Ківшар Таїсія Іванівна

У 1980 році за конкурсом була обрана на посаду викладача кафедри бібліотекознавства Київського державного інституту культури. Впродовж майже чверті століття вона пройшла шлях від викладача до провідного професора, завідувача кафедри. В процесі викладацької діяльності вона читала різноманітні за тематикою бібліотекознавчі навчальні курси «Організація та управління бібліотечною справою», «Бібліотекознавство», «Історія бібліотечної справи світу», «Історія бібліотечної справи України», «Бібліотечне джерелознавство», «Книга в структурі соціальних комунікацій». У 1988 отримала вчене звання доцента, а в 1996 — професора кафедри бібліотекознавства.

Також викладала дисципліни книгознавчого циклу, працюючи за сумісництвом доцентом, пізніше професором кафедри організації видавничої справи, поліграфії та книгорозповсюдження Національного технічного університету «КПІ» (1992—2003).

В зазначений період наукові інтереси Т. І. Ківшар зосередились на вивченні методологічних аспектів історії бібліотечної справи України, її взаємозв'язків з книжковою справою, а також соціальних функціях бібліотек. Дослідниця провела пошукову роботу з історії утворення Національної бібліотеки України, проаналізувавши діяльність першого державного органу керівництва бібліотечною справою в Україні — Бібліотечно-архівного відділу Міністерства народної освіти УНР, підготовлених ним законопроектів про заснування Національної бібліотеки Української держави, а також висвітлила роль Олександра Грушевського у розробці цих документів.

В 1990-х розпочала вивчення наукової спадщини діячів бібліотечної справи, ідеї яких в силу тих чи інших причин не знайшли об'єктивного висвітлення, були замовчувані чи незаслужено забуті в Україні, серед яких. — Степан Сірополко, Левко Биковський, Ярослав Стешенко, Василь Королів-Старий. Дослідниця на основі виявлених нею документів і матеріалів написала низку змістовних статей щодо бібліологічного доробку таких визначних українських діячів як Олександр Грушевський, Іван Стешенко, Софія Русова.

Здійснила комплексне монографічне дослідження «Український книжковий рух як історичне явище (1917—1923 рр.)».(1996) Його джерельну базу становили переважно архівні документи та матеріали, що стали доступними після відкриття радянських спецхранів архівів і бібліотек, а також матеріали приватних і державних архівів та інформаційних установ Чехії. Реконструкція історії українського книжкового руху в період Української національно-демократичної революції та національного державотворення (1917—1923) сприяла розробці нової історико-книгознавчої концепції вивчення книговидання та книгопоширення як цілісного соціокультурного явища, що формувало духовну культуру засобом створення національного інформаційного середовища на етнічних землях та поза їх межами. У монографії та докторській дисертації було визначено методологічні засади дослідження книжкового руху на основі загальнонаукових підходів до пізнання, виявлено його зміст, проаналізовано структуру і функції цього соціального явища.

Крім історичних аспектів Т. І. Ківшар у своїх дослідженнях також аналізувала питання сучасної бібліотечної справи, зокрема взаємовідносини між органами законодавчої та виконавчої влади і бібліотеками, проблеми бібліотечного законодавства в Україні. Продовжувала вивчення соціальних функцій бібліотеки, підкреслюючи необхідність активізації функцій, викликаних особливостями суспільного розвитку для збереження стабільного функціонування та якісного удосконалення бібліотеки в системі закладів соціальної комунікації. Вона входила до редакційних колегій спеціальних наукових періодичних видань «Питання культурології, „Бібліотечна планета“».

Наприкінці 1990–х ініціювала утворення кафедри книгознавства та видавничої діяльності в КНУКіМ та розробником першого навчального плану, складеного з урахуванням міжнародного досвіду підготовки книгознавців В ньому передбачалось надання фундаментальної гуманітарної освіти у поєднанні з новітніми інформаційними технологіями в галузі книговидання та книгопоширення.

У 2000—2003 очолювала кафедру бібліотекознавства та менеджменту бібліотечно-інформаційної діяльності Київського національного університету культури та мистецтв. Кафедрою було розроблено новий навчальний план за спеціальністю «Бібліотекознавець — менеджер інформаційних систем і технологій». Ним передбачалась фундаментальна підготовка фахівців, обізнаних з менеджерською і маркетинговою діяльністю, технологічними процесами, особливостями комплектування і збереження фондів, каталогізацією в автоматизованому режимі. На кафедрі було розпочато розробку комплексної наукової теми «Бібліотечна Україна». Кафедра здійснювала підготовку кандидатів і докторів наук відповідного фаху.

З її ініціативи кафедрою бібліотекознавства та менеджменту бібліотечно-інформаційної діяльності було проведено у червні 2002 року науково-практичну конференцію, присвячену тридцятим роковинам першого випуску студентів бібліотечного факультету КНУКІМ, на якій зібрались вихованці вузу за весь період його існування, які працювали не лише в бібліотечно — інформаційних закладах України, але й поза її межами. Було також проведено міжнародну науково-практичну конференцію «Степан Сірополко — визначний український вчений, громадський, політичний і культурно-освтний діяч (1872—1959)» (вересень, 2002).

