Куренівський аеродром

Перші польоти літаків у Києві відбулись весною 1910 року. 21 та 25 квітня С. І. Уточкін провів показові польоти на Сирецькому іподромі (зараз — територія кіностудії ім. О. Довженко), які подивились 50 тисяч киян, а 23 травня там же відбувся політ літака професора Київського політехнічного інституту, члена КТП О. С. Кудашева — перший у Російський імперії політ літака вітчизняної конструкції[3].

Згідно з києвознавцем М. Рибаковим початок Куренівському аеродрому був покладений у вересні 1910 р., коли пілот Київського товариства повітроплавання Ф. Л. Гейне звернувся до міської Думи з проханням відвести йому в користування землю на Куренівці під аеродром. Аеродром планувалося використовувати для потреб задуманою у майбутньому повітроплавної школи[1]. За іншими даними аеродром був побудований КТП у 1909 році[4].

Невдовзі, питанням аеродрому на Куренівці почало займатися власне Київське товариство повітроплавання, яке відчувало потребу у власному аеродромі. Ініціатором став почесний член товариства, пілот і конструктор літаків Ф. Ф. Терещенко. Він запропонував відкрити підписку на будівництво аеродрому і перший вніс 3000 крб. Вже 18 вересня 1911 р., під час проведення Київського авіаційного тижня (проходів до 2 жовтня), відбулось офіційне відкриття Куренівського аеродрому[5]. У тижні прийняли участь І. Сікорський на літаку власної конструкції С-5, Гейне на Блеріо, Фрейман на моноплані Билінкина, дель Кампо-Сціпіо на Морані, Серебряніків на Сікорському С-3, Дуглас на Сікорському С-4, льотчиця Галанчікова на Фармані та інші. У рамках тижня проводились змагання за найбільші показники висоти, швидкості та часу перебування у повітрі, приз за перше місце складав 500 рублів, за друге — 200 рублів. Найбільш вдалі результати продемонстрували Сікорський та Кампо-Сціпіо[6].

У вересні 1912 року на аеродромі відкрилась виставка літальних апаратів для учнів-гімназистів[7].

Куренівський аеродром став центральним льотним центром Києва. У 1912—1913 рр. другім подібним центром став Сирецький військовий аеродром, тоді як Куренівський залишився основним цивільним аеродромом[8]. Товариство повітроплавання займалося також підготовкою пілотів на аеродромі — до квітня 1913 дипломи авіаторів отримали 15 осіб. У березні 1913 були розробленні положення, правила прийому, інструкції з навчання та проект кошторису Авіаційної школи Товариства, яка повинна була розташовуватися на Куренівському аеродромі[9]. На початку 1914 року Імператорський Всеросійський аероклуб визнав Куренівський аеродром придатним для спортивних польотів, про що було повідомлено на об'єднаному засіданні ради і спортивного комітету КТП, яке відбулось 25 лютого 1914. Це рішення було необхідним для визнання Міжнародною повітроплавальною федерацією рекордів встановлених київськими авіаторами[2]. Для пілотів що літали на аеродромі були передбачені призи за досягнення найбільшої висоти — 2500 і 4000 крб[10].

Куренівський аеродром і Ігор Сікорський

Куренівський аеродром тісно пов'язаний зі становленням в якості творця літаків видатного авіаконструктора І. І. Сікорського. Три перших літака Сікорського (С-1 (БІС-1), С-2 (БІС-2) та С-3) були збудовані і проходили випробування на цьому аеродромі[11] починаючи з весни 1910 року. Літаки створювались у ангарі, що належав Сікорському спільно з Билінкиним — представником заможної купецької родини та ентузіастом авіації[12] (інше джерело описує два побудованих Сікорським ангара)[13]. Через рік, весною 1911 року, Сікорський перебрався на аеродром який був організований командуванням Київського військового округу на Сирецькому стрільбищі (на захід від сучасного парку Нівкі). Там він створив п'ять наступних літака своєї конструкції[14].

Успіх конструкций Сікорського (особливо С-5 та С-6А — останній отримав велику золоту медаль на Московський повітроплавальній виставці), привернув увагу до молодого конструктора, після чого він отримав пропозицію стати головним конструктором авіаційного відділу Російсько-Балтійського вагонного заводу у Петербурзі. На цій посаді Сікорський спроектував та збудував перший в світі багатомоторний літак «Гранд» (пізніше «Руський витязь»)[15].

Літак «Ілля Муромець» та його екіпаж після перельоту з Петербургу на Куренівському аеродромі, 17 червня 1914 р.

У 1913 році, розвіваючи ідеї закладені у конструкцію Гранда, Сікорський створив літак «Ілля Муромець», на другому екземплярі якого він здійснив рекордний переліт Петербург-Київ-Петербург. Переліт проходив з 16 по 28 червня 1914 року. Сікорський виконував обов'язки командира повітряного судна та першого пілота, загальна чисельність екіпажу в польоті до Києва — 4 особи, з Києва до Петербургу — 3. В Київ літак прибув 17 червня, здійснивши посадку на Куренівському аеродромі де і перебував наступні 11 днів. Прибуття «Іллі Муромця» було зустрінуто в місті з великим захопленням. В перший же вечір Сікорський з екіпажем були урочисто прийняті в Київському товаристві повітроплавання, де Сікорський отримав велику золоту медаль. В наступні дні велика кількість киян посетила аеродром для огляду літака, було зроблено кілька демонстраційних польотів навколо міста для важливих осіб, родичів та знайомих Сікорського, в деяких з них «Іллю Муромця» супроводжував штабс-капітан П. Нестеров на своєму літаку. В будівлі Купецького зібрання пройшов урочистий вечір на честь героїв перельоту, також був присутній П. Нестеров. На той час цей переліт поставив світовий рекорд дальності та часу перебування у повітрі. Літак же отримав нову назву — «Ілля Муромець Київський»[16][17].

Аеродром являв з себе льотне поле з чотирма ангарами: три ангара товариства, з літаками Свєшнікова, Серебрянікова і Билінкіна, і власний ангар Карпекі. За іншими джерелами два ангара також мав Сікорський[13]. Крім того були погреб для пального, трибуни для глядачів, буфет, будиночок сторожа з приміщенням для членів КТП і авіаторів[2]; на сигнальний щоглі аеродрому майорів прапор товариства. Вхід для публики був платний — 25-50 коп., місця на трибунах — 1-2 крб., в'їзд на екіпажі — 10 крб[8]. У 1913 році аеродром був пов'язаний з містом телефоном[2].

• Катышев, Г. И. Авиаконструктор Игорь Иванович Сикорский / Катышев, Г. И., Михеев, В. Р.. — М. : Наука, 1989. — ISBN 5020067482.
• Катышев, Г. И. Крылья Сикорского / Катышев, Г. И., Михеев, В. Р.. — М. : Воениздат, 1992. — ISBN 5-203-01468-8.
• Михеев, В. Р. Неизвестный Сикорский : «Бог» вертолётов. — М. : Яуза, 2010. — ISBN 978-5-699-39362-6.
• Михеев, В. Р. Сикорский / Михеев, В. Р., Катышев, Г. И.. — СПб. : Политехника, 2003. — ISBN 5-7325-0564-4.
• Рибаков, М. О. Лицарі київського неба // Невідомі та маловідомі сторінки історії Киева. — К. : «Кий», 1997. — С. 336—353. — 374 с. — ISBN 966-7161-15-3.
• Шавров В. Б. История конструкций самолетов в СССР до 1938 г.. — М. : Машиностроение, 1978.