Пирятин

Вокзал залізничної станції Пирятин

Місто Пирятин розташоване на правому березі річки Удай. Вище за течією на відстані ~ 1 км розташовані села Верхоярівка, Ївженки та Замостище, нижче за течією на відстані 3 км — село Мала Круча, на протилежному березі — село Заріччя. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці та заболочені озера. Поруч проходять автомобільні дороги E40 (М03), Т 2501 та Р60, залізниця, станція Пирятин.

Довкола походження назви Пирятина існує декілька гіпотез. Найвірогіднішою вважається версія філолога Олексія Соболевського, згідно з якою вона походить від слова «Пирят», скороченого варіанту імені київського боярина Пирогоста, який володів поселенням у районі сучасного Пирятина у 11 — 12 століттях[4].

• 1805 — 2 627 мешканців;
• 1810 — 3 720 мешканців;
• 1859 — 4 355 мешканців;
• 1897 — 8 022 мешканців; з них 3938 чоловіків і 4084 жінок[10];
• 1926 — 12 212 мешканців;
• 1939 — 13 918 мешканців;
• 1989 — 18 100 мешканців;
• 2001 — 16 600 мешканців[11].

Пирятин є важливим промисловим і транспортним осередком Полтавської області. Тут розташовані численні підприємства харчової промисловості (продукція сирзаводу є широко відомою в країні), аграрні фірми, низка обробних, геологорозвідувальних і ремонтних підприємств. Вдале географічне розташування міста, зокрема і на трасі «Київ — Харків» робить місто транспортним вузлом.

Промисловість

Головні підприємства Пирятина[12]:

Пирятинський сирзавод

• Приватне акціонерне товариство «Пирятинський сирзавод»;
• ДП ДАК «Хліб України» «Пирятинський комбінат хлібопродуктів»;
• Публічне акціонерне товариство «Пирятинський м'ясокомбінат»;
• ЗАТ «Завод продтоварів „Удай“»;
• ВАТ «Пирятинський ливарно-механічний завод»;
• ТОВ «Пирятиндрев»;
• Пирятинська філія ВАТ «Полтаваобленерго»;
• Пирятинська філія ТОВ «Татнєфть-Укрнєфтєпродукт» (нафтобаза «Пирятинська»);
• Пирятинська нафтогазорозвідувальна експедиція НАК «Надра України» ДП «Чернігівнафтогазгеологія»;
• Державне підприємство «Завод „Прапор“»
• ТОВ «Пирятинагроконсерв»;
• ТОВ «Сільськогосподарське підприємство комбікормовий завод»;
• ТОВ «Вірджин»;
• ТОВ «ПКЗ — АГРО»;
• ТОВ «Агросервіс»;
• Пирятинське ВАТ «Ремонтно-транспортне підприємство»;
• Міжгосподарське інкубаторно-птахівниче підприємство.

Транспорт

Автобусна станція «Пирятин»

Географічне розташування Пирятина на межі Полтавської області з Київською та Чернігівською, а головне на перетині низки автодоріг, зокрема і «Київ-Харків» визначили важливість міста як транспортного вузла.

Залізнична станція «Пирятин», крім функції пасажироперевезень, має у своєму розпорядженні навантажувально-розвантажувальну дільницю.

Важливе значення для міжміських перевезень, зокрема для сполучення зі столицею та облцентром, є автостанція Пирятин ВАТ «Полтаваавтотранс».

Автобусний транспорт у Пирятині виконує і внутрішні перевезення. У місті також діють декілька приватних служб таксі.

У Пирятині працює ВАТ «Пирятинське АТП-15343».

Пирятинська поліклініка

У Пирятині медичне обслуговування населення здійснюють[13]:

• Пирятинська центральна районна лікарня з цілодобовим перебуванням хворих на 200 ліжок (вул. Визволення, 54; головний лікар Гаркавенко О. М.), у структурі якої функціонують відділення: хірургічне, терапевтичне, пологове, гінекологічне, дитяче, інфекційне, паталогоанатомічне, приймальне.

У структурі амбулаторно-поліклінічної служби функціонують:

• поліклінічне відділення центральної районної лікарні на 500 відвідувань (вул. Визволення, 5);
• дитяча консультація (вул. Соборна, 33)
• стоматологічне відділення (вул. Соборна, 33).

