Латинське дієвідмінювання

Теперішній час (tempus praesens) в латинській мові передає незавершену дію, що відбувається в поточний момент.

Теперішній час дійсного способу (praesens indicativi) передає лише факти, тобто те, що є насправді, об'єктивну дійсність. Portāmus — ми несемо.

• У дієсловах третьої дієвідміни між основою і особовим закінченням виникає у всіх особах крім першої однини (я) та третьої множини (вони) сполучний голосний -i-. В третій особі множини третьої та четвертої дієвідмін між основою та особовим закінченням виникає голосний -u-.
• В першій особі однини (я) дієслова першої дієвідміни, набуваючи -ō, втрачають -ā.

В усіх інших випадках особові закінчення приєднуються до основи дієслова.

Закінчення пасивного стану «вивертають» дієслово навиворіт. Якщо portō — я несу, то portor — мене несуть, я є несений.

Зауваження: в другій особі однини (ти) дієслів тртьої дієвідміни (тут petere) сполучним голосним є e (peteris, не petiris).

Теперішній час умовного способу (praesens coniunctivi) в незалежних реченнях може передавати заохочення (c. hortativus) — ми, наказ (c. imperativus) — ти, він, вона, воно, ви, вони, заборону (c. prohibitivus) — ти, ви, побажання (c. optativus) — всі особи, можливість (c. potentialis) — всі особи, сумнів (c. dubitativus) — я, ми, припущення (c. concessivus) — всі особи.

Особові закінчення в теперішньому часі умовного способу такі ж, як у дійсному способі (за винятком першої особи однини, де на місці закінчення -o закінчення -m). При цьому перед закінченнями з'являються нові суфікси, що й відрізняє ці способи між собою у теперішньому часі:

• Перша дієвідміна — замість a — e
• Друга дієвідміна — з'являється суфікс a
• Третя дієвідміна — з'являється суфікс a
• Четверта дієвідміна — з'являється суфікс a.

Замінюючи закінчення активного стану закінченнями пасивного, отримуємо пасивний стан умовного способу.

Теперішній час наказового способу (praesens imperativi) виражає наказ, прохання чи пораду. Вживається лише з другою особою.

• В однині закінчення немає, вживається основа дієслова.

Пасивний стан наказового способу вживається вкрай рідко. Наказ portāminī можна перекласти як будьте пренесеними.

• В однині вживається інфінітив, а в множині — форма другої особи множини дійсного способу.

Минулий недоконаний час (tempus imperfectum) виражає незавершену дію, що відбувалася в минулому. Відмінними рисами форм цього часу є суфікс ba в дійсному способі та суфікс re в умовному способі (з довгим чи коротким a/e залежно від закінчення).

Дійсний спосіб (imperfectum indicativi) виражає незавершену дію, що відбувалася в минулому: portābam — я ніс/носив.

• В дійсному способі минулого недоконаного часу перед особовими закінченнями з'являється суфікс ba.

Пасив утворюється за тими ж правилами, що й у теперішньому часі дійсного способу. Portābar — мене було несено.

Умовний спосіб минулого часу недоконаного виду (imperfectum coniunctivi) у незалежних реченнях може передавати побажання (c. optativus) — всі особи, сумнів (c. dubitativus) — я, ми.

Особові закінчення умовного способу такі ж, як у теперішньому часі умовного способу. Закінчення додають до інфінітива теперішнього часу. Те саме стосується утворення пасивного стану.

Майбутній недоконаний час (tempus futurum primum, tempus futurum simplex) виражає незавершену дію в майбутньому.

Дійсний спосіб майбутнього недоконаного (futurum primum indicativi) часу утворюється шляхом додавання суфіксів -b- зі сполучними голосними -i- чи -u- для першої та другої дієвідмін та суфіксів -a- чи -e- для третьої та четвертої дієвідмін. До цих суфіксів додають особові закінчення (для першої-другої дієвідмін перша особа однини активного стану -o, для третьої-четвертої — -m). Те саме стосується і пасивного стану. Наприклад: portābō — я носитиму, portābor — мене носитимуть.

Наказовий спосіб майбутнього часу (futurum primum imperativi) широко вживається в юридичній мові, зокрема, у формулах римського права, також у приписах та моральних настановах, звернених до не вказаної особи.

