Ландветте

Landvættr походить від двох слів: land («земля») та vættr («істота, дух»)[2]. Аналогічні переклади зустрічаються і в інших сучасних мовах (англ. Land Wight[3], Land Spirit, або в нім. Land + Wesen, Geist[4]).

Єрмундур Інгі Хансен (1994).

Деякі вчені припускають, що ландветте — це духи померлих, але інші вважають їх духами природи[5], оскільки вони іноді живуть на територіях, які ніколи не були заселені.

Єрмундур Інгі Хансен, колишній первосвященик Асатруарфелагера, заявив, що ландветте — це духи, і вони певним чином контролюють безпеку землі, родючість землі тощо. За його словами, вони «прив'язані до місця в ландшафті, до величезної скелі, до гори чи до особливо красивого місця», і це місце виділяється тим, що красивіше за інших.[6]

Віра в ландветте збереглась в Ісландії, де в багатьох господарствах є скелі, на яких дітям заборонено грати.[7]

Є одна згадка на дохристиянських ісландців, які робили свої підношення ландветте. В одному розділі Книги Хаука християнський єпископ називає жінку дурною, адже вона дає їжу камінню та ямам, щоб нагодувати ландветте в надії жити в достатку.[8][9][5][10]

Автор «Саги про Олафа Трюггвасона» наводить наступну легенду.[11][12] Якийсь чаклун, посланий датським конунгом Харальдом розвідати Ісландію, відправився туди в образі кита.

«Підпливши до Ісландії, він відправився на захід й обігнув країну з півночі, і він побачив, що всі гори та пагорби сповнені духів-охоронців, деякі великі, інших — малі».[13]

У чотирьох різних місцях чаклун хотів вийти на берег, але щоразу ландветте не дозволяли йому це зробити: спочатку дракон в оточенні отруйних змій, жаб і ящірок, потім — величезний птах у супроводі інших пернатих, за нею — велетенський бик з іншими духами і велетень з залізною палицею в руці разом зі своїми одноплемінниками. На завершення Сноррі Стурлусон додає, що під виглядом цих охоронців країни виступили чотири найбільш видатні ісландці того часу: Броддхельгі, Ейольв син Вальгерд, Торд Ревун та Тородд Годи. Все це змусило датчан відмовитися від планів розорення Ісландії й відплисти на своїх кораблях додому.

У четвертій частині «Ланднамабок» ландветте згадуються кілька разів.[14] Зокрема, той, хто підпливає до берегів країни, повинен був знімати фігури з вишкіреними головами або з розкритими пащами, що прикрашали ніс корабля, щоб не налякати духів.[15][16][17][18] Ландветте, як запевняли очевидці, супроводжували деяких місцевих жителів на тінґ, на полювання чи риболовлю, але в той же час поселенці не наважувалися освоювати певні землі, побоюючись цих духів.[14]

У «Сазі про Егіль» знову йдеться про ландветте. Саме з їх допомогою головний герой намагається помститися норвезькому правителю і його дружині:

«Я посилаю прокляття духам, які населяють цю країну, щоб вони все блукали без дороги і не знайшли собі спокою, поки вони не виженуть конунга Ейріка і Гуннхільд з Норвегії».[19][17]

Герман Палссон та Пол Едвардс у цьому уривку перевели "landvættir" як "духи-охоронці"[19].

У «Повісті про Глузливого Халлі» один з ландветте навіть називає своє ім'я: Агді (давньосканд. Agði), хранитель Агденеса («мису Агді») при вході в Тронхеймс-фьорд.[20]

