Секта
Се́кта (secta — школа, вчення, від лат. sequor — слідую) — релігійне об'єднання, що відокремилося від пануючого в країні релігійного напряму й характеризується конфліктністю з ним. У секті відсутній інститут священства, лідерство належить віруючим, що вважаються носіями харизми (особливих божественних якостей)[1]. Секти складаються здебільшого з колишніх вірян головної церкви[джерело не вказане 218 днів], які, покинувши її, перебувають найчастіше у гострій до неї опозиції.
Більшість сучасних релігій виникла свого часу як сектантські утворення попередніх релігій: буддизм — у брахманізмі, християнство — в іудаїзмі тощо. Релігійні секти є також перехідною стадією у становленні майже всіх релігій, супутником усіх традиційних церков, своєрідною формою протесту проти усталеного релігійного консерватизму і ригоризму чи, навпаки, модернізму і пристосовництва[2].
Трактування
У колоніальних і залежних країнах у деяких випадках сектантство переплітається з народною боротьбою проти колоніалізму. Наприклад, у Південному В'єтнамі чималу роль в боротьбі проти колоніалістів брали ті, що склалися після 2-ї світової війни 1939—45 «синкретичних сект», що поєднують деякі межі християнства, буддизму і даосизму.
У християнстві, секти — це релігійні групи, що відокремилися від основного напрямку християнства (тобто від традиційного католицтва, православ'я та протестантизму).
Термін «секта» застосовувався в царській Росії офіційною православною церквою з метою маргіналізації як і нових християнських церков і течій, так і дійсно шкідливих аморальних[на чию думку?] груп, які руйнували монополію російської православної церкви і переслідувалися.[джерело?]
У радянські часи практика цькування інших християнських течій продовжувалася. Самі реформаторські (протестантські) церкви ніколи себе не ототожнювали з назвою «секта», що була формою невизнання спочатку російською православною церквою, а згодом і урядом комуністичного СРСР — протестантських церков за церкви.
Назва походить від латинського «школа», і застосовувалася в Європі до зібрань вірян з напрямом на вивчення Біблії і ретельному послідовництву Ісусу Христу.
Важливо розрізняти сектантство «соціальне» та сектантство богословське. Під першим розуміємо опозиційність до панівної, матірної церкви. Під другим — відхід від основ християнського віровчення (Триєдиність бога, спасіння через віру). Спірним є питання приналежності низки протестантських громад. Деякі з них мають формально ортодоксальне вчення, але напівтоталітарні структури і методи роботи.
Сектантство в Росії
Сектантству в Росії передували антифеодальні єретичні рухи 14—16 століть (див. єресь). Після виникнення в 2-й половині 17 ст. розколу наприкінці 17 ст. з'являється секта хрістововеров (хлистів). Хрістововеріє відрізнялося строгими вимогами аскетизму і містико-екстатичним культом. Т. н. священні, а тим більше церковні книги були знехтувані. Найбільш крайнім крилом хрістововерія з'явилася секта скопців, що з'явилася в кінці 18 ст. і проповідувала крайній аскетизм.
В 60-х рр. 18 ст з лав хрістововерія вийшло учення «духовного християнства», яке незабаром після свого виникнення розділилося на дві групи: духобори і молокани. «Духовне християнство» звало до того, що влаштувало на землі «царства божого», заснованого на рівності людей і спільності матеріальних цінностей. Соціальних принципів «духовного християнства» найбільш послідовно дотримувалися духобори. Молокани в основу свого учення клали Біблію, в тлумаченні якої у них були елементи раціоналізму. На початку 19 ст в їх середовищі виділився «донський толк», що намагався пристосувати молоканство до православ'я і прийти до угоди з самодержавством. З'явилася в молоканстві течія що дотримувалося ідей утопічного соціалізму. У 30—50-х рр. 19 ст з молокан виділилися стрибуни. В середині 19 ст на півдні України виник штундизм у вигляді ряду сект, близьких до баптизму. У 80—90-х рр. 19 ст в середовищі духоборів, розселених в Закавказзі, стався розкол на «Велику партію», що об'єднувала трудові низи духоборів, і «Малу партію», що складалася переважно із заможних елементів. У результаті переслідувань церкви і царизму, особливо суворих по відношенню до духоборів, значна частина їх була вимушена емігрувати до Канади в 1898–1900.
