Лао-цзи

Лао-цзи
кит. 老子
Східна філософія
Зображення Лао-цзи у Міфах та легендах Китаю Е.Т.Ч. Вернера
Народження 604 до н. е.
Династія Чжоу
Смерть 531 до н. е.
Династія Чжоу
Громадянство (підданство) Династія Чжоу
Національність китайці
Знання мов
  • китайська мова[1]
    • Ім'я при народженні Лао-цзи
    老子
    Псевдонім Dan Li[2], Er Li[2] і Tan Li[2]
    Діяльність
  • архіваріус, письменник
    • Школа / Традиція китайська філософія
    Значні ідеї даосизм
    Вплинув Східна філософія
    Літературний напрям Даосизм і Східна філософія
    Визначний твір
  • Дао Де Цзін
    • Історичний період Антична філософія
    Конфесія Даосизм
    Батько Li Jingd[3]
    Мати Xiāntiān Empressd
    Діти
  • Li Zongd[3]
    •  Лао-цзи у Вікісховищі
     Висловлювання у Вікіцитатах

    Ла́о-цзи (з кит. 老子 — Старе Немовля, Мудрий Старець) (604 до н. е. — 531 до н. е.) — китайський філософ, що вважається засновником даосизму, автор трактату «Дао де цзін» (Канон Шляху і благодаті, інша назва «Три вози» — написаний на бамбуку, що займав три вози). Відомий також як Лі Ер (кит. 李耳).

    Приписане йому вчення «Дао Де Цзін» походить із 3 століття до н. е.

    Вже в ранньому даосизмі Лао-цзи стає легендарною фігурою і починається процес його обожнювання. Легенди оповідають про його чудесне народження (мати носила його декілька десятків років і народила старим — звідки й ім'я його, «Старе немовля», хоча той же знак «цзи» означав одночасно і поняття «мудрець», так що ім'я його можна перекладати як «Старий мудрець», «Мудрий старий») і про його відбуття з Китаю.

    Найвідоміший варіант біографії Лао-цзи повідомляється Сима Цянєм: Лао-цзи народився в царстві Чу на півдні Китаю. Велику частину свого життя він служив хранителем царської бібліотеки держави Чжоу, де зустрічався з Конфуцієм. У похилому віці він відправився з країни на захід. Коли він досяг прикордонної застави, то її начальник Їнь Сі попросив Лао-цзи розповісти йому про своє вчення. Лао-цзи виконав його прохання, написавши текст Дао Де Цзін (Канон Шляху і благодаті), де розказав про принципи свого вчення. Головні філософські категорії — Дао та Де. В цьому трактаті пропонується принцип «у-вей» (無為, «не-дія») як засіб досягнення «дао» (道, «шляху») через практику Де — правильної дії.

    Багато сучасних дослідників ставлять під сумнів сам факт існування Лао-цзи. Деякі припускають, що він міг бути старшим сучасником Конфуція, про якого, — на відміну від Конфуція — в джерелах немає достовірних відомостей ні історичного, ні біографічного характеру. Існують припущення, що Лао-цзи міг бути автором Дао Де Цзіна, якщо він жив в 4—3 ст. до н. е.

    Легенди про Лао-Цзи

    За легендою філософ Лао-цзи самозародився у 14 або 7 ст. до н. е., створивши тіло власної матері — «нефритової діви» (юй нюй), проникнувши в її лоно у вигляді сонячної енергії (ян), акумульованої у п'ятибарвній перлині, і пробувши там 81 рік.

    Народившись під сливовим деревом, він узяв прізвище Лі (Слива), набув чудесного вигляду, що включав у себе золоте обличчя, подовжені мочки (ознаку мудрості) та опуклість на тімені, аналогічну індійській ушніші — одній з «32 ознак великих людей», яка вважалася у буддизмі особливістю ідеального (всесвітнього, священного, харизматичного) царя чакравартіна і Будди, а також отримав здатність до перетворень, наприклад, у чорного барана…

    За іншою легендою майстер Лао-Цзи прийшов до Китаю з Індії. Відкинувши свою історію, він з'явився перед китайцями абсолютно чистим, без свого минулого, неначе наново народженим.

    Життєпис

    Відповідно до традиційної історіографії Лао-цзи (Учитель Лао, Стара Дитина, Лао Дань, Лі Ер, Лі Боян) — давньокитайський філософ, міфологізований основоположник даосизму й автор «Дао де цзину» («Канону Шляху й благодаті»), народився наприкінці 7 — на початку 6 ст. до н. е. Найдавніша біографія Лао-цзи міститься в розділі «Життєписи» (Ле чжуань) «Історичних записок» (Ши цзи) Сима Цяня (2-1 ст. до н. е.). Згідно з цією працею Лао народився у периферійній («варварській») південній державі Чу, яка зберігала архаїчну традицію шаманізму, котра і стала першоджерелом даосизму.

    Наступна віха у житті філософа — його служба в центральній із Серединних (споконвіку китайських) держав, у династійному домені Чжоу. Там він був істориком-астрологом, що зберігав палацевий архів. Саме туди, за переказами, до Лао-цзи прибув Конфуцій, із наміром дізнатися, що є благопристойністю і в підсумку порівняв мудреця з незбагненним драконом.

    Допускають ідентичність Лао з іншим чусцем — Лао Лай-цзи, що був сучасником Конфуція і написав книгу з 15 глав про «діяльні прояви даосизму» (дао цзя чжи юн), або з головним істориком-астрологом домену Чжоу — Данем, який жив у середині 4 ст. до н. е.

