Кінематограф Албанії

Кінематограф Албанії (алб. Kinemaja Shqiptare) — галузь культури та економіки Албанії, що займається виробництвом і демонстрацією фільмів глядачам.

Кінематограф Європи
Кінематограф Австрії
Кінематограф Азербайджану
Кінематограф Албанії
Кінематограф Бельгії
Кінематограф Білорусі
Кінематограф Болгарії
Кінематограф Боснії і Герцеговини
Кінематограф Великої Британії
Кінематограф Вірменії
Кінематограф Грузії
Кінематограф Данії
Кінематограф Естонії
Кінематограф Греції
Кінематограф Ірландії
Кінематограф Ісландії
Кінематограф Іспанії
Кінематограф Італії
Кінематограф Кіпру
Кінематограф Латвії
Кінематограф Литви
Кінематограф Люксембургу
Кінематограф Македонії
Кінематограф Нідерландів
Кінематограф Норвегії
Кінематограф Німеччини
Кінематограф Польщі
Кінематограф Португалії
Кінематограф Радянського Союзу
Кінематограф Росії
Кінематограф Російської Імперії
Кінематограф Румунії
Кінематограф Сербії
Кінематограф Словаччини
Кінематограф Словенії
Кінематограф Туреччини
Кінематограф Угорщини
Кінематограф України
Кінематограф Фарерських островів
Кінематограф Фінляндії
Кінематограф Франції
Кінематограф Хорватії
Кінематограф Чехії
Кінематограф Чорногорії
Кінематограф Швеції
Кінематограф Швейцарії
Кінематограф Югославії

Ранній період (1911–1944)

Перші албанські фільми були документальними стрічками, знятими іноземними кінооператорами, перший такий фільм був присвячений науковому конгресу у Бітолі 1908, який затвердив албанський алфавіт.

Перші публічні демонстрації кінофільмів в Албанії відбулися у 1911–1912 роках у Шкодері і Корчі, де демонструвалися винятково іноземні фільми, одним з них була чорна комедія «благонадійність Педді» — історія загробного життя людини, яка була не в змозі бути присутньою на власному похороні. Після Першої світової війни у містах Албанії — Вльорі, Тирані, Бераті та інших стали будуватися кінотеатри і розвиватися приватний кінопрокат. До 1940-х років виробництво власних фільмів в Албанії було відсутнє.

Комуністичний період (1945–1992)

У 1945 році комуністичний уряд Албанії заснував Албанський інститут кінематографії, який у 1952 році був реорганізований у кіностудію «Нова Албанія» (з початку 1990-х — Албфільм). До кінця 1940-х років у країні випускалися тільки хронікальні стрічки, з початку 1950-х стало розвиватися документальне кіно, вийшли такі фільми як «Світло над Албанією», «Фестиваль народної пісні», «Албанія, цвіти» (разом з СРСР), «Славний шлях». У 1954 році, спільно з радянськими кінематографістами, був знятий перший албанський художній фільм «Великий воїн Албанії Скандербег» (режисер — С. Юткевич), який увійшов до числа призерів Каннського кінофестивалю 1954 (номінація — «Особлива згадка»). Інші відомі албанські фільми 1950-х — «Її сини» (алб. Fëmijët e saj, 1957, режисер Х. Хакані) і «Тана» (1958, режисер Крістач Дамо). «Тана» — любовна мелодрама, відома як перший албанський фільм, у якому є сцени поцілунків. У 1960 році спільно з болгарськими кінематографістами був знятий науково-популярний фільм «Пісня Розафа» (режисери — І. Пандо, Ю. Арнаудов).

У 1960-х роках в Албанії випускалися в основному фільми на тему Другої світової війни і боротьби з італійськими та німецькими окупантами і носили в основному пропагандистський характер. Найвідоміші кінорежисери того періоду — Дімітер Анагності, Віктор Гжіка, Гезім Еребара і Піро Мілкані.

У 1970-х роках в силу ізоляціоністської політики режиму Енвера Ходжі відбулося різке скорочення кількості зарубіжних фільмів в албанському прокаті, а власне кіновиробництво становило 5-6 картин на рік, до кінця 1970-х воно дійшло до 8-10 картин на рік, а у 1980-ті — до 14 фільмів на рік. До 1990 року в Албанії було вироблено у цілому близько 200 фільмів.

Серед фільмів 1970-х років популярність здобули комедії «Капітан» (1972, режисери Фехмі Хошафі і Мухарем Фейдж) і «Бені ходить сам» (1975, режисер Джанфіс Кеко). Найбільш відомими кінорежисерами 1970-х були Рікард Лярья, Саймір Кумбарі, Ібрагім Мучай, Кріштак Мітро і Есат Міслю. Цей період також відзначений початком виробництва телевізійних фільмів, таких як «Дорога до грамоти» режисера В. Пріфті (1978). У 1980-ті роки вийшли на екрани такі фільми як «Віч-на-віч», режисери Кюштім Чашку і Піро Мілкані (1979); Теплі руки (алб. Dora e ngrohtë), режисер К. Чашку (1983), Епоха великих зірок (алб. Agimet е stinës SE madhe), режисер А. Мінга (1981), Давній час (алб. Kohe е largët), режисер С. Печані (1983) і Струна для скрипки (алб. Tela për violinë), режисер Б. Капексю (1987).

У 1970–1980-х роках було знято також 20-40 документальних фільмів пропагандистського характеру, у цей час з'явилася також албанська мультиплікація, зокрема мультфільм «Зана і Мірі» режисерів В. Дробоніку і Т. Васо (1975); на рік випускалося близько 16 мультфільмів. До кінця 1980-х років в Албанії було більше 450 кінотеатрів, але більша частина обладнання в них морально і фізично застаріла.

Посткомуністичний період (з 1992)

У 1990-х, перехід до демократичної форми державного устрою привів до великих змін в албанському кінематографі. Кіностудія «Нова Албанія» розпалася на ряд дрібних приватних студій, де фільми знімали албанські режисери, а також іноземні, спільно з новим Національним центром кінематографії (алб. Qendra Kombëtare е Kinematografisë). У албанських глядачів помітна ностальгія за старими албанськими фільмами, пропагандистські аспекти яких сприймаються скоріше з гумором, ніж з гнівом.

Серед албанських фільмів останніх років найбільшою популярністю користуються такі стрічки як «Полковник Бункер» (алб. Kolonel Bunker), «Слогани» (алб. Parullat), «Тирана, нульовий рік» (алб. Tirana viti 0) та інші.

У кінці 1990-х в Албанії побудовані ряд сучасних кінотеатрів (як, наприклад, «Міленіум» у Тирані), де демонструються в основному західні (переважно американські) фільми.

У 2010 році у Москві на XXXII Міжнародному кінофестивалі німецько-албанський фільм «Албанець» Йоганнеса Набера отримав спецприз журі «за чесну і зворушливу форму», а виконавець головній ролі Нік Хеліла — «Срібного Георгія» за найкращу чоловічу роль. Герой фільму — заробітчанин, після того, як від нього завагітніла односельчанка, він змушений виїхати на заробітки до Німеччини, щоб одружитися з коханою, і, переживши безліч пригод, у тому числі й кримінального характеру, повертається на батьківщину.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.