Має форми другої та третьої осіб, утворюється шляхом додавання до основи інфінітива закінчень -to (ти, він, вона, воно), -tote (ви) чи -nto (вони). У дієсловах третьої відміни виникає сполучний голосний -u- (перед закінченням третьої особи множини вони) та -i- (перед закінченнями решти осіб). У дієсловах четвертої дієвідміни також виникає сполучний голосний -u- в третій особі множини.

Для пасивного стану не властива форма другої особи множини.

Минулий доконаний час (tempus perfectum) стосується дії, завершеної в минулому. Особові закінчення в дійсному і умовному способах різні.

Минулий доконаний час дійсного способу (perfectum indicativi) виражає дію, що вже відбулася в минулому. Якщо ж дія почалася в минулому і триває досі, використовують імперфект. Portāvī можна перекласти як Я приніс.

• Слід зауважити, що закінчення активного стану перфекта є особливими і не повторюються в жодному іншому часі.

В пасивному стані пасивний дієприкметник вживається з дієсловом esse (бути), при чому esse відмінюється в теперішньому час дійсного способу (sum, es, est...).

Минулий доконаний час умовного способу (perfectum coniunctivi) в незалежних реченнях може передавати заборону (c. prohibitivus) — ти, ви, можливість (c. potentialis) — всі особи, припущення (c. concessivus) — всі особи.

• Особові закінчення типові для умовного способу. Між основою і закінченням виникає суфікс eri.

В пасивному стані дієслово esse відмінюється в теперішньому часі умовного способу (sim, sis, sit...).

Давноминулий час (tempus plus quam perfectum) стосується дії, яка відбулася перед уже здійсненою дією. Форми цього часу відрізняються суфіксами era в дійсному способі та isse в умовному.

Давноминулий час дійсного способу (plusquamperfectum indicativi) в латинській мові, як і в українській, виражає дію, що передувала іншій завершеній дії (перфект). Його утворюють, додаючи до основи перфекта суфікс era та особові закінчення. Це можна пояснити як поєднання основи перфекта з дієсловом esse в імперфекті (portav+eram/eras/erat...). Portāveram перекладають як Я був ніс/носив.

В пасивному стані дієслово esse відмінюється в минулому недоконаному часі (імперфекті) (eram, eras, erat...). Portātus eram — Мене було несли.

Давноминулий час умовного способу (plusquamperfectum coniunctivi) в незалежних реченнях може передавати побажання (c. optativus) — всі особи або можливість (c. potentialis) — всі особи. Його утворюють додаванням до основи перфекта суфікса isse та особових закінчень.

В пасивному стані поруч із пасивним дієприкметником дієслово esse відмінюється в минулому недоконаному часі умовного способу (essem, esses, esset... ).

Майбутній доконаний час (tempus futurum secundum, tempus futurum exactum) стосується дії, що завершиться в майбутньому, перш ніж почнеться інша дія. Цей час єдиний, що вживається лише в одному способі.

Дійсний спосіб (futurum secundum indicativi) є єдиним способом майбутнього доконаного часу. Як було сказано, цей час визначає дію, що завершиться в майбутньому раніше за початок іншої дії.

Як і у всіх доконаних часах, у майбутньому часі пасивний стан утворюють за допомогою пасивного дієприкметника та дієслова esse, яке відмінюється в майбутньому недоконаному часі.

Дивись також Дієприкметник

В латинській мові існує три види дієприкметника: теперішній активний, минулий пасивний та майбутній активний.

• Дієприкметник теперішнього часу активного стану (particirium praesentis activi) відмінюється як прикметник третьої відміни. Дієслова першої та другої дієвідмін утворюють його шляхом додавання до основи інфінітива суфікса -nt. У третій та четвертій дієвідмінах між основою та суфіксом виникає e, тобто основа інфінітива набуває суфікс -ent. Puer portāns означає Хлопець, що несе.
• Дієприкметник минулого часу пасивного стану (participium perfecti passivi) утворюють від основи супіна, додаючи відмінкові закінчення прикметника першої-другої відмін, за зразком якого він відмінюється. Puer portātus перекладають як Принесений хлопець.
• Дієприкметник майбутнього часу активного стану (participium futuri activi) утворюють також від основи супіна та відмінкових закінчень прикметника першої-другої відмін, а між основою і закінченням виникає суфікс -ur-. Цей дієприкметник виражає намір, задум або бажання означуваного. Puer portātūrus можна перекласти як хлопець, що вирішив нести/ хоче нести/ думає нести).