З кінця 60-х рр. 19 ст до Росії проникає баптизм, а в 80-х рр. 19 ст — адвентизм. Їх поширення особливо характерне для найбільш капіталістично розвинених районів — України, Півдня Росії, Прибалтики. Пізніше в північно-західних і центральних губерніях поширюється різновид баптизму — євангельські християни. В дореформених сектах виникають новоутворення, що встановлюють своєрідних церковних буд і що додають своїм ученням характер догматичних систем, строго обов'язкових для віруючих (Старий Ізраїль, Новий Ізраїль в хрістововерії, християни євангельського сповідання в молоканстві). Баптизм, євангельське християнство, адвентизм були релігійними течіями, реакційними за формою і змістом, розчиняючими соціальний протест демократичних елементів. Вони стали просто невеликими релігійними організаціями, що конкурували з православною церквою, а не антагоністичними їй. В той же час різні релігійні і державні переслідування сектантів в дореволюційній Росії сприяли збереженню про них вистави у відсталих групах трудящих як про противників офіційної церкви. В кінці 19 — початку 20 століття з'явилися різні секти, що проповідували релігійне трезвеннічество.
Напередодні Жовтневої революції 1917 в Росії було до 1 млн сектантів, з них до 200 тис. баптистів, євангельських християн, адвентистів. Керівники сектантства зустріли Жовтневу революцію вороже, боролися проти Радянської влади в роки Громадянської війни 1918–1920. Деякі секти чинили опір колективізації сільського господарства, виступали проти багатьох заходів соціалістичні держави. Релігійне бузувірство, що виявлялося в діяльності ряду сект (п'ятидесятники, скопці, хлисти і ін.), було заборонене законом. Відділення церкви від держави і гарантована Конституцією свобода совісті поставили сектантські організації в рівне положення зі всіма релігійними культами і позбавили їх минулій репутації як противників пануючої православної церкви. Під тиском рядових віруючих багато сект і їх керівники в середині 20-х рр. заявили про лояльне відношення до радянської влади. Чисельність сектантів в СРСР в порівнянні з дореволюційним часом різко знизилася. Дореформені секти, як і їх пізніші різновиди — молоканство, духоборчество, хрістововеріє, ськопчество, субботнічество, Старий і Новий Ізраїль, втратили основну масу послідовників. Що спостерігався на початку 40 — початку 50-х рр. зростання баптизму, адвентизму, пятидесятництва, як і поширення секти «Організація свідків Єгови» (переважно в західних областях України і Білорусі), потім припинився. У соціально-демографічній структурі цих сект відбуваються зміни, що виявляють збиткову тенденцію в їх розвитку: в порівнянні з 20-ми рр. чисельність молоді знизилася удвічі; також удвічі зменшилася доля чоловіків; серед сектантів втричі скоротилося число осіб, що безпосередньо беруть участь в суспільно-продуктивній праці. Хоча в сучасному сектантстві і йде процес модернізації (відмова від бузувірських обрядів, дотримання законів і т. д.) і пристосування його до умов соціалізму і мислення сучасних людей, в своїй основі воно залишається антигромадським і реакційним. Для сектантів характерні релігійний фанатизм, проповідь аскетизму і відмови від «мирського» життя, психологія «вибраних осіб». Для ідейного розвитку суспільства закономірним є постійний відхід населення від всіх форм релігійного світогляду, у тому числі від сектантства.