Пирятинська СЗОШ № 4

Пирятинська філія Європейського університету

У Пирятині діє система дошкільних, шкільних і позашкільних закладів освіти, і один вищий навчальний заклад.

У місті працюють 5 дитсадків — «Пролісок», «Берізка», «Ромашка», «Сонечко» і «Червона шапочка»[14].

Загальноосвітні заклади Пирятина[15]:

• Пирятинський ліцей Пирятинської райдержадміністрації Полтавської області (вул. Визволення, 2а);
• Пирятинська спеціалізована загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4 з поглибленим вивченням трудового навчання Пирятинської райдержадміністрації (вул. Європейська, 2а);
• Пирятинська спеціалізована загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 6 Пирятинської райдержадміністрації Полтавської області (вул. Гагаріна, 84);
• Пирятинська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 1 Пирятинської райдержадміністрації Полтавської області (вул. Зоряна, 116).

Позашкільні заклади освіти міста:

• Будинок дитячої та юнацької творчості (вул. Пушкіна, 33);
• Дитячо-юнацька спортивна школа (вул. Визволення, 2а);
• Станція юних техніків (вул. Сiчових Стрiльцiв, 34);
• Школа-гімназія естетичного виховання (вул. Соборна).

Єдиним вищим навчальним закладом у Пирятині є приватний виш — Пирятинська філія приватного вищого навчального закладу «Європейський університет» (вул. Європейська, 4)[16].

У Пирятині засновані та здійснюють свою діяльність наступні засоби масової інформації:

• друковані ЗМІ (газети): газета-щотижневик «Пирятинські вісті», перший номер якої вийшов у вересні 1991 року; Суспільно-політична газета "Свіжий Апельсин" та інтернет-видання gazeta-apelsin.com
• телебачення: приватне підприємство «ТРК Пирятин»[17].

Пирятинська худшкола (ШГЕВ)

Міський кінотеатр

Культурно-мистецьку діяльність у Пирятині здійснюють клубні заходи, у тому числі районний будинок культури, декілька бібліотек, зокрема і Пирятинський краєзнавчий музей(відкритий 1967 року), школа-гімназія естетичного виховання, кінотеатр[18].

Головним закладом культури міста і району є Пирятинський районний будинок культури, при ньому, зокрема діють різноманітні гуртки, творчі колективи, серед яких народний самодіяльний хоровий колектив «Пирятин» (керівник Володимир Луценко, звання народного присвоєно 1991 року), народний самодіяльний хоровий колектив клубу «Ветеран» (керівник Олексій Миленко, звання народного присвоєно 1993 року).

Сприяти розкриттю і розвитку юних талантів покликана Пирятинська школа-гімназія естетичного виховання, у якій навчається близько 300 учнів на 7 відділах. Хореографічному колективу ШГЕВ присвоєно звання «зразковий». Вихованці школи-гімназії беруть активну участь у районних, обласних, всеукраїнських та міжнародних конкурсах та фестивалях, де виборюють призові місця. Також закладами розвитку талантів у дітей у Пирятині є дитячо-юнацька спортивна школа (ДЮСШ), Станція юних техніків (СЮТ), Будинок дитячої та юнацької творчості (БДЮТ).

Осередком збереження і популяризації історії і культури Пирятинщини є Пирятинський краєзнавчий музей, заснований 1967 року.

У місті діє Пирятинське районне історико-краєзнавче товариство (вул. Пушкіна, 47).

Централізована районна бібліотечна система, у склад якої входять центральна районна бібліотека, районна бібліотека для дітей та 27 сільських бібліотек-філій, нараховує книжковий фонд — 314 364 примірники та обслуговує 13 830 читачів (дані на 2006 рік).

На відміну від сусідніх районів, у тому числі й сусідніх областей, у Пирятині не лише діє районна дирекція кіновідеомережі, а й вдалося зберегти міський кінотеатр.

Пирятинщина є фестивальним краєм. Щороку на високому рівні проводяться районні фестивалі сімейних та родинних ансамблів, хореографічних колективів, гармоністів та народних музик, вокально-інструментальних ансамблів, молодіжні конкурси в День святого Валентина та «Чарівна Пирятинка».