Входила до складу робочої групи Міністерства освіти і науки України, утвореної при КНУКІМ із книгознавців, бібліотекознавців та бібліографознавців для розробки державного Стандарту вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» за спеціальністю 6.020102 «Книгознавство, бібліотекознавство, бібліографія», спрямованого на інтеграційний напрямок підготовки інформаційних фахівців, проект якого було видано друком.

Стала одним з ініціаторів відкриття у 2003 спеціальності «Учитель української мови і літератури — бібліотекар» у Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова, брала участь у розробці навчального плану, навчально-методичного забезпечення і кілька років викладала курс «Бібліотекознавство».

Одночасно з навчанням студентів здійснювала підготовку наукових кадрів в галузі книгознавства і бібліотекознавства. Брала участь у підготовці Програми-мінімуму для складання кандидатських іспитів зі спеціальності «книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство» аспірантами КНУКІМ.

Як заступник голови та вчений секретар спеціалізованої вченої ради по захисту кандидатських дисертацій у КНУКІМ (1999—2004), член спеціалізованих вчених рад по захисту докторських (кандидатських) дисертацій у КНУКІМ та НБУВ Т. І. Ківшар брала участь в атестації наукових кадрів вищої кваліфікації. Вона здійснювала підготовку аспірантів й пошукувачів, рецензування.

Здійснювала наукове консультування по докторській дисертації Т. В. Новальської, присвяченій проблемам становлення і розвитку українського читачезнавства, а також була науковим керівником кандидатських дисертацій з історії українських дитячих бібліотек (М. П. Зніщенка), з історії бібліотек ліцеїв України (В. П. Мозгової), української дитячої книжки Галичини (Г. П. Корнєєвої), книговидавничої справі Поділля (Т. Р. Кароєвої), бібліотечної цензури України (О. О. Каракоз), історичного пам'яткознавства (А. Ф. Примак).

У 2002—2006 — важливою складовою наукової та науково-педагогічної діяльності Т. І. Ківшар стала робота у Експертній раді з історичних наук Вищої Атестаційної Комісії України, що здійснювала контроль за науковим рівнем дисертацій, їх практичною цінністю, роботою спеціалізованих учених рад. Як член цієї ради сприяла розробці паспорту та введенню до Переліку спеціальностей, за якими проводиться захист дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата і доктора наук, присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, нової спеціальності «Музеєзнавство. Пам'яткознавство», відкриттю спеціалізованої вченої ради по захисту кандидатських дисертацій відповідного профілю у Центрі пам'яткознавства НАН України та УТОПІК. Працювала над удосконаленням паспортів наукових спеціальностей «Теорія та історія культури», «Книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство».

Була членом редколегій часописів «Бібліотечна планета», «Вісник КНУКІМ» (Серія історичні науки), наукового збірника «Українська біографістика» (головний редактор у 2009—2012 рр), видань УБА «Бібліотека. Інформація. Суспільство», «Професійний бібліотечний рух: назустріч змінам бібліотечно-інформаційного середовища», тощо.

З вересня 2004 працює на посаді старшого наукового співробітника Інституту біографічних досліджень Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, де досліджує методологічні проблеми історії бібліотечної справи України, зокрема регіональний аспект вивчення історії бібліотечної справи України в роки Другої світової війни, а також бібліотечну біографіку, вивчає бібліотекознавчий доробок українських вчених, сучасних діячів бібліотечної справи та бібліотекознавців.

Проаналізувала бібліотекознавчі погляди Івана Франка, виявила його погляди на соціальні функції бібліотек, на типологію книгозбірень, на читачезнавчу проблематику. на роль статистичного методу для аналізу практичної діяльності бібліотек.

Розкрила вплив Івана Огієнка на бібліотечну політику України в добу Директорії УНР, на розвиток мережі бібліотек Товариства «Просвіта», церковно- парафіяльних книгозбірень, на заснування та організацію роботи бібліотеки Кам'янець-Подільського державного українського університету, на розвиток бібліотекознавства цього періоду.

Вивчення матеріалів спадщини Степана Сірополка дозволили Т. І. Ківшар реконструювати його бібліологічний доробок, як одного із фундаторів українського бібліотекознавства, автора першого україномовного підручника з бібліотекознавства, чий науковий доробок за радянської доби був вилучений із наукового вжитку на його батьківщині, але який не лише не втратив значення з плином часу, а становить ґрунтовні підвалини вітчизняного бібліотекознавства. Вона сприяла активізації вивчення наукового спадку вченого на його батьківщині, зібрала й уклала першу біобібліографію С. Сірополка, до якої було включено як праці вченого, так і літературу про нього.

