Лаерт (персонаж)

Знайомство з персонажем, якого один з придворних характеризує як «справжнього джентльмена, привабливого в обігу і прекрасної зовнішності», відбувається в залі для прийомів эльсинорского замку. Молодий чоловік, який прибув в Данію з Франції для участі в заходах з нагоди коронації короля Клавдія, просить у монарха дозволу повернутися в Париж. Присутній при розмові Полоній визнається Клавдію, що син, що прагне вирватися з рідного дому, «вимотав йому душу». Король дає згоду на поїздку і напучує Лаерта фразою: «Шукайте щастя!» .

За словами літературознавця Олександра Аникста, Лаерт успадкував від батька схильність до моралей; прощаючись із сестрою, герой дає Офелії ряд настанов, зокрема, просить її відхилити залицяння Гамлета, тому що принц данський не владний над своїми бажаннями: «Він в підданстві у свого народження, / Він сам собі не ріже свій шматок». Офелія у відповідь зауважує, що її брат — «безтурботний і порожній гуляка» — не завжди співвідносить вчинки з власними повчальними розмовами.

Наступна поява героя відбувається вже після загибелі Полонія, який отримав смертельний удар від шпаги Гамлета в той момент, коли царедворець підслуховував розмову принца з матір'ю. Лаерт не знає обставин, за яких заподіяно фатальний удар, але рішуче налаштований на помсту. Вриваючись разом з бунтівниками в эльсинорский палац, молодий чоловік вимагає, щоб король повернув йому батька. Дослідники зазначають, що в цій ситуації запальний і нестримний юнак мало нагадує обережного, схильного до закулісних інтриг Полонію: «В ньому [Лаерта] є риси феодала, який вважає себе рівним королям». Його гарячий темперамент проявляється і в інших сценах: так, Лаерт обурюється відсутністю належної поваги до пам'яті батька при його похованні і загрожує адовыми муками священику, який проводить «скорочений» обряд прощання з Офелією.

Свідченням того, що помста для Лаерта — вище честі, є, за твердженням Аникста, надзвичайна легкість, з якою герой приймає план Клавдія, пропонує вбити Гамлета витонченим способом — так, що «навіть мати не намір побачить». Згідно із задумом короля, під час битви з принцом синові Полонія буде запропоновано рапіра з отруєним клинком, тоді як Гамлету — звичайна. Однак під час поєдинку герої випадково змінюються зброєю; і той, і інший отримують смертельні поранення. Перед смертю Лаерт встигає покаятися, визнати свою провину за вбивство принца і попросити у того пробачення за скоєне: «Я сам покараний своїм віроломством».

За словами літературознавця Ігоря Шайтанова, якби Шекспір зробив основною дійовою особою не Гамлета, а Лаерта, образ головного героя не потребував би додаткової розшифровці — навпаки, центральний персонаж трактувався б поза поетики загадок: «Лаерт — правильний месник». Точно так характеризував сина Полонію і літературний критик Іван Аксьонов, який вважав, що цей герой «весь на долоні». Розглядаючи помста як один з основних мотивів трагедії, дослідники порівнюють реакцію Гамлета і Лаерта на ті чи інші події, тим більше, що герої, поставлені в подібні положення: в обох вбиті батьки, а значить, потрібно — відповідно з поняттями епохи — вирішувати питання про розплату за скоєне.

Якщо Гамлет, здогадуючись про причетність короля до смерті батька, проте вважає за необхідне зібрати неспростовні докази його вини, то Лаерт геть позбавлений рефлексій: він з'являється в Ельсінорі з думкою про те, що повинен покарати Клавдія: «І хай буде, що буде; лише б за батька / Помститися як слід». Принц, навіть отримавши підтвердження своїм підозрам, не поспішає з покаранням. В його повільність поет Гете побачив поєднання «сильного інтелекту і слабкої волі», тоді як письменник і критик Карл Вердер пояснив бездіяльність Гамлета відсутністю сприятливих обставин. На тлі Гамлета, який «зволікає бути руйнівником», Лаерт виглядає нетерплячим — він не хоче чекати і прагне здійснити правосуддя у відповідності з нормами рівного відплати: «око за око, зуб за зуб, кров за кров».