Традиційною зоною відпочинку пирятинців є Масальський острів на річці Удай.

На честь міста названо київський рок-гурт Пирятин.

Головною історико-архітектурною пам'яткою Пирятина є діючий собор Різдва Богородиці (1781, нині належить УПЦ МП), який має елементи українського бароко.

Крім того, у Пирятині збереглися окремі історичні будівлі (кінця XIX — початку ХХ століть) громадського і торговельного призначення — переважно цегляного стилю, також з елементами модерну.

Забудова Пирятина радянського часу — типова житлова, як цегляні, так і панельні кількаповерхові будинки.

Серед міської скульптури Пирятина — доби СРСР: пам'ятники і пам'ятні знаки на вшанування подвигу радянського народу у Німецько-радянській війні, погруддя В. М. Ремесла (1982), доби незалежності України: пам'ятник Тарасу Шевченку (1995), пам'ятні знаки воїнам-афганцям і чорнобильцям.

У зведенні пам'яток Пирятинського району записані такі об'єкти:

• Дуб черешчатий — ботанічна пам'ятка природи місцевого значення (природа)
• «Острів Масальський», лісопарк — ботанічна пам'ятка природи місцевого значення(природа)
• «Пирятинський» національний природний парк (природа)
• Археологічний комплекс: Городище, поселення, ґрунтовий могильник. Рання залізна доба, середньовіччя (археол.)
• Поселення І, епоха бронзи (археол.)
• Поселення II, рання залізна доба, середньовіччя (археол., іст.)
• Курганний могильник (археол.)
• Курган І (археол.)
• Курган II (археол.)
• Курган III (археол.)
• Башта водонапірна (1952) (іст.)
• Братська могила радянських військовополонених (1941,1956) (іст.)
• Братська могила радянських воїнів (1943—1944) (іст.)
• Братська могила німецьких воїнів (1918) (іст.)
• Братська могила німецьких воїнів (1918) (іст.)
• Будинок Пирятинського повітового земства (1890) (іст.)
• Будинок пошти, на якому встановлено пам'ятні дошки на честь родини Мокрицьких та ученого, поета Андрузького Георгія Львовича (2009) (іст.)
• Будинок, у якому жив і працював Возний Григорій Феофанович Герой Соціалістичної Праці (1962) (іст.)
• Будинок в якому жив Хітрін Олексій Васильович, архітектор (1916) (іст.)
• Будинок школи, у якій навчався Свинарь Володимир Іванович учасник бойових дій в Афганістані (1914,1988) (іст.)
• Будинок школи, у якій навчалися Герасименко Костянтин Михайлович український поет, та Перетятько Олександр Андрійович учасник бойових дій в Афганістані (1914,1967, 1988) (іст.)
• Гімназії жіночої будинок (1914) (іст.)
• Гімназії чоловічої будинок (1912) (іст.)
• Залізничного вокзалу будинок (1913) (іст.)
• Меморіальна дошка на честь Святогора Анатолія Андрійовича (2008) (іст.)
• Меморіальний комплекс пам'яток періоду громадянської та Великої Вітчизняної воєн (1919—1920,1941 -1943,1978, 2001) (іст)
• Могила Возного Григорія Феофановича Героя Соціалістичної Праці (1991) (іст.)
• Могила Кулинича Володимира Григоровича (1966) (іст.)
• Могила Свинаря Володимира Івановича учасника бойових дій в Афганістані (1984) (іст.)
• Пам'ятна дошка на честь Григоровича Василя Івановича та Мокрицького Аполлона Миколайовича (2009) (іст.)
• Пам'ятна дошка на честь 237-ї і 309-ї Пирятинських стрілецьких дивізій (1967, 2009) (іст.)
• Пам'ятна дошка на честь Цибаня Петра Федоровича Героя Радянського Союзу (1976) (іст.)
• Пам'ятне місце перебування штабу 117-ї стрілецької дивізії у вересні 1941 р. (іст.)
• Пам'ятний знак воїнам, учасникам бойових дій в Афганістані (іст.)
• Пам'ятний знак жертвам Голодомору 1932—1933 (іст.)
• Пам'ятний знак на честь Героїв Радянського Союзу Пирятинщини (1995) (іст.)
• Пам'ятний знак на честь проведення операції «Френтік» (1994) (іст.)
• Пам'ятний знак на честь учасників ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції (2008) (іст.)
• Пам'ятний знак Пирятинській МТС Трактор «Універсал» (1967, 1976) (іст. техніка)
• Пам'ятник Марксу Карлу (1982) (іст.) — демонтований 22.02.2014 р. за рішенням Пирятинської районної ради та громади міста[19].
• Пам'ятник Ремеслу Василю Миколайовичу двічі Герою Соціалістичної Праці (1982) (мист.)
• Пам'ятник Ульянову (Леніну) Володимиру Іллічу 1974 (іст.) — демонтований 22.02.2014 р. за рішенням Пирятинської районної ради та громади міста[19].
• Пам'ятник Ульянову (Леніну) Володимиру Іллічу (1960) (іст.) — демонтований 22.02.2014 р. за рішенням Пирятинської районної ради та громади міста[19].
• Пам'ятник Шевченку Тарасу Григоровичу (1993) (мист.)
• Різдва Пресвятої Богородиці собор (архітектура)

