Ламах Валерій Павлович
Ла́мах Вале́рій Па́влович (6 березня 1925, Лебедин Сумської області — 25 травня 1978, Київ) — український радянський художник-графік, яскравий представник покоління шістдесятників і мистецтва андеграунду . Член Спілки художників УРСР з 1956 року. Чоловік художниці тканин Аліни Ламах.
| Ламах Валерій Павлович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народження |
6 березня 1925 Лебедин, Сумська округа, Харківська губернія, Українська СРР, СРСР | |||
| Смерть | 25 травня 1978 (53 роки) | |||
| Київ, Українська РСР, СРСР | ||||
| Країна |
 СРСР | |||
| Жанр | графіка, монументально-декоративне мистецтво | |||
| Навчання | Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури | |||
| Діяльність | художник | |||
| У шлюбі з | Ламах Аліна Миколаївна | |||
|
| ||||
Біографія
1939 року він поступив у Ворошиловградське художнє училище. Під час німецько-радянської війни був вивезений на примусові роботи до Німеччини. Після повернення продовжив навчання в училищі, яке закінчив 1949 року. У 1949–1954 році навчався на факультеті графіки у Київському художньому інституті, викладач Василь Касіян. Працював у галузі плаката та монументально-декоративного мистецтва, створив ряд художніх творів у техніці розпису та мозаїки в містах Київ, Дніпродзержинськ, Тернопіль та ін.
З 1952 року брав участь у художніх виставках. У 1956–1964 роках — редактор у видавництвах ГОСИЗ та «Мистецтво». З 1974 року — доцент кафедри оздоблення книг в Київському вечірньому факультеті Львівського поліграфічного інституту ім. І. Федорова, викладач малюнку, живопису, композиції.
Твори
Творчість Валерія Ламаха, як і в інших найкращих представників інтелігенції радянського періоду, поділялася на офіційну й неофіційну. До першої частини належала монументально-декоративна творчість:
- панно «Дружба народів» в аванзалі головного павійльйону ВДНГ УРСР (нині — Національний експоцентр України, у співавторстві, 1958),
- панно «Життя» у Палаці культури хімкомбинату (м. Дніпродзержинськ, 1969—1971).
Свої найщиріші й потаємні думки художник, з ідеологічних причин, не міг оприлюднити, і творив, перебуваючи в андеграунді. Його пошуки нової художньої мови, роздумів про мистецтво й будову Всесвіту Ламах втілив у абстрактних творах, рукописі книги «Схеми».
Мозаїки
- панно в інтер'єрі Київського річкового вокзалу (1961, у співавторстві з Ернестом Котковим та Іваном Литовченком)
- в інтер'єрі аеровокзалу аеропорту «Бориспіль» (1965, у співавторстві з Ернестом Котковим та Іваном Литовченком)
- мозаїка «Симфонія праці» на фасаді житлового будинку по проспекту Перемоги, 21 у Києві (кінець 1970-х років, у співавторстві з Ернестом Котковим)[1].
- Мозаїки на стіні спортивного комплексу "Текстильник" місто Тернопіль
Зображення
Мозаїка «Симфонія праці», проспект Перемоги, 21 у Києві
Документальний фільм
- 2013 — «Валерій Ламах. Коло життя» (реж. А. Сирих). У фільмі беруть участь вдова Валерія Ламаха — художник Аліна Ламах, перекладач Марк Бєлорусець, композитор Валентин Сильвестров.
Примітки
- Киевские мозаики советского периода // yarokuznetsov.livejournal.com. — 2012. — 9 апреля. (рос.)
Джерела
- Валерій Ламах. Оцифрований архів
- Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — С. 354. — ISBN 5-88500-071-9.