Дивись також Інфінітив

В латинській мові розвинулося шість форм інфінітива. Більшість із них найчастіше вживається в конструкції інфінітив із акузативом (в українській мові відповідає з'ясувальному підрядному реченню) задля розрізнення відтінків змісту. Отже, існують активний і пасивний інфінітиви теперішнього, минулого та майбутнього часів.

• Інфінітив теперішнього часу активного стану подають у словниках як четверту або другу форму. Він завжди має закінчення -re.
  • Portare означає нести.
• Інфінітив теперішнього часу пасивного стану для дієслів першої, другої та четвертої дієвідмін утворюють додаванням до основи теперішнього часу закінчення ri. До основи дієслів третьої дієвідміни додають закінчення i.
  • Portari означає бути несеним.
• Інфінітив перфекта активного стану утворюють додаванням закінчення isse до основи перфекта. Точного відповідника цієї і наступних форм інфінітива в українській мові немає.
  • Portavisse означає носити в минулому.
• Інфінітив перфекта пасивного стану утворюють шляхом поєднанням пасивного дієприкметника минулого часу з інфінітивом дієслова бути (esse).
  • Portatus esse означає бути несеним у минулому.
• Інфінітив майбутнього часу активного стану утворюють шляхом поєднанням активного дієприкметника майбутнього часу із інфінітивом дієслова бути (esse).
  • Portaturus esse означає нести в майбутньому.
• Інфінітив майбутнього часу пасивного стану утворюють шляхом поєднанням супіна зі словом iri.
  • Portatum iri означає бути несеним у майбутньому.

Дивись також Супін

Супін (supinum) — це віддієслівний іменник, який відмінюється як іменник четвертої відміни. При цьому супіну притаманні лише два відмінки — знахідний (Accusativus) і відкладний Ablativus). Форму супіна записують після першої особи префекта (третя або четверта форма дієслова).

• Супін у знахідному відмінку (інакше супін I) вживають при дієсловах руху, виражаючи мету руху.
  • Vado auditum magistrum. — Я йду, аби послухати вчителя.
• Супін у відкладному відмінку (або супін II) вживають з деякими прислівниками, після яких можна поставити питання у якому відношенні? відносно чого?
  • De eo horrible dictu. — Про це страшно сказати.

Дивись також Ґерундій

Ґерундій (gerundium) — це віддієслівний іменник, який утворюють схоже до активного дієприкметника теперішнього часу. А саме, до основи дієслів першої та другої дієвідмін додають суфікс nd, а до основи дієслів третьої та четвертої дієвідмін — end. Ґерундій вживають в усіх відмінках однини, при чому називним відмінком фактично є інфінітив теперішнього часу. Відмінюється він за правилами середнього роду другої відміни іменників. Наприклад:

• ars legendi (родовий) — мистецтво читання, do operam legendo (давальний) — докладаю зусиль до читання, paratus sum ad legendum (знахідний) — я готовий до читання, legendo memoriam exerceo (відкладний) — читаючи я треную пам'ять.

Ґерундій вживають тоді, коли немає додатка. Натомість коли є додаток, вживають ґерундив. Наприклад: paratus ad oppugnandum — "готовий до нападу", paratus ad hostes oppugnandos — "готовий до нападу ворогів".

Дивись також Ґерундив

Ґерундив в ізольованій формі набуває значення пасивного дієприкметника недоконаного виду. Утворення ґерундива схоже на утворення ґерундія: до того ж суфікса nd (end) додають прикметникові закінчення. Відмінюється ґерундив як прикметник першої-другої відміни. Існує два випадки у вживанні ґерундія: як означення іменника та в описовій дієвідміні пасивного стану.

• Liber legendus — читана книга.
• Hic liber mihi legendus est. — Я маю прочитати цю книгу (ця книга має бути прочитана мені).

