Курдистанський повіт

Курдистанський повіт (також відомий як Червоний Курдистан, курд. Köpдьстана Сор, азерб. Qizil Kürdistan) — адміністративна одиниця у складі Азербайджанської РСР, що існувала з 1923 по 1929[1]. Незважаючи на переважну частку курдів в населенні[2] статусу автономного національно-державного утворення Курдистанський повіт не мав[3].

Червоний Курдистан

Адміністративний поділ

Адміністративний центр повіту — місто Лачін (до 1923 мало статус селища, до 1926 називалося Абдаляр)[4]. Ділився на 6 Дайр (волостей): Каракішлазьку, Кельбаджарську, Кубатлінську, Котурлінську, Кюрд-Гаджинську та Мурадханлінську[5].

Практично всі установи «Червоного Курдистану», через брак в повіті придатних міських будівель та приміщень, перебували в Шуші.[6]

Населення

У 1926 в повіті проживало 51 200 осіб, 73 % яких становили курди, 26 % — азербайджанці[2][7]. Всього чисельність курдів в Азербайджанській РСР становила 41 200 осіб (1,8 % населення республіки)[8].

Багато хто з них асимілювалися в домінуючу культуру азербайджанців[9]. Неясно, чи відбулося це внаслідок фізичного примусу або природного результату схожості культур та способу життя[9]. Відомо, що до 1926 лише 17 % з 41 200 курдів, що жили в Азербайджанській РСР, визнавали курдську мову як рідну[2][9][7]. Деякі дослідники[6] вважають мовну асиміляцію наслідком проведеної владою Азербайджанської РСР політики щодо створення несприятливих умов для вивчення курдської мови:

Перший курдська буквар нами був складений в 1924 і представлений в Наркомпрос АзССР, але… там же і загинув. Колишній професор Аз. Держ. Університету Жузе у своєму контрреволюційній виступі, зробленому ним у грудні 1930 у зв'язку з обговоренням курдського питання відділенням Близького Сходу АзДержНДІ, заявив, що англійці багато чого зробили для курдів в Іраку (що приваблює туди курдів з Туреччини), але поряд з цією мерзенною брехнею та наклепом, якою обливав громадянин Жузе національну політику радянської влади, знахабнілий класовий ворог говорив класову правду, відзначаючи серед свого брудного наклепу відсутність у той час в Азербайджані курдської школи рідною мовою[10].


Посилання

Примітки
  1. Журнал «Азия и Африка сегодня» № 1 (486) 1998, с. 33
  2. Красный Курдистан: геополитические аспекты создания и упразднения
  3. Еще раз об азербайджанских курдах
  4. Лачин[недоступне посилання з липня 2019](рос.)
  5. Территориальное и административное деление Союза ССР на 1-е января 1926 года. — М. : Издательство Главного Управления Коммунального Хозяйства НКВД, 1926. — С. 191.
  6. Арсен Мелик-Шахназаров. Нагорный Карабах: Факты против лжи.
  7. Этнокавказ. Национальный и языковой состав Курдистанского уезда по переписи 1926
  8. Таблица VI. Население по полу, народности // Всесоюзная перепись населения 1926 года. — М. : ЦСУ Союза ССР, 1928-29. — Т. 10-16.
  9. David McDowall. Современная история курдов = A modern history of the Kurds. — 3, illustrated, revised. — I.B.Tauris, 2004. — С. 192. — ISBN 1850434166, 9781850434160.
  10. А. Букшпан, Азербайджанские курды, Баку, 1932.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.