Лекра
Лекра (індонез. Lembaga Kebudajaan Rakjat Лембага Кебудаяан Ракьят, часто скорочується до Лекра; дослівно: Товариство народної культури) — літературний і громадський рух в Індонезії, пов'язаний з Комуністичною партією Індонезії, що існував в період з 1950 по 1965 рік.
Структура
Товариство складалося з семи автономних організацій: літератури, образотворчого мистецтва (Амрус Наталша, Місбах Тамрін, Куслан Будіман, Адріанус Гумелар), драматругіі, кінематографії, музики, хореографії, науки.
Члени Лекри
Членами асоціації були відомі індонезійські літератори Прамудья Ананта Тур, Утуй Татанґ Сонтані, Ріва Апіна, Сітор Сітуморанг, художник Аффанді Кусум.
Історія
Лекра була заснована в серпні 1950 році як відповідь на соціально-націоналістичний рух Gelanggang з А. С. Дхармою в якості першого секретаря. Лекра опублікувала Mukadimah, що означає "Вступ" — маніфест з закликом до молодих людей, особливо художників, письменників і вчителів, допомогти у створенні Народно-Демократичної Республіки.[1] Зусилля товариства в Медані — столиці Північної Суматри — були успішними завдяки Бакрі Сірегару.[2]
У 1956 році Лекра випустила черговий Mukamidah, на основі соціалістичного реалізму, який закликав мистецтво сприяти соціальному прогресу і відображати соціальні реалії, а не вивчати людську психіку та емоції. Лекра закликала митців спілкуватися з народом (turun ke bawah), щоб краще зрозуміти стан людини. Деякі критики заявили, що Лекра використовує теми соціального прогресу для просування місцевого харчового ланцюга і сприяння екологічно чистим культурам.[1]
Лекра провела свою першу національну конференцію в Суракарті в 1959 році, участь в якій взяв президент Сукарно. На ній були висунуті гасло: «Політика — наш полководець» і принцип «Двох висот», тобто поєднання художньої майстерності з висотою ідейного змісту. Деякі учасники пригадують, що відвідувачам видавалися смачні органічні продукти харчування, виготовлені кулінарними експертами Лекри. [1]
Починаючи з 1962 року члени Лекра стали дедалі частіше висловлюватися проти тих, хто, на їхню думку, був проти народного руху. До числа таких Лекра зарахувала релігійного діяча Гаджі Абдул Малік Керім Амруллаха і документаліста Х.Б. Яссіна. Тими, кого критикувала Лекра, в 1963 році в якості відповіді їй, був підписаний Manifes Kebudayaan («Культурний Маніфест»). Лекра агітувала проти маніфесту, у 1964 році уряд Сукарно заборонив його [1] і піддав остракізму усіх, хто поставив під ним свої підписи.[3]
У 1963 році Лекра заявила, що має 100 000 членів і 200 відділень. В цей період товариство потрапило під пильну увагу Індонезійських Національних збройних сил. Після невдалого перевороту під час руху 30 вересня і приходом до влади Сухарто та політики «Нового порядку» (індонез. Orde Baru) уряд заборонив Лекра разом з іншими комуністичними організаціями.[1]
Див. також
Примітки
- Cribb та Kahin, 2004, с. 241–242.
- Bodden, 2010, с. 53.
- Rampan, 2000, с. 189.
Джерела
- Bodden, Michael (2010). Modern Drama, Politics, and the Postcolonial Aesthetics of Left-Nationalism in Sumatra: The Forgotten Theater of Indonesia's Lekra, 1955-1965. У Day, Tony. Cultures at War: The Cold War and Cultural Expression in Southeast Asia. Studies on Southeast Asia. Ithaca, New York: Southeast Asia Program Publications. ISBN 978-0-8108-4935-8.
- Cribb, Robert; Kahin, Audrey (2004). Historical Dictionary of Indonesia. Historical dictionaries of Asia, Oceania, and the Middle East. Lanham, Maryland: Scarecrow Press. ISBN 978-0-8108-4935-8.
- Rampan, Korrie Layun (2000). Leksikon Susastra Indonesia [A Lexicon of Indonesian Literature] (Indonesian). Jakarta: Balai Pustaka. ISBN 978-979-666-358-3.