Активний дієприкметник майбутнього часу у поєднанні з дієсловом-зв'язкою утворюють конструкцію, яку називають описова дієвідміна активного стану (coniugatio periphrastica activa). Вона виражає задум, намір чи бажання підмета. Час наміру виражає дієслово-зв'язка. Наприклад:

• Marcus sibi domum aedificaturus est. — Марк має намір збудувати собі дім.
• Marcus sibi domum aedificaturus erat. — Марк вирішив збудувати собі дім.

Умовний спосіб виражає припущення:

• Marcus sibi domum aedificaturus sit. — Можливо, Марк має намір збудувати собі дім.

Ґерундив у поєднанні з дієсловом-зв'язкою складає так звану описову дієвідміну пасивного стану (coniugatio periphrastica passiva). Ця конструкція виражає необхідність виконання дії для логічного підмета, який вжито в давальному відмінку.

• Domus Marco (Dativus) aedificandus est. — Маркові треба збудувати дім.
• Domus Marco aedificandus erat. — Маркові треба було збудувати дім.

У безособовій конструкції, де виконавця дії (давальний відмінок) не вказано, ґерундив вживають у середньому роді:

• Pacta servanda sunt. — Треба дотримуватися угод.
• Domi aedificanda sunt. — Треба будувати будинки.

В латинській мові є незначна кількість дієслів, відмінювання яких не підпадає під загальну парадигму дієвідмінювання. Ось вони:

sum, fui, futurus, esse — бути, існувати

eo, ivi / ii, itum, ire — іти

volo, volui, –, velle — хотіти, бажати

nolo, nolui, –, nolle — не хотіти, відмовлятися

malo, malui, –, malle — надавати перевагу

fero, tuli, latum, ferre — носити, приносити

fio, factus sum, fieri — виникати, робитися

edo, edi, esum, edere — їсти

do, edi, datum, dare — давати

Відкладні дієслова — це такі дієслова, що вживаються лише у пасивній формі, при цьому маючи активне значення. В латинській мові їх є понад 200. Подібні дієслова є й в українській мові: українське дивитися має постфікс -ся, який не надає йому зворотності значення дії; при цьому не існує дієслова дивити). У словниках записують три форми відкладених дієслів: першу особу теперішнього часу, першу особу минулого доконаного часу (пасивний дієприкметник минулого часу із дієсловом бути у формі (я) є) та інфінітив (пасивний):

1-ша дієвідміна: arbitror, arbitratus sum, arbitrari — мислити, вважати

2-га дієвідміна: polliceor, pollicitus sum, polliceri — обіцяти

3-тя дієвідміна: loquor, locutus sum, loqui — говорити

4-та дієвідміна: orior, ortus sum, oriri — виникати

Відмінюються відкладені дієслова так само, як і звичайні, але лише у пасивному стані. Хоча вони не мають форм активного стану, неможливо сказати слово сказано за допомогою дієслова loqui, а verbum loquitur означає слово каже. Відкладені дієслова мають кілька неособових форм активного стану:

• дієприкметник теперішнього часу активного стану: arbitrans — мислячий
• інфінітив майбутнього часу активного стану: arbitraturus esse — подумати у майбутньому
• ґерундій: (modus) arbitrandi — (спосіб) мислення

Напіввідкладені дієслова — це ті, що у часах, утворених від основи інфінітива мають активні форми, а у часах, утворених від основи перфекта — пасивні. При цьому їх значення завжди лише активне. Наприклад: gaudeo, gavisus sum, gaudere — радіти. В часах недоконаного виду напіввідкладені дієслова відмінюються як активні форми, а в часах доконаного виду — як пасивні.

До третьої дієвідміни належить нечисленна група дієслів, чия основа теперішнього часу закінчується не на приголосний, а на -i-, при тому, що основа інфінітива закінчується таки на приголосний (як і у більшості дієслів 3-ї дієвідміни). Такі дієслова трапляються також серед відкладених. Найуживаніші серед них:

capio, cepi, captum, capere — брати, ловити

cupio, cupivi, cupitum, cupere — бажати

facio, feci, factum, facere — робити

fugio, fugi, fugitum, fugere — тікати, уникати

jacio, jeci, jactum, jacere — кидати

pario, peperi, partum, parere — народжувати

rapio, rapui, raptum, rapere — захоплювати

specio, spexi, spectum, specere — дивитися

sapio, sapivi, –, sapere — бути розумним

gradior, gressus sum, gradi (відкл.) — іти

morior, mortuus sum, mori (відкл.) — помирати

patior, passus sum, pati (відкл.) — терпіти

При відмінюванні особові закінчення у часах недоконаного виду додають до основи теперішнього часу, а в інших часах — до основи перфекта. При цьому:

• у 2-й особі однини теперішнього часу перед закінченням -ris кінцевий голосний -i- переходить в -e-: morior, moreris, moritur...