З-поміж визначних діячів вітчизняної науки, техніки і культури та вояків є імена і славетних пирятинців:

• Арцик Іван Пилипович (1896—1921) — писар 5-го куреня 2-ї бригади 4-ї Київської дивізії Армії УНР, Герой Другого Зимового походу;
• Бажан Олег Григорович (1968) — український історик, краєзнавець, дослідник проблем утвердження і функціонування командно-адміністративної системи в СРСР. Кандидат історичних наук (1996). Відмінник освіти України (1997). Член правління Національної спілки краєзнавців України (з 2012);
• Боголюбов Микола Миколайович (1909—1992) — радянський математик і механік, фізик-теоретик, засновник наукових шкіл з нелінійної механіки і теоретичної фізики Академік АН СРСР;
• Боголюбов Микола Михайлович (1872 — репресований 1928—1932) — філософ, богослов. Доктор богослов'я, професор. Батько Миколи, Олексія, Михайла Боголюбових. Священик у с. Велика Круча Пирятинського повіту;
• Боголюбов Михайло Миколайович (1918—2010) — східознавець, доктор філологічних наук, професор Академік РАН;
• Боголюбов Олексій Миколайович (1911—2004) — учений у галузі історії математики й теорії механізмів, професор, член-кореспондент АН УРСР;
• Будзар Марина Михайлівна (нар. 1962) — український вчений у галузі історії України, доцент кафедри історії України Київського університету імені Бориса Грінченка;
• Гамалія Платон Якович (с. Малютинці; 1766—1817) — моряк, капітан-командор (1804), педагог, перекладач, учений, почесний член Петербурзької академії наук (1801), дійсний член Російської академії наук та Вільного економічного товариства (1808); кавалер орденів св. Анни 3-го (1798) і 2-го (1800) ступенів, св. Володимира 3-го ступеня (1811);
• Герасим'юк Ольга Володимирівна (нар. 1958) — український журналіст, ведуча телевізійних програм, телевізійний менеджер, народний депутат України 5-го і 6-го скликань, голова Національної ради з питань телебачення і радіомовлення;
• Григораш Володимир Васильович — підполковник Армії УНР;
• Григорович Василь Іванович (1786—1865) — мистецтвознавець та історик мистецтва, конференц-секретар і професор Петербурзької академії мистецтв, видавець часопису «Журнал изящных искусств»;
• Домазар Сергій Федорович (1900—1987) — український письменник, публіцист, перекладач. Справжнє ім'я та прізвище — Сергій Федорович Давиденко. Псевдонім — Іван Сагайда;
• Жига-Резницький Ілля Самійлович (1906—1988) — український організатор кіновиробництва, редактор;
• Залізняк Світлана-Майя (нар. 1963) — українська поетка; член Національної спілки письменників України з 2016 року.
• Кальна Оксана Володимирівна (* 1974) — майстриня художньої кераміки; заслужений майстер народної творчості України.
• Лебедєв Петро Іванович (1885—1943) — вітчизняний геолог, член-кореспондент академії наук СРСР;
• Левченко Гаврило (1879— репресований в 1937) — письменник, голова «Української громади» м. Пирятина 1910-х років.
• Лисуненко Іван Якович (1880 — ?) — український громадський діяч у Маньчжурії, один із засновників Українського клубу в Харбіні (1907)
• Лисуненко Петро Якович (1888 — ?) — український громадський діяч у Маньчжурії, один із засновників Українського клубу в Харбіні (1907), провідний діяч Української Національної Колонії в Харбіні (1935—1945)
• Литвиненко Сергій Григорович (1899—1964) — український скульптор, хорунжий Армії УНР. Автор надгробка Івана Франка на Личаківському цвинтарі у Львові
• Максимович Іван (1679—1745) — живописець-монументаліст;
• Мокрицький Аполлон Миколайович (1810—1870) — український живописець і педагог, академік мистецтв, професор Московського училища живопису, скульптури та архітектури;
• Попович Олешко — легендарний богатир часів Київської Русі;
• Олійник Іван Анатолійович (1993—2014) — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни;
• Писемський Григорій Федорович (1862—1937) — український акушер-гінеколог;
• Ремесло Василь Миколайович (1907—1983) — український радянський вчений в галузі селекції та насінництва пшениці. Академік АН СРСР (з 1974 року) і ВАСГНІЛ (з 1964 року). Член-кореспондент Академії сільськогосподарських наук НДР (з 1974 року). Доктор сільськогосподарських наук (з 1964 року). Член ЦК КПУ в 1966—1983 роках. Депутат Верховної Ради УРСР 6—10-го скликань;
• Сеньковський Микола Іванович (1893-?) — український фотограф, автор першої фотометричної панорами Чорногірського хребта, володар гран-прі Міжнародної європейської фотовиставки (Париж, 1931 рік);
• Стеценко Олександр Олексійович (1949) — генерал-полковник, командувач військами Протиповітряної оборони України (1996—2000), перший заступник Міністра оборони України (2004—2005);
• Стрельцов Юрій Петрович (1973—2015) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни;
• Сухомозький Микола Михайлович (*1950) — письменник, журналіст, дослідник-енциклопедист. Лауреат IX Всеукраїнського рейтингу Книга року 2007;
• Швецов Костянтин Іванович (1913—1978) — кандидат фізико-математичних наук, директор Станіславського педагогічного інституту (1950—1953).
• Шишацький Віктор Борисович (1972 — 2009) — кандидат географічних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка, український соціо-економіко-географ;
• Шляхтич Олександр Валентинович (1981—2014) — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни.