При всій відмінності між собою вчень і культів російських релігійних сект їх об'єднувало до селянської реформи 1861 протест проти поневолення людини людиною. Звідси значення, яке було додано в сектантських ученнях людині, його етиці, діяльності, здібності власними силами здійснити «царство боже» на землі. Всім цим ідеологія сектантства зобов'язана була селянському демократизму своїх учасників. Розвиток капіталістичних стосунків в післяреформений період супроводився пожвавленням релігійних настроїв і шукань. Але нові умови суспільного розвитку привели до кризи всіх напрямів сектантства ідея «царства божого» на землі поступилася ідеї «небесної батьківщини». Етика «добрих справ» як засіб досягнення і здійснення ідеалу «справедливості» замінялася вченням про всесилля божественного промислу, про одвічну зумовленість людських доль.
Сектантство в Україні
В Україні під сектами іноді розглядають релігійні угрупування, яких було переслідувано або обмежено в діяльності як за царської Росії, так і в СРСР.
Як правило, секти в Україні були зазвичай не місцевого походження, а проникали з Росії, Польщі й Західної Європи чи як наслідування німецьких колоністів-протестантів. Вони почали особливо поширюватися у 19 столітті
Догналіти
На сучасному етапі однією із знаних в Західній Україні є «секта Догнала» (або підгорецькі отці/догналіти), яка яскраво свою діяльність активізувала у Львові та в Дрогобичі.
Рідновірство
Напрямок релігійно-реконструкторських неоязичницьких сект, що з'явився в Україні у 1990-х роках та широко розповсюдився на початку XXI ст. в Україні, Росії, Білорусі тощо. В основу рідновірства покладено ідею «відродження рідної віри», тобто дохристиянського язичництва. Фактично в основі рідновірства лежать релігійно-космогонічні книжки сучасних авторів. Ці вчення за формою нагадують язичництво кінематографічно-вертепного зразка.
Духовний центр «Відродження»
Духовний центр «Відродження» — сучасне українське харизматичне утворення, що копіює відомі світові аналоги. Засноване Володимиром Мунтяном в 1997 році. Налічує 320 філіалів в Україні, Росії та Білорусі. Переважно діє в Україні, а також у пострадянських країнах.
Молокани
Відгалуженням духоборів були молокани, які однак зберегли дещо з церковної організації, що її заперечували духобори. Прибувши 1817 до Мелітопільського повіту, вони не зжилися з духоборами, оселеними там раніше, поступово розселювалися та розпадалися на дрібні секти: «суботники» ставились критично до християнських догм, святкували суботу (на відміну від «воскресників», себто недільників); «прісники» не вживали квасного, також цибулі й часнику, щоб не уподібнюватися схильним до єврейських звичаїв; «обрядники» оголошували себе незалежними від людських звичаїв і законів; «общі» мали спільну («общую») власність, а їхніми громадами керували суддя, апостоли і скарбник; «скакуни» (переважно на Катеринославщині), щоб сподобитися зішестя св. Духа скакали під час молитовних зборів до знесилення.
Хлисти
Шалапути або «хлисти» (перекручене «христи», також відомі як «хлистовщина» — «христовщина»), знані в Росії з середини 17 ст., оформилися у 1860-х роках в Україні, на Донщині й Кубані з осілих на українських землях старообрядців. Вони розбивалися на менші підсекти, як-от: «пасхальники» на Чернігівщині, що Великдень святкували завжди 23 березня, Різдво — 27 грудня, місяці — усі однакові). Хлисти вважали себе наступниками первісних християн, «новим Ізраїлем», твердили про перебування св. Трійці на сьомому небі, не визнавали церковного обряду подружжя. Число їх постійно зменшувалося, і вони не пережили утисків в СРСР у 1930-х років.
Анастасійці
Комерційна тоталітарна секта «Звенящие кедры России», вчення якої базується на художніх творах російського письменника Володимира Мегре, що описує життя жінки на ім'я Анастасія, яка живе «в гармонії з природою», спілкується із звірами тощо. Один з ключових елементів секти — створення комун, так званих «родових маєтків», що ведуть натуральне господарство, відмовляючись від «благ цивілізації». Фактично, секта часто змушує членів продавати міські квартири та допомагає купувати землю у віддалених районах для спільного будівництва «родових маєтків».
