Офелія (персонаж)

Можливим історичним прототипом Офелії називають Катаріну Гамнет, дівчину, що впала в річку Ейвон та загинула в грудні 1579 року. Хоча було встановлено, що вона втратила рівновагу і впала, несучи важкі відра, ходили чутки, що причиною смерті була нещасна любов, що привела її до самогубства. Можливо Шекспір, якому на момент її смерті було 16 років, згадав цей випадок, створюючи образ Офелії. Ім'я Офелія використовувалося в літературі до «Гамлета» лише один раз — у творі «Аркадія» італійського поета Якопо Саннадзаро (1458-1530); цілком імовірно, що воно було вигадане цим поетом. Можливо, воно утворене злиттям двох імен: Othe (Кете) і Lia (Лія).

Офелія вперше з'являється в п'єсі, коли прощається зі своїм братом Лаертом, які їдуть у Францію. Лаерт дає їй настанови з приводу залицянь Гамлета. Він попереджає, що Гамлет, будучи ймовірним спадкоємцем корони, не може одружитися з Офелією, і тому йому слід відмовити в залицяннях. Після від'їзду Лаерта Полоній також застерігає Офелію проти Гамлета, так як він не вірить у щирість почуттів і намірів принца. У завершенні повчання Полоній забороняє їй зустрічатися з Гамлетом.

У свою другу появу в п'єсі Офелія розповідає Полонію про те, як блідий і розпатланий Гамлет увірвався в її кімнату і, не кажучи ні слова, схопив її за руку, потім відпустив і, не відриваючи від неї очей, пішов до дверей. Вислухавши Офелію, Полоній вирішує, що Гамлет збожеволів через холодність до нього Офелії. Він вирішує піти до короля і оголосити, що знає причину Гамлетової дивної поведінки. Король вирішує перевірити це, подіславши до Гамлета Офелію, а сам сховавшись має намір простежити за його реакцією.

У сцені розмови Офелії з Гамлетом, якій передує монолог «Бути чи не бути», Гамлет, роздратований тим, що Офелія повертає йому колишні подарунки, зображуючи божевілля, велить їй йти в монастир і, в протилежність своєї минулої поведінки з нею, веде себе досить різко. Після закінчення цієї розмови Офелія, звертаючись до батька, вимовляє: «Якої чарівності розум загинув, з'єднання знання, красномовності...».

Джон Еверетт Мілле «Офелія» (1852)

Наступного разу Офелія з'являється, коли мандрівні актори грають п'єсу «Вбивство Гонзаго» (Мишоловка). Гамлет сідає біля ніг Офелії; спочатку його зауваження мають явний сексуальний підтекст, але потім він заговорює про жіночому непостійність, і його висловлювання стають більш гіркими і цинічними.

Наступна поява Офелії — після вбивства Гамлетом Полонія, її батька. Дізнавшись про це, вона сходить з розуму. Вона говорить загадками і наспівує зовні безглузді пісні, не бажаючи слухати заперечення королеви.

Через деякий час, після того як Лаерт з натовпом бунтівників увірвався в замок короля і говорив з ним, Офелія знову з'являється, вимовляючи незв'язні речі і щось наспівуючи.

В акті 4-му сцені 7-й, королева, увійшовши, оголошує королю і Лаерту про смерть Офелії: «...Вона намагалася по гілках розвісити свої вінки; підступний сук зламався, і трави, і вона сама впали в ридающий потік. Її одяг, розкинувшись, ніс її, як німфу; вона між тим обривки пісень співала, ніби як не чула біди або була створінням, народженим у стихії вод; так тривати не могло, і одяг, важко упившись, нещасну від звуків втягнули в трясовину смерті». Це один з найпоетичніших описів смерті в англійській літературі. Наступна сцена, пов'язана з Офелією, відбувається на цвинтарі, де два могильника ведуть бесіду, копаючи могилу для Офелії. Один з них переконаний в тому, що вона вчинила самогубство.

Александр Кабанель «Офелія» (1883)

Священик, що освячує похорон Офелії, відмовляється провести повний обряд, оскільки він також не сумнівається в самогубство покійної; він навіть стверджує, що, якби не втрутилася в цей випадок королівська влада, Офелія була б похована в несвященій землі. Лаерт боляче ображений словами священика.