Ісландські переселенці періоду освоєння країни намагалися уникати певних місцевостей (наприклад, скель або печер), де вони боялися зіткнутися з ландветте, в яких бачили перших жителів острова. До ландветте ставилися з певною повагою. Також їм приносилися певні жертви, і дана традиція не змінилася навіть після прийняття християнства. Все це змусило церкву оголосити ландветте злими демонічними істотами і під загрозою штрафу поставити під заборону їх шанування і піднесення їм їжі[4]. Ще в кінці 1260-х років в законах норвезького короля Магнуса VI описувалися заходи для боротьби з вірою населення в ландветте, що мешкають в гаях, насипах або водоспадах (що, втім, не завадило їй зберегтися аж до XIX і навіть XX століть)[21]. Разом з тим запевняють, що після того, як ісландці стали християнами, ландветте зібрали свої пожитки і покинули райони, які вони раніше охороняли.[22]

Ландветте приписувалися такі якості як зооморфізм, здатність являтися вві сні, а також супроводжувати людину й протегувати йому і його родові, що зближує ландветте з характеристиками фюльгья[23]. Крім того, вважалося, що ландветте не люблять гучних звуків і сміття, бояться кровопролиття[24] і виставлених голів з розкритою пащею[25]. Також ці духи невидимі для людей, якщо тільки не подивитися на них дуже уважно в потрібному світлі і в потрібний час[3], при цьому вони могли приймати вигляд людини, троля або іншої істоти[18]. Щоб отримати їх допомогу, ландветте можна було умилостивити сексуальними послугами (хоча б і символічного характеру).[21]

У тому випадку, якщо не вдавалося домогтися розташування духів подарунками, для захоплення землі їх просто намагалися прогнати з неї, випустивши над жаданою ділянкою палаючу стрілу.[1] У ландветте хоча й бачили істот, що перевершують людину за своїми силами і можливостями, проте різниця ця не була непереборною, й тому люди могли проклясти або вигнати духів.[26] Однак, це мало і зворотний бік: якщо ландветте були налякані або розсерджені, то земля не приносила очікуваного врожаю, а мешканці її хворіли. З тієї ж причини не слід різко піднімати великі камені, під якими духи повинні мати своє житло, щоб у цих в цілому миролюбних і не відмовляючих у допомозі істот залишалася можливість вчасно зреагувати й втекти.[18]

Примітна історія, що трапилася при будівництві авіабази Кеблавік[24]: ісландському бригадиру уві сні з'явилася якась жінка і попросила не чіпати великий камінь, що лежав на шляху, поки вона не перенесе звідти свою сім'ю. Лише через два тижні, коли та ж жінка в новому сновидінні подякувала за даний їй час і дозволила прибрати валун, будівельники вирішили продовжити свою роботу. Найчастіше, щоб уникнути подібних ситуацій, при прокладці нових доріг намагаються просто обійти таку перешкоду і зайвий раз не турбувати ландветте.[7][27]

Після християнізації північних країн ландветте почали вважати злими істотами. Поклоніння їм було заборонено.[28]

Герб Ісландії

Ісландія захищена чотирма великими хранителями, які відомі як чотири ландветте.

Чотири ландветте на сьогоднішній день вважаються захисниками чотирьох районів Ісландії: дракон (Дрекі) на північному сході, орел або грифон (Гаммур) на північному заході, бик (Гридунгур) у південний захід, та велетень (Бергрізі) на південному сході.

Чотири ландветте Ісландії зображені на Ісландському гербі та на монетах — Ісландській кроні.

