Кідалт

Кідалт (від англійських слів kid і adult, «доросла дитина») — один з видів інфантилізму, синдром, при якому доросла людина має дитячі хоббі чи захоплення. Також це психологічний стан, при якому дорослий «у душі залишається дитиною». Іноді цей стан називають синдромом Пітера Пена, синдромом Карлсона, а його представників — кідалтами. Вважається, що кідалти своїми дитячими захопленнями прагнуть втекти від непривабливої дійсності і життєвих проблем.

Набирає обертів ціла індустрія товарів, розрахованих на кідалтів: для чоловіків — комп'ютерні ігри, круті гаджети, колекційні солдатики, суперсучасні самокати або скутери; для дівчат — одяг в стилі Пеппі Довгапанчоха, футболки із зображенням героїв японських мультфільмів, яскраві пластмасові намиста тощо.

На початку 21 століття повідомлялося, що для дорослої людини захоплення, яких традиційно очікують лише від дітей, не обов'язково є аномалією. Індустрія розваг швидко визнала тенденцію і запровадила спеціальну категорію «кідалт» речей, що продаються і для дітей, і для дорослих.[1] Величезні успіхи таких фільмів, як Шрек та Гаррі Поттер,[2] мультиплікаційних телевізійних серіалів, таких як «Моє маленьке поні: Дружба — це магія», — цільова демографічна група молодих дівчат, художня література для дорослих, яка традиційно орієнтована на підлітків[3] та факт, що Діснейленд є одним із найкращих світових напрямків відпустки для дорослих (без дітей)[4], схоже, вказує на те, що «дитячий вік» — явище дуже поширене. І на відміну від puer aeternus, «дитячодорослі» успішно беруть на себе відповідальність як зрілі люди з інтересами не дорослих.[4] Крістофер Ноксон у доповіді Колберта 29 червня 2006 року зауважив, що «існує велика різниця між дитячістю та інфантильністю».