• 
  Монумент
• 
  Т-34
• 
  Міні-маркет на Соборній вулиці
• 
  Автошлях М 03 біля автостанції
• 
  Водонапірна башта
• 
  Водонапірна башта
• 
• 
• 
• 
• 
• 
  Будинок дитячої та юнацької творчості
• 
  Будинок дитячої та юнацької творчості

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Полтавська область)

• Г. О. Бажан, О. Г. Бажан. Пирятин // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 212. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
• Історія міст і сіл УССР. Полтавська область. — Київ, 1964—1966.
• Пирятин // За ред. А. В. Кудрицького. Полтавщина : Енцикл. довід.. — К. : УЕ, 1992. — С. 1024. — ISBN 5-88500-033-6.
• Полтавщина. Історичний нарис. — Полтава: Дивосвіт, 2005.
• Євген РУДЕНКО, Ельдар САРАХМАН (24 липня 2020). Стрітфуд по-пирятинськи та «Королева бензоколонки». Чим живе столиця беляшів (ua). «Українська правда». Процитовано 2020-7-26.

• Пирятин // Шевченківська енциклопедія: — Т.5:Пе—С : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 120-121.
• Меморіальні дошки і пам'ятні знаки, присвячені Шевченку // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 151-161.
• Пирятин // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XI : Літери Пере — По. — С. 1366. — 1000 екз.

• Офіційний вебсайт міста Пирятин і Пирятинського району
• Життя Пирятина
• Пирятин // Місто Пирятин на офіційному сайті Верховної Ради України^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Пирятин // Офіційний вебсайт Асоціації міст України
• Історія Полтавського краю // Князі Вишневецькі (рос.)