Кірієнко Іван Касіянович

Належав до дворянської родини, закінчив київський кадетський корпус та київське військове училище. Брав участь у російсько-японській та Першій світовій війні, де був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеню за хоробрість, та отримав чин спочатку підполковника, потім – полковника. Різко негативно сприйняв Лютневу революцію та хвилю анархії. У липні уряд доручив йому формування у Києві «першого запасного Георгіївського полку». На цій посаді він зустрів більшовицький заколот у Києві у листопаді 1917 року. Іван Кирієнко взяв активну участь у бойових сутичках у Києві, намагаючись організувати спротив заколотникам силами своїх офіцерів, та після невдачі цієї спроби залишив Київ і з купкою офіцерів поїхав на Дон, де запропонував свої послуги як військового отаману Каледіну. Отримавши його дозвіл, почав формування загону з георгіївських кавалерів («Георгієвська рота»). Є точка зору що, таким чином, Кирієнко став фактичним засновником Добровольчої армії, хоча пізніше ця заслуга була приписана генералам Корнілову та Алексєєву [1]. Як учасник білого руху Іван Кирієнко брав участь у Першому Льодовому поході, обіймав різні військові та адміністративні посади в армії Денікіна та, потім – Врангеля. З 1920 року – емігрант, проживав у Греції, потім – Югославії. Під час Другої світової війні увійшов у склад військового об’єднання російських емігрантів («Русскій корпус») (квітень 1941). Брав активну участь у громадському житті еміграції, організатор «Союзу георгіївських кавалерів» та «Союзу учасників Льодового походу». Автор споминів «1613. Від слави та честі до підлості і сорому лютого 1917 року».

1. «Белая Россия». Нью-Йорк, 1937

• Р.Г. Шмаглит Белое движение. 900 биографий крупнейших представителей русского военного зарубежья. – Москва, 2006