Леонтій Свічка
Леонтій Назарович Свічка (*? — †5 серпня 1699) — український державний та військовий діяч у добу Гетьманщини, лубенський полковий суддя, полковник Лубенського полку Війська Запорозького.
Свічка Леонтій Назарович | |
---|---|
Портрет Леонтія Свічки з ікони «Розп'яття» (1699) | |
Народився | невідомо |
Помер |
5 серпня 1699 Пирятин, Лубенський полк, Гетьманщина, Московське царство |
Діяльність | дипломат |
Посада | лубенський полковник |
У шлюбі з | Домникія |
Діти | сини Василь, Лука, Іван |
Біографія
Вперше згадується в архівах 1645 року, коли був призначеним полковим осавулом Лубенського полку. Був ним у 1645—1666 роках, а потім 1670-1680-х роках.
1688 року був призначений полковником Лубенського полку. Саме тоді відбулося породичання родин Свічок і Мазеп. Відомо, що син лубенського полковника Лук’ян узяв за дружину Євфимію, дочку смілянського сотника Василя Громика (1687—1695). Останній був одружений з донькою від першого шлюбу дружини Мазепи Ганни. Отже, родинний союз міг скріпити і ділові, й політичні інтереси Івана Мазепи з Леонтієм Свічкою.
Відстоюючи інтереси полку, добре прислужився гетьману Мазепі, який підозрював в опозиційності переяславського полковника Леонтія Полуботка. У російській столиці лубенський полковник порушив питання про незаконність володіння переяславського полковника. Загарбання лубенських земель Леонтієм Полуботком після розслідування було визнане незаконним. Перемога Свічки дуже посилила його позиції й додала безперечного авторитету серед полчан. Про згадане свідчить документ за 1689 рік:
«Мы, Петр Барщевский, протопоп пирятинский, Андрей Гладкий сотник пирятинский, Тимофей Курыченко, атаман городовой, Семен Кавельский, войт, Марко и Федор, бурмистры зо всіми міщанами пирятинскими гди пришлисмо с поклоном до его мил. П. Леонтия Свічки, полковника лубенскаго, дякуючи его милости п. полковникови за его добродійство, иж правуючися с п. Леонтіем Полуботком у Москві, отстоял степь аж из Сухою Оржицею до своего полку лубенскаго, сотни пирятинской, который п. Полуботок и Сухую Оржицу хотіл отьїхать до полку переяславскаго. И мы тое всі вольными голосами говорили п. полковникови, же вольно ему який хотя себі узяти степь для кошеня сіна; он теди п. Леонтій Свічка полковник, не хотячи себі дармо ничего взяти у посессию свою, дал двісти талерей грошей доброй монеты за Сухую Оржицу, почавши от шляху, который идет на село Коломійцьі аж у вершині самой Оржици Сухой с принадлежащими к ней пологами, аж до яру кушченнаго Кононовскаго, который тягнет над самую Шелезавку и за селище Малютинское, на котором селиці вольно его милости п. полковнику Леонтію Свічці осадити людей, яко на своем власном, купленном грунті».
Леонтій Свічка був у числі тих, хто їздив з Мазепою у 1689 за викликом Василя Голіцина до Москви. Гетьман посилав його і в серпні 1690 до царів з певними дорученнями. Найімовірніше, лубенський полковник розвідував у російській столиці, як просувається розслідування справи Соломона, чи є небезпечні моменти у ній для гетьмана. Лубенський полк за правління Леонтія брав участь у Другому Кримському поході, героїчному взятті Азова, багатьох військових операціях проти ординців.
1696 гетьман докоряв Свічці, що той, проігнорувавши вказівки гетьманської столиці, не вийшов з Лубен для розвідування намірів татар, які підійшли до Голтви:
«Знати, же велыка ваша милость памятаеш евангельское слово и тому приліжно послідуеш, идіже есть сокровище ваше, тамо будет и душа ваша Домышляемся мы, же лшого ваша милость животных своих в Лубнях зложил сокровищ, а при них и душу свою увязуеш так моцно, же не хочется вашей милости и на, ку обороні отчизны, ити службу, з яких мір и вимовки перед нами в той мірі винаходиш; а так мы вашей милости упевняєм, же тих всіх сокровищ ваших, за нашим до Лубян прибытем, устережемо и додержим вашей милости в цілости, тилько по правді ознайми нам, гді що сложено».
За це не був позбавлений сану полковника, що свідчить про повну довіру гетьмана.
Здоров’я його погіршилось у 1699, і 4 серпня того ж року він склав заповіт. Помер Леонтій Свічка 5 серпня 1699 в Пирятині.
Наступником його на Лубенському полковому уряді став Дмитро Зеленський.
Джерела та посилання
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- О.В. Кривошея. Тестаменти як складова фамільних архівів(укр.)
- Оточення гетьмана Мазепи: Соратники та прибічники