Проаналізувала біографічну інформацію життєвого й творчого шляху одного із засновників радянського бібліотекознавства та бібліографії в Україні Іллі Вугмана, його ідеї щодо соціальних функцій, типологічних особливостей радянських наукових бібліотек, методологічних засад бібліотечної науки, розробку проблем фондознавства. каталогознавства, читачезнавства, управління бібліотекою та бібліотечної професіології, розвиток державної та рекомендаційної бібліографії, бібліографічного знання.

Проаналізувала розвиток української бібліотечної біографіки у ХХ та на в першому десятилітті ХХІ ст., виявила основні етапи та обґрунтувала її провідні тенденції у цей період, зазначивши, що у цей період бібліотечна біографіка розвивалась з різним ступенем інтенсивності: від поодиноких популярних біографічних нарисів до вилучення з початку 30-х років із наукового вжитку імен діячів бібліотечної справи, як «українських буржуазних націоналістів». Процес «олюднення» бібліотечної справи хоч і розпочався у 1970-1980-х, але цензурні заборони перешкоджали повноті персонологічного ряду, пізніше поверталися замовчувані за радянської доби імена, відбувалось осмислення їх наукової спадщини, переоцінка внеску у розвиток галузі.

Дослідила особисте книжкове зібрання Т. Шевченка, реконструювала його склад та зміст, історіографію Шевченківської бібліотеки, долю «Тарасової книгарні» як першої української громадської бібліотеки Російської імперії, в основу якої покладено частину книжкового зібрання Т. Шевченка.

Підготувала до друку творчу спадщину та епістолярій знаної українки Лесі Петлюри, написала життєпис, висвітлила факти її біографії, оприлюднила іконографію, що сприяло введенню до наукового обігу багатьох документів про цю непересічну особистість. Здійснене видання сприяло подальшому розвитку петлюріани, оскільки в ньому висвітлено таж й маловідомі аспекти родинного життя визначного українського державного й громадського діяча Симона Петлюри, побут, звичаї та його сімейні взаємини.

Дослідила маловідомі сторінки життєвого шляху українського історика Михайла Антоновича, із залученням архівних документів щодо географії його перебування у радянських концентраційних таборах, щодо його ролі у протидіях тюремному режимові, зокрема, у широковідомому Норильському повстанні (1953). Виявлена дослідницею біографічна інформацію є певним внеском у майбутню реконструкцію наукової біографії одного з представників славетного роду вітчизняної інтелектуальної еліти.

Упорядкувала збірник документів і матеріалів про життєвий та творчий шлях С. З. Заремби, автором вступної статті та укладачем бібліографії праць відомого українського історика, який передчасно пішов із життя. Вона була ініціатором проведення Зарембівських читать, присвячених пам'яті вітчизняного науковця. ЇЇ перу належить біографічний нарис, присвячений С. М. Ляшко, історику, археологу та музейнитку, дослідниці сучасних теоретичних та практичних проблем біографістики.

Здійснила наукове редагування монографічних досліджень з різних аспектів книжкової справи: української дитячої книжки в Галичині, видавничої та бібліотечної справи української еміграції в Чехо-Словаччині, матеріалів до книговидавничого репертуару Поділля.

Сприяла активізації міжнародних бібліотечних зв'язків, співпрацювала із відділом української книги Слов'янської бібліотеки при Національній бібліотеці Чеської Республіки по вивченню особистих бібліотек українських емігрантів — бібліотекознавців у Чехії, із дирекцією Української бібліотеки-імені Симона Петлюри в Парижі по вивченню документів, пов'язаних із життям родини С. Петлюри, що зберігалися у приватному архіві С. О. Сірополка у Празі.

Співпрацювала з Міжнародним фондом «Відродження» в Україні та отримала грант для участі у роботі 64-ї Генеральної конференції Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій і установ (ІФЛА).

Брала участь в українсько-німецькому проекті Бібліотеки Гете-Інституту у Києві та Державної бібліотеки України для дітей по вивченню організації роботи дитячих бібліотек Німеччини, в тому числі Міжнародної дитячої бібліотеки у Мюнхені.

Здійснювала керівництво українською частиною спільного наукового міжнародного дослідницького проекту НАН України та Російського гуманітарного наукового фонду «Російсько-українські культурні зв'язки: біографічний аспект», присвяченого аналізові досвіду російської біографістики, особливостей світоглядних підходів російських дослідників до відображення у російських біографічних виданнях біографічної інформації українців та вихідців з України, а також їх значення цих та інших підходів для розвитку сучасної вітчизняної біографістики, пошуку нових документів для написання біографій визначних українських науковців, громадських і політичних діячів, виявленню їх зв'язків з російськими визначними особистостями.

Була науковим редактором культурно-просвітницького проекту «Українці у світі», Всеукраїнського об'єднання «За Помісну Україну», присвяченого виявленню та введенню до наукового обігу імен визначних зарубіжних українців, вивченню їх внеску у розвиток світової цивілізації.

В останні роки працює в галузі історії бібліотечної справи України, історії бібліотекознавства та бібліотечної біографіки, вивчає історію та історіографію, джерельну базу, розробляє її методологію, понятійний апарат, розвиваючи новий напрям науки про бібліотеку.