучжен і янцинь. Ці інструменти відносяться до сімейства цитри. Грають на них за допомогою спеціальних молоточків. Але існує другий спосіб за допомогою щипків пальцями.

Віками музика служила для увеселіния богачів і аристократії. Але без музики не обходилося жодне весілля,до того ж музика грала роль у богослужіннях.

Музика Китаю налічує кілька тисячоліть свого розвитку. Вона зазнала вплив музикальних традицій Середнього Сходу, Центральної і Південної Азії, Південно-східної Азії. Вона також ввібрала елементи музики народів, котрі входили у склад китайської держави (

уйгурів, тибетців, монголів, чжурчженей, маньчжурів і т. д.), і у свою чергу справила значущий вплив на музику Кореї, Японії, деяких народів Юго-східної Азії і басейну Тихого океану. Китайська музика з давності розвивалася під впливом релігійних і філософсько--ідеологічних доктрин.

У конфуціанських трактатах розроблялась космологічна концепція природи музики, наголошувалась її суспільна і політична роль. Музика у конфуціанстві розглядалася як одне з шляхів управління державою, а також як суттєвий фактор виховання людей і досягнення суспільної гармонії.

Буддійский світогляд наголошував про містичний початок у музиці, котрий допомагав осягнення суті буття, процесу духовного вдосконалення людини.

Поняття юэ у китайській культурі означало не тільки музику, але й інші види мистецтва, а також щось прекрасне взагалі, котре характеризується високим ступенем організації. Багаторівневе символічне мислення у музиці відтворювало спроби установления відповідностей окремих музичний тонів, музичних інструментів, видів і жанрів музики з елементами світобудови і соціально-політичними системами. Так у системі люй-люй звуки 12-ступенного звукоряда були пов'язані з періодами діб, з положенням Сонця і Місяця, з місяцями року і т. п. На основі цієї системи був створений пентатонічний звукоряд, ступені котрого були пов'язані з п'ятьома типами семантичного інторування у китайській мові, і ототожнювалися з п'ятьома стихіями природи, сторонами світу, з рангами социальноїієрархії і т. д. Звучання інструменту (особливо церемоніальних оркестрів) підтримувало у точній відповідності з виробленою шкалою звукових висот. Китайці були впевнені, що її порушення могло мати катастрофічні космологічні і соціально-політичні наслідки.

У V—III століттях до н. е. к пентатонічому звукоряду були додані два додаткових звуки. Таким чином була створена 7-ступенева гамма, відповідна лидийскому ладу. Ладова концепція китайської музики найбільш активно розроблялася у період Сун (X—XIII вв.) ученими-музикантами Шень Куа, Цай Юаньдином, Шан Янь, Шень Юаньцином. Структура ладу (тяо) визначалася тем, який з 12 тонів був вибраний у композиції у якості опорного. Теоретично кількість ладів склало 84, на практиці застосовувалось значно менше. Сформована у давності китайська музична нотна система, створена на основі ієрогліфів, існує і дотепер у декількох різновидах (люй-люй, 5- і 7-тоновая, гунчэпу (工尺譜), та інші ). Етнічна музика ханьцев заснована на гетерофонії, де музиканти виконують версії одної і тієї ж мелодичної лінії. Виконання музики, танків і опери зазвичай супроводжується ударними інструментами.

Традиційною стравою є рис.

Китайська кухня має древню історію і багаті традиції. У кожнім районі країни свої особливості. Південна кантонска кухня славиться рибними стравами і стравами з морепродуктів, хуайянська - дуже гострими і екзотичними стравами. Пекинська кухня відома качкою по-пекінськи і тушкованим м'ясом з овочами.

Китайці впевнені, їжа повинна бути не тільки смачною і корисною, але і красиво оформленою. А насолоджувтися їжею неможливо, якщо їсти поспіхом, на ходу або перед телевізором.

Китайський новий рік