Кікоть (прізвище)

У часи раннього християнства на Русі був звичай приховувати справжнє ім'я, дане при хрещенні. Існувало повір'я, що чаклун, відьмак обов'язково повинен виголосити при заклятии справжнє ім'я людини. Тому, поряд з ім'ям крестильным, найчастіше давалося і друге — мирське. За народним віруванням, воно не пов'язане з духовним світом людини, та використання цього імені не зможе якимось чином зашкодити його носія.[1]

В основі прізвища Кікоть лежить, по всій видимості, українське діалектне слово «кикоть», що означає «кукса», «частина кінцівки, що залишається після ампутації».

Прозвання Кікоть, бувало, присвоювалося маленькій дитині як охоронне ім'я. Прізвиська-обереги не несли в собі негативного сенсу, навпаки, передбачалося, що «напасть», укладена в імені, з його володарем ніколи не трапиться. Таким чином, іменуючи нащадка Кікотем, родичі вважали, що прізвисько вбереже продовжувача роду від страждань, хвороб, що він виросте сильним і здоровим чоловіком.

Однак не виключено, що прізвисько Кікоть міг отримати і каліка, наприклад, колишній солдат, який постраждав під час битви.

Згідно з іншою версією, це прізвище було утворене від українського «кіготь» — «кіготь». Таке прізвисько міг носити безстрашна людина, яка володіла незвичайною силою, а також забіяка.

В XV—XVI століттях у слов'ян стали з'являтися перші прізвища як особливі, успадковані родові іменування. Вже в XVI столітті більшість прізвищ утворювалося додаванням до основи — ім'я або прізвисько батька — особливих патронимічних суфіксів, наприклад, «-ів», «-ук», «-енко». Відсутність у слов'янській прізвища такого суфікса може говорити про те, що це родове ім'я з'явилося на південноруських або українських землях.[2] Те, що особисте ім'я предка було прийнято сім'єю як родове ім'я, означає, що родоначальник прізвища Кікоть був, швидше за все, великим авторитетом для домочадців, а також знаною і шанованою людиною в рідному селищі.