Куровський Дмитро Мусійович

Народився Дмитро Мусійович у с. Мала Загорівка Борзнянського району Чернігівської губернії у 1922 р.

З 1932 по 1939 р. навчався в плисецькій середній школі, за тим вступив на філологічний факультет Ніжинського педінституту. З другого курсу був мобілізований до армії. Служив авіатором; кінець війни зустрів у Варшаві. 1946 року Куровський повернувся до інституту, а по його закінченню продовжив навчання в аспірантурі при Київському Державному Університеті[1].

У 1950-60-і роки працював кореспондентом, інспектором облвно. Проте головною справою для нього було вчителювання (викладав українську мову та літературу) у Чернігівському та Миколаївському педінститутах, середніх школах Устилуга та Чернігова.

Був одним із засновників Чернігівського осередку Національної спілки письменників України (членом спілки став 1971 року)[1].

Помер Дмитро Мусійович на 66-му році життя. Похований у рідному селі.

Вперше Дмитро Мусійович Куровський зацікавився поезією у 1936 році. Вже через рік були опубліковані перші вірші, які одразу привернули увагу у відповідних органах за недостатню лояльність до радянського режиму.

Писав вірші Дмитро Куровський і під час війни. Про «незаурядные качества растущего литератора» зазначено в його службовій характеристиці.

Після війни вірші Куровського помітили визначні київські літератори. На початку січня 1946 року Володимир Сосюра дав йому рекомендацію на роботу в «Молодій Україні», зазначаючи: «Пред'явник цього, т. Куровський безумовно [слово підкреслено] талановитий молодий поет… У т. Куровського хороші поетичні перспективи!». Вважав «справді здібним» поета й інший класик — Максим Рильський. 11 січня 1957 року в листі до редакції журналу «Дніпро» він просив опублікувати «декілька віршів т. Куровського, а надалі — не спускати автора з окна»…[1]

Будучі поміченим, Куровський отримував схвальні рецензії критиків, його вірші друкували у республіканських часописах, інколи його запрошували на радіо і телебачення.

Проте, із зростанням популярності, підвищувався і інтерес каральних органів. На початку 1980-х років кілька друзів Куровського були примушені до публічного каяття за дисиденство, а на самого Дмитра Мусійовича організували цькування критиків, через що усі редакції і видавництва відмовились друкувати його твори. Видавництво творів відновилось тільки після смерті поета.

• Калібаба Д. Відомі діячі культури, науки, політики Чернігівщини / Д. Калібаба. — Чернігів: Редакційно-видавничий відділ комітету інформації, 1998. — С. 124.
• Куровський Д. Делекі музики. Поезії. Вибране.: [Передмова, ред. Л.Куровська] — Чернігів: Десна Поліграф, 2012. — 256 с.
• Він не просто українець