Вальдорфська педагогіка
Педагогічна секта, що ґрунтується на ініціативах та працях німецького езотерика Рудольфа Штайнера. Являє собою, в першу чергу, мережу альтернативних, часто — державних, освітніх закладів, що сповідують вільний розвиток творчої особистості людини. Релігійно-обрядовий аспект являє собою суміш протестантизму, зороастризму, та езотеричної космогонії, запозиченої в розенкрейцерів та інших християнсько-езотеричних орденів[3].
Мормони
Офіційна назва цієї секти — «Церква Ісуса Христа святих останніх днів». Термін походить від «Книги Мормона». Вона була продиктована Джозефом Смітом-молодшим, стверджуючим, що це переклад древніх літописів корінного населення Америки, складених пророком Мормоном і його сином Моронієм, останніми представниками народу нефійців. Мормонські місіонери виглядають завжди однаково: чорні штани, білі сорочки, скромна краватка, на грудях чорний бейдж, на якому написано, приміром: «старійшина Джонсон» або «старійшина Стівен». Ходять вони завжди парами, часто з темними рюкзаками за спиною. Звичайно це дуже молоді хлопці, років 19-20, коротко пострижені.
Саєнтологія
Сайєнтологія — це міжнародна добре законспірована організація заснована Л. Роном Хаббардом. Вона зкріплена з обривків різних ідей, як з сфери науки, так і з релігійної області, замішана на вульгарному окультизмі і викладена в термінах «науково»-фантастичних і шпигунських романів 50-х рр.
Інші
Одночасно зі згаданими сектами на українських землях існувало й існує багато дрібніших сект, що з'являлись і зникали, не залишивши глибшого сліду. Так, наприклад, під час Другої світової війни і після неї виникло понад 10 нових сект: «чорнохристівці», «апокаліптики», «острійники» й ін.
Див. також
Примітки
- Секта // Академічне релігієзнавство. Підручник / За наук. ред. проф. А. Колодного. — Київ: Світ Знань, 2000. — С. 190. — 862 с. — ISBN 966-7742-06-7.
- Секта релігійна // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
- Рада світських гуманістів (Council for Secular Humanism): Are Rudolf Steiner's Waldorf Schools 'Non-Sectarian?' (англ.), переклад на православному сайті Сектовед: Антропософия, «Вальдорфские школы Рудольфа Штайнера» (рос.)
Джерела та література
- І. І. Бражник. Сектантство // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Т. О. Комаренко. Духобори, духоборці // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 503. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
- М. В. Крилов. Духобори // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Мелиоранский Б. Сектантство. Енциклопедический Словарь Брокгауза и Ефрона, 57 т. II. 1900
- Дворкин А. Сектоведение. Тоталитарные секты. Опыт систематического исследования. 2002
- Weltert G. Histoire de sectes chrétiennes. Париж 1956
- Harden J. The Protestant churches of America. Вестмінстер 1957
- Colinon M. Le phenomene des sectes au XX-e siècle. Париж 1959
- Клибанов А. История религиозного сектантства в России (60-е годы XIX в. — 1917 г.) M. 1965
- Митрохин Л. Баптизм. М. 1966.
Посилання
Зовнішні відеофайли | |
---|---|
1. Чому люди приєднуються до сект (культів) // Канал «Цікава наука» на YouTube, 20 липня 2020. |
- Секта // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1964. — Т. 7, кн. XIII : Літери Риз — Се. — С. 1711. — 1000 екз.
- Закон про секти. Українська Асоціація Релігієзнавців реагує на проєкт закону; Секта релігійна; Секти православного походження в Україні // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- Сектантство в Україні
- Сайт Свідків Єгови