Кульчицький Михайло Валентинович

Походить з родини колишнього кавалерійського ротмістра царської армії, адвоката і лiтератора, автора книги «Поради молодому офіцеру» Кульчицького Валентина Михайловича[1]. Закінчив десятирічку, працював теслярем, згодом креслярем на Харківському тракторному заводі. Ходив у гурток поетів при Харківському будинку піонерів, де познайомився з Борисом Слуцьким.

Проучився рік у Харківському університеті, переведений на другий курс Літературного інституту ім. Горького, по класу Іллі Сельвінського — поїхав на запрошення товариша Бориса Слуцького, тоді ж давав уроки в одній з московських шкіл.

Перший його вірш було опубліковано 1935 року в журналі «Піонер». У Москві входив до літературного «Гуртка друзів», також там були Павло Коган, Микола Майоров, Сергій Наровчатов, Давид Самойлов.

З перших днів Другої світової війни в лавах Радянської армії — у московському винищувальному батальйоні; у жовтні батальйон розпустили, повернувся до навчання. З четвертого курсу виїхав до фронтової газети.

У грудні 1942 року закінчив кулеметно-мінометне училище і в званні молодшого лейтенанта відбув на фронт.

19 січня 1943 року командир мінометного взводу молодший лейтенант Кульчицький загинув у часі Сталінградської битви — у бою під селом Трембачеве Новопсковського району.

Його ім'я вибите в Пантеоні слави Волгограда на Мамаєвому кургані.

Сучасники вважали Кульчицького наступником Маяковського. Вірші, створені ним в армії, не збереглися.

1989 року на будинку, де він жив, встановлена пропам'ятна дошка. 1999 року дошка була знищена вандалами; оновлену дошку врочисто відкривав поет Євген Євтушенко.

• Кульчицький^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Поет і воїн
• Кульчицький Михайло