Лемешко Євген Пилипович

Почав займатися футболом у 15 років, коли в ремісничому училищі, де Лемешко навчався на коваля, організували футбольну команду. Уже через рік Лемешко потрапив в найкращу команду міста — «Суднобудівник» з Миколаєва.

З 1950 року виступав за «Динамо» (Київ), з яким став призером чемпіонату 1952, володарем кубку СРСР 1954 року, й у складі збірної УРСР — призером Спартакіади 1956. 1959 року перейшов до «Шахтаря» (Сталіно), де того ж року зазнав травми меніска. Так у 29 років через травму Євген Лемешко завершив кар'єру футболіста та почав кар'єру тренера.

Наприкінці 1960 року очолив хмельницьке «Динамо», з яким 1966 року став срібним призером чемпіонату УРСР, програвши у фіналі «Авангарду» з Жовтих Вод. 1966 року його запросили головним тренером у «Карпати» (Львів). 1967 року після сварки з керівництвом Лемешко залишив клуб. І за деякий час повернувся тренувати хмельницьке «Динамо». 1971 року Євген Лемешко очолив рідний для нього миколаївський «Суднобудівник» який виграв чемпіонат УРСР (друга ліга) 1974 року, втім програв перехідний турнір у першу лігу і залишив клуб.

1977 року його запросили до харківського «Металіста», який виступав у другій всесоюзній лізі. Через сезон Лемешко вивів команду до першої ліги. Чемпіон СРСР (перша ліга) 1981. Вже 1982 року «Металіст» під його керівництвом виступав у вищій лізі. Фіналіст Кубка СРСР 1983 року. Вінцем 12-річної роботи Євгена Лемешка у «Металісті» стало завоювання харківськими футболістами 28 травня 1988 року Кубка СРСР.

1989 року тренер залишив «Металіст» і очолив запорізьке «Торпедо», з яким 1990 року виграв першість України.

Євген Лемешко виховав велику кількість футболістів. Це — Юрій Сивуха, Юрій Тарасов, Ігор Кутепов і багато інших знаменитих футболістів.

В останні роки життя проживав біля доньки у Салоніках. Помер внаслідок інсульту.

Дружина загинула в авіакатастрофі в аеропорту Салонік 17 грудня 1997 року. Дочка Євгена Лемешка Наталія[2] — дружина одного з найрезультативніших форвардів радянського футболу Олега Протасова.