Левицький Павло Павлович
Павло Павлович Левицький (3 жовтня 1859, м. Кронштадт — 31 липня 1938, м. Таллінн, Естонія) — український та російський військовий діяч, віце-адмірал. Правнук українського художника-графіка XVIII століття з села Маячка на Полтавщині Григорія Левицького, внучатий племінник відомого портретиста Дмитра Левицького.
| Павло Павлович Левицький | |
|---|---|
 | |
| Народження |
3 жовтня 1859 м. Кронштадт |
| Смерть |
31 липня 1938 (78 років) м. Таллінн,  Естонія |
| Поховання | Олександро-Невський цвинтарd |
| Країна |
 Україна |
| Рід військ | Флот Укрїнської Держави |
| Освіта | Морський кадетський корпус |
| Звання | віце-адмірал |
| Війни / битви |
Російсько-японська війна Цусімська битва Перша світова війна |
| Нагороди |
 |
Життєпис
У 1880 році закінчив Морський корпус, 1884 року — Мінний офіцерський клас. Проходив службу на посадах командира міноносця «Плотва», старшого мінного офіцера крейсера «Володимир Мономах», старшого офіцера ескадреного броненосця «Сисой Великий».
З 4 лютого 1904 року — командир бронепалубного крейсера 2-го рангу «Жемчуг» у складі 2-ї Тихоокеанської ескадри. 14 травня 1905 року брав участь у Цусімській битві, після бою у складі загону контрадмірала Енквіста вивів пошкоджений корабель до Маніли (Філіппінські острови), де його інтернували американці.
1907 року призначений начальником Навчального загону підводного плавання на Балтійському морі, у 1914—1915 роках — командир бригади підводних човнів на Балтійському морі.
У 1917 році виїхав до України, за часів Гетьмана Павла Скоропадського у ранзі контрадмірала служив у військово-морському флоті Української Держави. Після поразки Української держави служив у військах генерала Врангеля, в 1920 році керував їх евакуацією з Ялти до Афін.
Помер 31 липня 1938 року в Таллінні.
Джерела
- Левицький Павло Павлович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : [б. в.], 2016. — Т. 16 : Куз — Лев. — 712 с. — ISBN 978-966-02-7998-8.