  у 3-й особі множини теперішнього часу перед закінченням -nt та -ntur з’являється голосний -u-: capimus, capitis, capiunt...

Отже, ці дієслова поводяться як дієслова 4-ї дієвідміни в:

теперішньому часі дійсного способу (я, він…) — capiō, capiunt, і т.д.

минулому недоконаному часі дійсного способу — capiēbam, capiēbāmus, і т.д.

майбутньому недоконаному часі дійсного способу — capiam, capiēmus, і т.д.

теперішньому часі умовного способу — capiam, capiāmus, і т.д.

майбутньому часі наказового способу (вони) — capiuntō, і т.д.

активному дієприкметнику теперішнього часу — capiēns, –entis

ґерундію — capiendī, capiendum, і т.д.

ґерундиві — capiendus, –a, –um

Недостатні дієслова утворюють не всі, а лише деякі часові чи особові форми.

Деякі з них мають форми лише доконаного виду, але значення недоконаного. Таким чином перфект стає презенсом, плюсквамперфект — імперфектом, а футур другий — футуром першим. До таких належать:

coepi, coepisse — починати

odi, odisse — ненавидіти

memini, meminisse — пам’ятати

Odi означає ненавиджу.

Інші відмінюються неправильно.

	Дієвідмінювання дієслова āiō
	Теперішній час дійсного способу		Минулий недоконаний час дійсного способу		Теперішній час умовного способу
Однина	Множина	Однина	Множина	Однина	Множина
Перша особа	āiō	——	āiēbam	āiēbāmus	——	——
Друга особа	aīs	——	āiēbās	āiēbātis	āias*	——
Третя особа	aīt	āiunt	āiēbat	āiēbant	āiat	āiant*

Активний дієприкметник теперішнього часу: — āiēns, –entis

	Дієвідмінювання дієслова inquam
	Теперішній час дійсного способу		Майбутній час дійсного способу		Минулий доконаний час дійсного способу		Минулий недоконаний час дійсного способу
Однина	Множина	Однина	Множина	Однина	Множина	Однина	Множина
Перша особа	inquam	inquimus	——	——	inquii	——	——	——
Друга особа	inquis	——	inquiēs	inquisti	——	——	——	——
Третя особа	inquit	inquiunt	inquiet	——	inquit	——	inquiebat	——

	Дієвідмінювання дієслова fārī
	Теперішній час дійсного способу		Майбутній час дійсного способу		Минулий доконаний час дійсного способу		Давноминулий час дійсного способу		Теперішній час наказового способу
Однина	Множина	Однина	Множина	Однина	Множина	Однина	Множина	Однина	Множина
Перша особа	for	——	fābor	——	fātus sum	——	fātus eram	——	——	——
Друга особа	——	——	——	——	——	——	——	——	fāre	——
Третя особа	fātur	fantur	fābitur	——	——	——	——	——	——	——

Наказовий — fare

Активний дієприкметник иеперішнього часу — fāns, fantis

Активний інфінітив теперішнього часу — fārī

Пасивний інфінітив теперішнього часу — farier

Супін — (acc.) fātum, (abl.) fātū

Ґерундій — (gen.) fandī, (dat. and abl.) fandō, no accusative

Ґерундив — fandus, –a, –um

Безособові дієслова вживають у двох формах:

• у 3-й особі однини

  у інфінітиві

Серед них розрізняють три групи:

• ті, які є відокремленими формами звичайних дієслів:

  tonat — гримить (tono, tonui, –, tonare — гриміти)

• ті, які існують лише у безособовій формі:

  licet, licuit, licere — можна, дозволено

• ті, які мають і особову, і безособову форми, але їх значення при цьому різне:

  звич.: consto, constiti, constaturus, constare — складатися, безособ.: constat, constitit — відомо.

Зазвичай активні дієприкметники майбутнього часу утворюються шляхом заміни закінчення супіна -um на -urus. Але є винятки з цього правила: