Лебедин

Місто Лебедин лежить на березі річки Вільшанка, яка через 7 км впадає в річку Псел, вище за течією на відстані 4,5 км розташоване село Олексенкове, нижче за течією на відстані 5 км — село Барабашівка (Лебединський район).

На річці є кілька загат, на околиці міста є велике озеро Лебединське. Місто з усіх боків оточене лісовими масивами. Домінуючою породою є сосна.

Через місто проходять автомобільні дороги Т 1906, Т 1909 і Т 1913.

Успенський (Вознесенський) собор. Зведений в 1772—1797 рр. Знищений більшовиками наприкінці 1930-х рр.

Карта Лебедина 1787

Територія міста була заселена здавна, про що свідчать знайдені тут знаряддя праці та посуд епохи бронзи (ІІ тис. до н. е.), а також рештки поселення епохи черняхівської культури (II—VI ст.). Стосовно дати заснування існує декілька версій. Найвірогідніше, що переселенці з Правобережжя заснували тут 1652 р. слободу, назва якої пішла від однойменного озера, що розташоване поблизу, або ж походить від назви однойменною села на Черкащині чи Київщині, звідки прийшли переселенці. 1658 р. населення Лебедина поповнилося новими переселенцями, слободу перебудували. Лебедин було віднесено до Сумського полку як сотенне містечко, яке з осені 1658 р. увійшло до козацького реєстру під назвою «Лебяжий город» (див. Лебединська сотня).

З Лебедином пов'язана одна з найтрагічніших сторінок історії України. У 1708 році з 20 листопада по 26 грудня в Лебедині містилася ставка Петра І, який готувався до воєнних дій проти гетьмана Івана Мазепи та його союзника — шведського короля Карла XII. Водночас тут князь Меншиков чинив суд над прихильниками Мазепи. Перед цим була стерта з лиця землі гетьманська столиця Батурин.

Після ліквідації козацького устрою Лебедин став центром комісарства, потім — центром повіту, певний час належав до складу Охтирського повіту, з 20-х років XX ст. — центр району.

1781 року затверджено герб Лебедина у вигляді щита, у верхній частині якого зображено герб Харкова, а в нижній — на золотому тлі лебедя, що символізує назву міста.

У 1782 році до мешканця Лебедина Федора Залеського приїздив Григорій Сковорода. В червні 1859 р. до Лебедина завітав Тарас Шевченко, який зупинявся у братів Максима Михайловича і Олексія Михайловича Залеських. Влітку 1893 р. в Лебедині жив С. В. Рахманінов. Тут бували вчені І. І. Срезневський, О. О. Потебня, письменники П. П. Гулак-Артемовський, Г. Ф. Квітка-Основ'яненко. За часів Гетьманату у червні 1918 в місті було засновано «Просвіту», при товаристві діяли літературно-наукова, бібліотечна та музично-драматична секції.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 504 жителі міста[3].

Радянські війська відійшли з Лебедина 10 жовтня 1941 року, відбили місто назад — 20 серпня 1943 року.

У радянські часи в Лебедині існували Авіабаза Лебедин, 304-та військова школа молодших фахівців та 665-й ракетний полк (в / ч 44073), позивний «Галстук».

Нині в місті функціонує кілька промислових підприємств: ТОВ «Укртранспневматика», ДП «Лебединський моторобудівний завод» ВАТ «Мотор січ», ВАТ «Швейна фабрика», ВАТ «Хлібозавод», ТОВ «Лебединський Нафтомаслозавод»(), ТОВ «Лебединська рибоводно-меліоративна станція»(), ТОВ «Лебединський м'ясокомбінат».

Основна продукція, що випускається в місті, користується попитом у місцевих споживачів, у мешканців інших областей України, визнана за кордоном (технічні оливи, продукція для Укрзалізниці, чоловічі сорочки, інше).

Існує мережа малих підприємницьких структур. Ці підприємства виробляють борошно, тротуарну плитку, металеві вироби, розпилюють деревину. Частина підприємців працює у сфері послуг, у тому числі: юридичних, ремонту автомобілів, пошиття одягу та ремонту взуття, доставці товарів, обслуговуванню сигналізації, перукарських та транспортних послуг, риборозведенні, громадському харчуванні. Сьогодні в місті діє 190 підприємств торгівлі, з них — 165 магазинів.

Існують виходи мінеральних джерел. Лікувальні властивості мінеральної води типу «Миргородська» надає можливість для подальшого розвитку санаторно-курортного закладу «Токарі».

Миколаївська церква

Покровська церква

Будинок міської управи

Торгові ряди

• Торговельні ряди (1868)
• Воскресенська церква (1769) — єдиний з п'яти дерев'яних храмів Лебедина, що зберігся дотепер. Чотири інші були знищені у 1930-ті роки в рамках кампанії по боротьбі з релігією. Воскресенська церква належить до слобідської школи народної дерев'яної архітектури України[4].
• Покровська церква (1875)
• Миколаївська церква (1914)
• Будинок міської управи (1913—1915).
• Кам'яний хрест на місці поховання 900 закатованих за наказом Петра І козаків-мазепинців (2013)[5]
• Меморіал Слави «Лебедина пісня»

У Лебедині народилися, проживали, працювали, поховані видатні діячі науки і культури, державні та військові діячі XVIII–XXI ст.:

• український історик медицини, перекладач і бібліограф В. Я. Джуньковський (1767–1826),
• перший український мінералог Ф. П. Мойсеєнко (Моїсеєнков, 1754—1781).
• доктор біологічних наук і письменник Михайло Доленґо (Клоков),
• художники Федір Кричевський, Олександр Басанець, Володимир Казаневський,
• композитор і фольклорист О. І. Стеблянко,
• мистецтвознавець С. А. Таранушенко,
• письменники М. М. Ляшко, К. О. Гордієнко, В.К.Артамонова,В.Г.Мордань
• історик літератури І. І. Гливенко,
• співаки Б. Р. Гмиря і І. Н. Стешенко,
• піаністка Валентина Стешенко-Куфтіна,
• хірурги М. І. Ситенко, М. М. Милостанов, Т. Я. Балаба,
• хімік М. Р. Котляренко,
• генерали М. І. Чередниченко, О. М. Ячинський,
• контр-адмірали В. Г. Новиков і О. П. Супрун,
• маршал В. К. Харченко,
• агроном, письменник, краєзнавець Б. І. Ткаченко,
• Герої Радянського Союзу — Лисунов Микола Іванович, Логвиненко Микола Павлович, Калиниченко Григорій Миколайович.[6]
• Кріпак Нестор Іванович — підполковник Армії УНР,[7]
• Васильєв Михайло Калинович — інженер-дослідник цукроваріння, фольклорист й етнограф,
• Камчатний Валерій Григорович, народний депутат України 5, 6-го скликань,

• Бухарєв Владислав Вікторович — генерал-полковник, Голова Служби зовнішньої розвідки України, перший заступник Голови Служби безпеки України, народний депутат України, кандидат юридичних наук, почесний громадянин м. Лебедин,
• Мірошниченко Ігор Михайлович — український спортивний журналіст, телеведучий та політик,
• Іван Сахно (1904—1984?) — відомий український зоолог (теріолог) та еколог,
• Коваленко Ігор Миколайович (* 1977) — український біолог
• Кохно Микита — український церковний діяч УАПЦ
• Ткаченко Борис Іванович — український письменник, почесний громадянин Лебедина,
• Брисенко Богдан Миколайович (1993—2014) — молодший сержант 9-ї батареї 27-го Сумського реактивного артполку. Загинув, виконуючи військовий обов'язок із захисту суверенітету та територіальної цілісності України (Старобільськ, Луганська обл.)
• Свистунов Вадим Миколайович (1982—2015) — молодший сержант Нацгвардії, учасник російсько-української війни[8].
• Зінич Михайло Федорович (1918—1984) — український педагог. Заслужений вчитель УРСР.
• Ушкалов Віктор Федорович (* 1936) — член-кореспондент Національної академії наук України, доктор технічних наук, професор, віце-президент Українського товариства інженерів-механіків.

