Кіч

Кіч, або Кітч (нім. Kitsch — ницість, халтура, несмак) — категорія мистецтва, що характеризується спрямуванням на те, аби виглядати, як «високе» мистецтво, наслідуючи його зовнішні риси, але використовуючи дешеві матеріали і методи виготовлення. Кіч — це переважно масове мистецтво, що робить ознаки дорогого, елітарного мистецтва доступними для загалу.

Приклади кічу в сувенірній продукції

Характеристики кічу

Чеський теоретик мистецтва Томаш Кулка описував, що кічеве мистецтво наслідує дороге, нетривале чи складне у виготовленні та підтриманні мистецтво. Наприклад, замість букету з живих квітів пропонує букети, виготовлені з пластику; замість дорогоцінних прикрас — дешеву біжутерію, тільки подібну зовні; замість виконаних на індивідуальне замовлення картин — копії, що продукуються в багатьох примірниках. Головна мета кічу — здаватися дорожчим чи якіснішим, ніж він є насправді[1].

Згідно з Кулкою, дві головні ознаки кічу: 1) він має схвалення в загалу та 2) розглядається (принаймні мистецько освіченою елітою) як поганий[2]. Три правила кічу:

  1. Кіч зображає прекрасний чи емоційно заряджений предмет[3];
  2. Зображуваний предмет можна миттєво та легко впізнати[4];
  3. Кіч не збагачує суттєво асоціації споживачів, пов'язані із зображеним предметом[5].

Англійський філософ Роджер Скрутон описував кіч: «Кіч — це фальшиве мистецтво, що виражає фальшиві емоції, чия мета — обманути споживача в думці, ніби він відчуває щось глибоке та серйозне»[6]. Американський арт-критик Клемент Ґрінберґ писав, що кіч створює видимість культури, він підмінює досвід і почуття; кіч замінює ремісницькі вироби продуктами масового виробництва, знищуючи цим народну культуру, культивує перевагу враження від продукту над тим, що та як до цього враження спонукає. Його справжня мета — принести прибуток, кіч — це форма капіталу і він потребує величезних ринків збуту. Фактично кіч — це панівне мистецтво, найпопулярніша культура[7]. Німецький філософ Теодор Адорно стверджував, що кіч є наслідком підпорядкування мистецтва індустріальним принципам. Але індустрія, що тиражує мистецькі речі, створює попит не лише на літературу, живопис, скульптуру, музику, а також і на публіцистику, політику, риторику тощо, які потім задовільняє за допомогою доступних прийомів, якими зображуються привабливі й зрозумілі для масового споживача теми[8].

Венесуельська дослідниця історії культури Селеста Олальяга описувала кіч як феномен, що супроводжується тугою за світом, зниклим унаслідок розвитку науки й техніки. Дослідниця виділяла «ностальгічний кіч», який безпечно нагадує про минуле, оминаючи травматичні події, та «меланхолічний», який заповнює почуття втрати. З огляду на це кіч тісно пов'язаний з туризмом, сувенірами. Це своєрідний «фетиш минулого»[9]. На цю ж рису звертав увагу український письменник та есеїст Володимир Єшкілєв, пишучи, що кічу притаманна ностальгія за фольклорною ясністю та світоглядна селянська опозиція містові як самодостатній системі. За його словами, в українській літературі ХХ ст. формування кічу тісно пов'язане з радянською індустріалізацією 1930–1960-х років. Українському літературному кічу притаманне дидактичне та ідеологічне забарвлення, яке у радянські часи мало соціально-класову, а після 1990 року – просвітницько-етноохоронну домінанти[10].

Кіч поза мистецтвом

Кічем також називається наслідування престижних форм поведінки (мови, одягу, дозвілля) без заглиблення в їхню суть. Кічем можуть бути спрощені та вульгаризовані філософські, політичні, релігійні та мистецькі вчення, перетворені для масового сприйняття[8].

Галерея
  • Сувеніри, що наслідують сцену з картини «Народження Венери» Боттічеллі
  • Різні кічеві вироби, продукти масового виробництва
  • Сувенірне янголятко з імітацією позолоти
  • Кічеві статуетки Будди, що виглядають, як золоті
  • Казино, що зображає собою замок
  • Сервіз, який імітує коштовний

Див. також

Примітки
  1. Kulka, Tomas (2010-11). Kitsch and Art (англ.). Penn State Press. с. 2–12. ISBN 978-0-271-04664-8.
  2. Kulka, Tomas (2010-11). Kitsch and Art (англ.). Penn State Press. с. 19. ISBN 978-0-271-04664-8.
  3. Kulka, Tomáš. (1996). Kitsch and art. University Park, Pa.: Pennsylvania State University Press. с. 39. ISBN 0-271-01556-X. OCLC 33047666.
  4. Kulka, Tomas (1988). KITSCH. The British Journal of Aesthetics (англ.) 28 (1). с. 18–27. ISSN 0007-0904. doi:10.1093/bjaesthetics/28.1.18. Процитовано 29 березня 2021.
  5. Higgins, Kathleen Marie (1998). Review of Kitsch and Art. The Journal of Aesthetics and Art Criticism 56 (4). с. 410–412. ISSN 0021-8529. doi:10.2307/432137. Процитовано 29 березня 2021.
  6. A Point of View: The strangely enduring power of kitsch. BBC News (en-GB). 12 грудня 2014. Процитовано 29 березня 2021.
  7. Аванґард і кіч. Вперед (укр.). 30 грудня 2020. Процитовано 29 березня 2021.
  8. Бушанський., В. (2011). Кітч політичний // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. К.: Парламентське видавництво. с. 332–333.
  9. Sturken, Marita (2007-11). Tourists of History: Memory, Kitsch, and Consumerism from Oklahoma City to Ground Zero (англ.). Duke University Press. ISBN 978-0-8223-4122-2.
  10. Плерома - Глосарій - І-Л. www.ji.lviv.ua. Процитовано 29 березня 2021.

Література
  • В. Бушанський. Кітч політичний // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.332 ISBN 978-966-611-818-2
  • Clement Greenberg, ‘Avant-Garde and Kitsch’, in Art and Culture: Critical Essays, Boston: Beacon Press, 1961, pp. 3-21.(англ.)

Посилання

Кіч // Українська музична енциклопедія. Т. 2: [Е – К] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 419-420.

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.