1. Lecouteux, Claude, author. Encyclopedia of Norse and Germanic folklore, mythology, and magic. ISBN 978-1-62055-480-7. OCLC 1090029304.
2. Т.Н. Джаксон, А.В. Подосинов. К вопросу о зооантропоморфных символах в архаической модели мира. Вестник древней истории, №4, 2001.
3. Daly, Kathleen N. (2010). Norse mythology A to Z (вид. 3rd ed). New York: Chelsea House Publishers. ISBN 978-1-4381-2801-6. OCLC 741077165.
4. Krause, Arnulf,. Die Gotter und Mythen der Germanen. Wiesbaden. ISBN 978-3-7374-0986-5. OCLC 953931714.
5. Vries, Jan de, 1890-1964. (1970). Altgermanische Religionsgeschichte. Walter de Gruyter. OCLC 850895542.
6. Blain, Jenny. (2000). Wights and ancestors : heathenism in a living landscape. Devizes: Wyrd's Well. ISBN 0-9539044-0-7. OCLC 51992078.
7. Gundarsson, Kveldulf, 1967- (©2006-2007). Our Troth. BookSurge. ISBN 1-4196-3598-0. OCLC 670228542.
8. Myths and mythology. Religion in the Ancient Greek City. Cambridge University Press. 30 жовтня 1992. с. 143–175. ISBN 978-0-521-41262-9.
9. Eiríkur Jónsson, 1822-1899. Finnur Jónsson, 1858-1934. (1892-96). Hauksbók. Thieles bogtr. OCLC 1167066851.
10. "Hauksbók: Elucidarius - Manuscript - Handrit.is". Handrit.is.
11. Heimskringla, Literalness and the Power of Craft. William Morris and the Icelandic Sagas. Boydell and Brewer Limited. 18 травня 2018. с. 111–134. ISBN 978-1-78744-226-9.
12. Keilhau, Wollert. ([1948-54]). Nors konversasjonsleksikon; kringla heimsins.. Nasjonalforlaget. OCLC 11964537.
13. "THE SAGA OF OLAF TRYGGVASON"
14. Landnámabók
15. Þorgilsson, Ari (1909). Íslendingabók, er skrifað hefir Ari Þorgilsson, og Landnámabók. OCLC 465726899.
16. Lee, Ahlam (18 листопада 2019). 20200123. NCID Currents 1 (1). ISSN 2689-8527. doi:10.3998/currents.17387731.0001.103. Процитовано 28 серпня 2020.
17. Okazaki, Susumu.; Sugimoto, Hisatsugu.; 岡崎, 晋(1925-2010); 杉本, 尚次(1931- ) (1978.8). Suwēden denmāku yagai rekishi hakubutsukan : shinwa densetsu to hokuō no minka.. 講談社. ISBN 4-06-142514-5. OCLC 1020941519.
18. 7. Patterns of Folk Buddhist Religion: Beliefs and Myths. Folk Buddhist Religion. Cambridge, MA and London, England: Harvard University Press. ISBN 978-0-674-18317-9.
19. Snorri Sturluson, 1179?-1241.; Edwards, Paul, 1926-1992. (1976). Egil's saga. Harmondsworth: Penguin. ISBN 0-14-044321-5. OCLC 2823886.
20. Sneglu-Halla þáttur (eftir Flateyjarbók)
21. Perkins, Richard (1998—2001). The Gateway to Trondheim: Two Icelanders at Agdenes (англ.). с. 179—213. ISBN 0 903521 00 8.
22. Taylor, Archer (1934-05). Eddic Mythology. John Arnott MacCulloch. Modern Philology 31 (4). с. 436–438. ISSN 0026-8232. doi:10.1086/388114. Процитовано 27 серпня 2020.
23. Картамишева, Єлизавета (2006). Почитание предков в древнескандинавской дохристианской культуре. Автореферат диссертации. (рос.). с. 16.
24. Gundarsson, Kveldulf, 1967- (2007). Elves, wights, and trolls. New York: iUniverse. ISBN 978-0-595-42165-7. OCLC 225581601.
25. Herrmann, Paul (1866-1930). (1903). Nordische Mythologie in gemeinverständlicher Darstellung. Verlag von Wilhelm Engelmann. OCLC 894979003.
26. Maurer, Konrad von. (1856). Die Bekehrung des norwegischen Stammes zum Christenthume (нім.). с. 65.
27. Simek, Rudolf. (2014). Religion und Mythologie der Germanen (вид. 2., bibliogr. aktualisierte und überarb. Aufl). Darmstadt: Theiss. ISBN 978-3-8062-2938-7. OCLC 893332794.
28. Nationalencyklopedin. (2008). Nationalencyklopedin.. NE Nationalencyklopedin. ISBN 978-91-976244-2-8. OCLC 938213268.