У Лебединському земському суді служив з 1849 до кінця 1862 року український поет Харківської школи романтиків, автор віршів «Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…», «Взяв би я бандуру…», «Ходить хвиля по Осколу…», які стали народними піснями, Михайло Петренко. Відспівували М. Петренка в Миколаївській церкві м. Лебедина, а поховали 27 грудня 1862 «на отведенном приходскомъ кладбыще», про що зроблено відповідні записи у метричній книзі цієї церкви[9].

У становлення охорони здоров'я людей у місті значний внесок зробив Костянтин Зільберник, якому земська управа вперше за всю історію Лебедина присвоїла звання Почесного громадянина міста Лебедина.

У 1970-х роках у місті діяло 6 автобусних маршрутів: № 1, 3, 5, 7, 9, 12. Нині діє 9 автобусних маршрутів: № 3, 4, 5, 8, 10/1, 10/2, 12, 13, 22. Було закуплено 2 нових комунальних автобуса. У 2014 проїзд коштував для школярів 1.50 грн і для дорослих 2.50 грн. У 2018 проїзд коштував для школярів 4.00 грн, а для дорослих 5.00грн. У 2019 ситуація не змінилась.2020 проїзд коштує для школярів 5.00 грн, а для дорослих 6.00 грн. 2021 рік, шкільний білет коштує 6.50, а для дорослого-7грн

У Лебедині є 6 шкіл (ЗОШ № 1, ЗОШ № 3, ЗОШ № 4, ЗОШ № 5, ЗОШ № 6, ЛСШ № 7, ЗОШ-інтернат глухих, 2 училища (Лебединське медичне училище, Лебединське вище професійне училище лісового господарства) та педагогічний коледж.

Приймають відвідувачів: краєзнавчий музей, міський художній музей, три бібліотеки, міський центр культури і дозвілля, дитяча школа мистецтв, спортивна школа, будинок дитячої та юнацької творчості, станція юних техніків та інші. Лебединський художній музей — визначний осередок духовності і культури, стоїть біля витоків відродження духовної культури.

Народні умільці художньої самодіяльності міста та окремі виконавці прагнуть донести до глядача всю красу народної пісні, танцю. Значний внесок у пропаганду національної культури Сумщини зробили учасники самодіяльного народного ансамблю МЦКД «Лебедина пісня», хор ветеранів 43-ї ракетної дивізії, самодіяльні народні колективи — гурт «Баль», «Стріла», хореографічний колектив «Веселка» та хореографічний колектив «Соняшник».

Також в Лебедині діти прославляють своє місто співом, зразковий аматорський дитячий ансамбль "Феєрії" завжди радий новим вихованцям.Самодіяльний народний вокальний ансамбль МЦКД «Лебедина пісня» є джерелом натхнення для втілення творчих задумів. Це від них струменить негаснуча любов до народної пісні. Керівник хореографічного колективу «Соняшник» — Капуста Ірина Олександрівна, створює надзвичайно цікаві танцювальні композиції, добре відомі не тільки мешканцям міста, а й за його межами.

У Лебедині стало традицією проведення фестивалю української пісні «З іменем славетного земляка», присвяченого 100-річчю від дня народження Б. Р. Гмирі.

• О. Г. Бажан. Лебедин // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 63. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• Б. І. Ткаченко. Лебедин // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.

• Лебедин // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 811. — 1000 екз.
• Меморіальні дошки і пам'ятні знаки, присвячені Шевченку // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 151-161.
• Офіційний сайт міста Лебедин
• Інформаційно-новинний сайт міста Лебедин
• Лебедин Сіті (інформаційно-розважальний портал)
• Лебединська інформаційна мережа
• Воскресенська церква на сайті «Дерев'яні храми України»
• Покровская улица, 44. Покровы Пресвятой Богородицы храм.
• Свободы площадь, 36. Вознесенский собор.
• Николаевская улица, 1. Николаевская церковь.
• Вознесенский собор.
• Лебединська спеціалізована школа № 7
• Персоналії та пам'ятники