На похороні Офелії королева Гертруда кладе квіти на могилу і висловлює жаль про те, що Офелія не стала дружиною Гамлета. Лаерт зістрибує в могилу і, говорячи про любов до сестри, просить поховати його разом з нею; знавіснілий від горя Гамлет кидає виклик Лаерта, стверджуючи, що він любив Офелію «більше, ніж сорок тисяч братів». Після цієї сцени Офелія більше не згадується.

Оскільки з тексту трагедії неможливо зрозуміти, чи є смерть Офелії результатом нещасного випадку або самогубства, її загибель ось уже чотири століття є предметом нескінченних суперечок.

• Образ Офелії надихав багатьох художників. Серед них: Феліче Карена, Оділіон Редон, Федеріко Фаруффіні, Ежен Делакруа, Джон Еверетт Мілле, Анрі Жерве, Альберто Мартіні, Джон Вільям Вотергаус, Ізакко Джоаккіно Леві та інші.
• Леся Українка написала вірш «Хотіла б я уплисти за водою...» розміщений у збірці «Відгуки».
• У Єгора Лєтова є пісня «Офелія», яку автор називав «однієї із самих моїх пісень» і яка, на думку його брата Сергія Лєтова, присвячена пам'яті Янкі Дягілєвої, загиблої на річці Іня. Пісня увійшла до альбому «Сто років самотності» проекту Лєтова «Єгор і Опизденевшие».
• Гюго вважав, що Офелія була вагітна.
• У 2006-му році американська співачка Емілі Отем випустила альбом «Opheliac»
• Офелії присвячена пісня стімпанк-групи Abney Park «Dear Ophelia»
• У радянському фільмі 1949 року «Кубанські козаки» головний герой Гордій Гордійович Ворон вимовляє цитату з трагедії «Гамлет»: «Офелія, німфа!»
• Відеокліп групи Grenouer «On a Rainy Day» — візуальна метафора на тему Офелії.
• Офелії присвячена пісня «Sweet Ophelia» співачки Zella Day.
• У групи «Настя» в альбомі «Ноа-Ноа» є пісня «Марш Офелій, що пливуть», присвячена шекспірівської героїні.
• Офелія є одним із прообразів персонажа Фуви Айкі в манзі «Blast of Tempest» автора Ке Сиродайри і однойменному аніме-серіалі режисера Масахіро Андо.
• У групи «Margenta» в альбомі «Династія посвячених: Sic Transit Gloria Mundi» є пісня «Балада про повернення Офелії».
• У грі Brütal Legend одну з героїнь звати Офелія; з нею також пов'язана сцена утоплення.

• В честь Офелії названий астероїд (171) Офелія, відкритий в 1877 році, а також супутник планети Уран Офелія, відкритий в 1986 році.

• Банхама, Мартін, Ед. 1998. Кембриджський путівник у театр. Кембридж: Видавництво Кембриджського Університету. ИСБН 0521434378.
• Чарні, Моріс. 2000. Шекспір про кохання та хіть. Нью-Йорк: Колумбійський Університет Прес. ИСБН 0231104294.
• Гурра, Андрій. 1992. На Сцені Шекспірівського 1574-1642. Третє вид. Кембридж: Видавництво Кембриджського Університету. ИСБН 052142240X.
• С. Гетевея, Майкл. 1982. Популярні єлизаветинського театру: п'єси в спектакль. Вистава сер. Лондон і Бостон: Рутледж і Кеган Павло. ИСБН 0710090528.
• Шоуолтер, Елейн. 1985. «Представляючи Офелія: жінки, божевілля і обов'язки Феміністичної критики». У Шекспіра і питання про теорії. Ед. Патрісія Паркер і Джеффрі Гартман. Нью-Йорк і Лондон: Метуэн. ИСБН 0416369308. с. 77-94.
• Тейлор, Гері. 2002. «П'єси Шекспіра на стадії Відродження». У Уеллс і Стентон (2002, 1-20).
• Томсон, Пітер. 1983. Театр Шекспіра. Вистава сер. Лондон і Бостон: Рутледж і Кеган Павло. ИСБН 0710094809.
• Уеллс, Стенлі, і Сара Стентон, ЕЦП. 2002. Кембриджський компаньйон Шекспіра на сцені. Кембриджські компаньйони до літератури сер. Кембридж: Видавництво Кембриджського Університету. ИСБН 052179711X.