    Існують й інші гіпотези про його загадкову біографію. За однією з них, він був одним із зазначених персонажів, що діяли від початку 6 до середини 4 ст. до н. е. Згідно з іншою — усі ці персонажі, або, принаймні, двоє з них — одна особа, що прожила більше 160 чи навіть понад 200 років!!! завдяки мистецтву «удосконалення Шляху-дао і пестування довголіття».

    Перші офіційні відомості про Лао-цзи (Лао Даня) містяться в текстах 4-3 ст. до н. е. Однак уже у 2 ст. до н. е. його ім'я з'єднується з ім'ям міфічного культурного героя Хуан-ді (Жовтий імператор), що позначає родоначальників даосизму.

    Міфологізація

    На рубежі нашої ери починається процес міфологізації Лао-цзи. Передумовою цього стало те, що прізвисько узяло гору над родовим прізвищем та особистим ім'ям Лао-цзи, буквальне значення якого — Стара Дитина — пов'язане як із легендою про його народження сивим 81-літнім старцем, так і з текстом «Дао Де Цзину», який складається з 81 параграфа (чжан), де загальна апологія дитячості сполучається з авторським само уподібненням дитині. У визначенні свідомості («серця» — сінь) такої філософа-дитини (цзи) сходяться воєдино дві пари протилежностей: мудрість і дурість, елітарність і народність. Серце досконалого й мудрого прирівнюється до серця дитини, дурня і всього народу.

    На цій теоретичній основі з 1 ст. до н. е. стала відбуватися інституалізація даосизму як релігійної ідеології егалітаристських рухів, що виливалися в широкомасштабні народні повстання (найбільше з них — Жовтих пов'язок у 184) і теократичні структури, перша з яких на чолі з «Небесними наставниками» (тянь ши) виникла у 2 ст. Патріархи цієї течії («Шляху-дао»). Усіх, хто належить до роду Чжан від Чжан Даоліня (1-2 ст.) до наших днів, вважають такими, що отримали одкровення від обожненого Лао-цзи.

    У текстах релігійного даосизму перших століть н. е. Лао-цзи, що виступає як споконвічна персоніфікація Шляху-дао під ім'ям Лао-цзюнь (Старий/Поважний Государ), чи Дао-де-тянь-цзюнь (Небесний Государ). Він описується як той, хто породжує увесь світ, у всіх його духовно-божественних і тілесних іпостасях. Під впливом буддизму, який почав тоді проникати до Китаю, вважалося, що Лао регулярно перевтілюється в різних патріархів даоської, а потім і буддистської традицій.

    Відповідно до показаного у Чжуан-цзи розуміння мудреця як «некоронованого царя» (су Ван), Лао-цзи вперше постав у міфологізованій історії як Гуанчен-цзи (Чжуан-цзи) наставник Хуан-ді, що нібито правив у 27-26 ст. до н. е.

    До 3 ст. н. е. характерні для локальної чуської субкультури міфологічні уявлення про «західний рай» і обителі безсмертних у сакральному центрі світу на чарівній горі Куньлунь злилися з образом «далекої Індії чудесної» (а також Парфії) і утворили легенду (викладену, зокрема, Ге Хуном, 3-4 ст.) про відхід святого-безсмертного Лао-цзи на захід разом із своїм першим учнем Інь Сі. У процесі конкуренції з буддизмом ця легенда розвинулася до уявлення про Лао-цзи, як учителя і навіть батька або містичного прототипу Будди (Гаутами Шак'ямуни), якого стали називати «жовтолицим (хуан мянь) Лао-цзи». Подібні погляди були викладені в «Каноні про Лао-цзи, який просвіщає варварів». На жаль, пізніше, за наказом онука Чингісхана, монгольського імператора Китаю Хубілая, цей твір було спалено.

    У секті Небесних наставників вважалося, що втіленням Лао-цзи був анонімний автор найдавнішого містичного коментаря про «Дао де цзин», відомий під псевдонімом Хешан-гун (Пан із Берега Ріки, 2 ст.). Востаннє він з'явився в 142 і передав чудодійні повноваження своєму наміснику на землі — магу Чжан Даоліну.

    Сформований у 2 ст. культ Лао-цзи особливого розмаху набув при династії Тан (618—907), імператори якої носили прізвище Лі та вважали його своїм предком.

    У 20 ст. у Китаї проблему історичності Лао-цзи й автора «Дао де цзіну» реанімував філософ і суспільний діяч Лян Цичао (1873—1923). У ході її обговорення одні учені визнали Лао-цзи Лао Данем, що жив в 7-6 ст. до н. е. і наставляв Конфуція (Тань Лань, Гао Хен, Люй Чженьюй, Фен Юлань, Го Можо), інші — Лао Данем, що жив у 5-4 ст. до н. е. (Гу Цзеган), а треті — великим істориком-астрологом Данем, що також жив у 5-4 ст. до н. е. (Ло Геньцзе, Фен Цзиньюань). Як би там не було, а роль його у становленні даосизму та буддизму дуже велика.

    У народних віруваннях Лао-цзи вважається заступником заклинателів, ковалів, ювелірів, точильників і майстрів із виготовлення піал і паличок для їжі. Атрибути його іконографії є триграмми, гексаграмми і чорний бик, верхи, на якому він відправився на захід.

    Твори

    Див. також
    • Філософія Стародавнього Китаю

    Примітки
    1. Bibliothèque nationale de France Record #11911025n // BnF catalogue général — Paris: BnF.
    2. Czech National Authority Database
    3. New Book of Tang / за ред. О. Сю, S. Qi — 1060. — (Twenty-Four Histories)

    Посилання
    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.