Якби Лаерт надумав розбиратися в причинах загибелі свого батька, то змушений був би визнати, що Полоній сам накликав смерть, активно підтримуючи інтриги проти короля Гамлета. Принц не торкнувся б Полонія, якби той сам не підставив груди під удар, що призначався не для нього, а для Клавдія. Але феодальна мораль не вважається з обставинами, її веління категоричні — і Лаерт мститься.

Готуючись до поєдинку з принцом, Лаерт йде в обхід правил чесного і відкритого бою. У той же час, опинившись перед лицем смерті, син Полонія сповнений каяття («Пробачимо один одного, благородний Гамлет!»). Принц, сам стоїть на краю загибелі, відпускає свого опонента словами: «Будь чистим перед небом! За тобою йду я». Аналізуючи причини, по яким Гамлет прощає Лаерта, Аникст згадав, що серед шеспировских героїв-аристократів чимало тих, хто в пікових ситуаціях ведуть себе підступно, — мова йде про персонажів п'єс «Два веронца», «Все добре, що добре кінчається», «Міра за міру». «Амністія», одержувана цими героями, походить, можливо, до внутрішньої установки драматурга, вираженої словами: «Ви у власне серце постукайте, / Його запитаєте: чи знало воно / Такий же гріх…»].

Дослідники, вивчаючи характер Лаерта, звертають увагу на особливості мовлення персонажа. Судячи з лексики, син Полонія вельми начитаний: так, йому знайомі праці античних авторів, тому під час похорону Офелії він вигукує, що на могилі померлої сестри буде споруджений пагорб, який перевищить «і Пеліон, і синього Олімпу небесне чоло». Герой, ймовірно, читав популярний в XVI столітті пасторальний роман Філіпа Сідні «Аркадія» — саме звідти він черпає фрази про «вогняну мова, яка бажала б спалахнути».

Одним із постійних образів, присутніх в мові Лаерта, є квіти. Прощаючись із сестрою перед від'їздом до Парижа, герой згадує, що недовгий розташування до неї Гамлета порівняно з поривом, примхою крові і «квіткою фіалки на початку весни». Наставляючи Офелію на шлях чеснот, Лаерт застерігає її від необачних кроків: «Хробак часто точить первістків весни, / Поки ще їх не розкрилися бруньки». Коли труну з тілом дівчини опускається в могилу, її брат знову звертається до теми квітів: «І нехай з цієї непорочної плоті / Виростуть фіалки!». На думку шекспироведов, квіти, з одного боку, дійсні невіддільні від образу Офелії; з іншого — вони є невід'ємним елементом риторики Лаерта, який висловлює свої думки з химерною витонченістю.

Роль Лаерта стала дебютною для ряду акторів, згодом зіграли Гамлета. Так, в шекспірівському репертуарі Едвіна Бута, починав театральну кар'єру в 1849 році з поїздок по американським штатам, значилася — серед інших — і роль сина Полонія. Англійський трагік Генрі Ірвінг втілив у «Гамлеті» відразу кілька образів, включаючи принца данського і Лаерта. У січні 1837 року прем'єра «Гамлета» відбулася на сцені Малого театру; роль Лаерта дісталася двадцятирічному Івану Самаріну. На думку критика Віссаріона Бєлінського, юний випускник Московського театрального училища не продемонстрував майстерності через «слабкий голос». Тим не менш надалі Самарін не раз звертався до шекспірівських героїв, в тому числі до Меркуціо з «Ромео і Джульєтти», Гамлета та інших.

На російській і радянській сцені роль Лаерта виконували також Григор'єв 1-й (Олександринський театр, прем'єра спектаклю відбулася в 1837 році), Річард Болеславскій (Московський Художній театр, 1911), Іван Берсенєв (МХАТ 2-й, 1924), Акакій Хорава (Грузинський державний академічний театр імені Шота Руставелі, 1925), Борис Смирнов (Театр під керівництвом С. Е. Радлова, 1938) та інші.

Великий резонанс викликав режисерський дебют Миколи Акімова, поставив «Гамлета» на сцені Театру імені Е. Вахтангова (1932). Критики пред'явили творцеві вистави безліч претензій, включаючи «формалізм», «суперництво з Шекспіром», а також «доведення франтоватого Лаерта до карикатурною іронії». Згодом Микола Павлович пояснив у своїй книзі «Театральна спадщина», що його трактування ролі сина Полонія обумовлена пародийностью, елементи якої закладені в цей образ автором трагедії. Через десятиліття сценічна версія Акімова була визнана фахівцями «одним з яскравих подій театральної Москви 1930-х років».

Однією з найбільш помітних постановок 1970-х років став «Гамлет» у Театру на Таганці (режисер Юрій Любимов). За словами театрального критика Вадима Гаєвського, спектакль виявився «страшненький і в той же час дуже смішний», Ельсінор у Любимова — «не стільки царство лиходіїв, скільки царство уявних королів» і Лаерт у виконанні актора Валерія Іванова здавався собі королем дуелей і паризької нічного життя. Крім Іванова, цю роль грав також Олександр Пороховщиков.

У кінематографі образ Лаерта втілили Теренс Морган («Гамлет», 1948), Степан Олексенко («Гамлет», 1964), Натаніель Паркер («Гамлет», 1990), Майкл Малоні («Гамлет», 1996).

↑ Вен, 2000, с. 131.

↑ К. Перейти: 1 2 Аникс, 1986, с. 164.

↑ К. Перейти: 1 2 Аникс, 1986, с. 165.

↑ Аникс, 1986, с. 166.

↑ Kronborg Castle. Unesco. 21 провереной квітня 2016.

↑ Шайтанів, 2013, с. 348.

↑ Аксьонов, 1937, с. 78.

↑ К. Перейти: 1 2 3 Шекспірівський збірник сов Аникс А. А., А Штей. .. Л. — М.: Всеросійської театральне товариство, 1961.

↑ Дта Року. Ст. Несть концей Шекспір не їсть сова сова не дта. Ст. Про мистецтво. — М: Мистецтво, 1975. — С. 417.

↑ K. Werder. Shakespeares Vorlesungen uber «Hamlet»?. — 1975. — 32 С..

↑ Шайтанів, 2013, с. 349.

↑ Аникс, 1986, с. 167.

↑ Аникс, 1986, с. 168.

↑ К. Перейти: 1 2 Шекспірівський збірник сов р. Бояджієв. Н., М. Загорський. Б., М. Морозів. М… — М.: Всеросійської театральне товариство, 1947.

↑ Шекспіра. Енциклопедія Сов Ст. Миколаїв. Д… — М.: Алгорит, Ексмо, 2007. — ISBN 5-9265-0253-5.

↑ На Самому Кре. Р. Спогади, статті, листи сова борів. в цьому році земельної ренти. А Образцова. Р., Фрістайл Повітря. Р… — М.: Мистецтво, 1988. — С. 97. — С. 399.

↑ К. Перейти: 1 2 Шнеєр, 1961, с. 1096.

↑ Миколаїв, 2007, с. 325.

↑ Шнеєр, 1961, с. 1097.

↑ К. Перейти: 1 2 Миколаїв, 2007, 10 с..

↑ Акімов М. Дуже. Про постановку «Гамлета» у театрі. Вахтангова сова сова наследиять Театральний сов котел, земельної ренти. С. Цокання. Цимба. Борів. кірка льоду. В. М. Миронов: 2.. в. к. — л.: Мистецтво, 1978. — Т. 2. Про режисуру. Коротка експлікації не радіомовлення. — С. 139. — 287 С..

↑ Ст. Гаєвський. М. Флейта Гамлета: театр сучасного образо сова земельної ренти. С. К. Нікулін. — М.: Союзтеатр", 1990. — С. 118. — 352 С..

↑ Шекспіра. Енциклопедія Сов Ст. Миколаїв. Д… — М.: Алгорит, Ексмо, 2007. — ISBN 5-9265-0253-5.

↑ Terence Morgan. Internet Movie Database. 22 провереной квітня 2016.

↑ Stepan Oleksenko. Internet Movie Database. 22 провереной квітня 2016.

↑ Nathaniel Parker. Internet Movie Database. 22 провереной квітня 2016.

↑ Michael Maloney. Internet Movie Database. 22 провереной квітня 2016.

Література коливального правлять сови правити Вікі-текст]

Шекспір. Енциклопедія Сов Ст. Миколаїв. Д… — М.: Алгорит, Ексмо, 2007. — ISBN 5-9265-0253-5.