Лео Орнстайн

Народився у музичній родині: його батько був кантором у синагозі, Дядько грав на скрипці. Вже у ранньому віці Орнстайн добре вмів грати на фортепіано; 1902 року його гру почув Йосип Гофман, який перебував у той час у Кременчуці, і рекомендував поступити до Петербурзької консерваторії. Незабаром Орнстайн почав вчитися у школі при Імператорському музичному товаристві у Києві під заступництвом В. В. Пухальського, але смерть одного з родичів змусила його повернутися додому. 1904 року він виїхав до Петербурга, де був прийнятий до консерваторії, його вчителями стали Олександр Глазунов (композиція) та Анна Єсипова (фортепіано). У цей час Орнстайн заробляв на життя, акомпануючи оперним співакам. 1906 року сім'я Орнстайна емігрувала до США і оселилася у Нью-Йорку. Орнстайн вступив до Інституту музичного мистецтва-майбутню Джульярдську школу музики, де навчався у Берта фарингіта Теппер. 1911-о він вперше виступив з сольним концертом з музики Баха, Шопена і Шумана. Два роки потому Орнстайн зробив свій перший запис, і у цей же час він захоплюється композицією, причому використовує у своїх творах новітні модерністські прийоми (наприклад, кластери).

Важливою подією у житті Орнстайна є візит до Європи 1914 року. Він знайомиться з Ферруччо Бузоні, Мішелем Кальвокорессі, виступає у Лондоні з програмою власних творів, а також композицій Шенберґа та транскрипцій Баха-Бузоні. 1915-о грає концерти у Нью-Йорку та заявляє про себе як про одного з найпередовіших музикантів, але 1922 року залишає сцену та переключається на викладання, з якого йде 1953 року, продовжуючи складати до похилих років (Восьму фортепіанну сонату він опублікував у 97-річному віці).

Твори Орнстайна можна розділити на три великі групи: експериментальні — раннього періоду, переважно для фортепіано, з використанням атональності, дисонансів та інше; консервативніші (під впливом східноєвропейської школи) та пізні, які об'єднують два попередні. Більшість інструментальних творів Орнстайна мають програму. Ряд творів, таких як «Три настрої», за стилем-використання пентатоніки, гармоній, заснованих на тризвуках, дублюваннях, — нагадують імпресіоністичні роботи Дебюссі.

Протягом багатьох років музика Орнстайна практично не виконувалася, і лише у 1970-х роках Вівіан Перліс знову відкрила її для публіки. Тим не менш, велика частина творчої спадщини композитора і нині лишається невідомою.

Оркестр

• «Вечірня козача пісня» для камерного оркестру (1923)
• Концерт для фортепіано з оркестром (1923)
• «Лісітрата» (1930)

Камерна музика

• Соната для скрипки та фортепіано (1915)
• Соната для скрипки та фортепіано (1918)
• «Три російських враження для скрипки та фортепіано» (1916)
• Дві сонати для віолончелі та фортепіано (1918–1920)
• Фортепіанний квінтет (1927)
• Три струнних квартети
• Шість прелюдій для віолончелі та фортепіано (1931)
• Інтермеццо для флейти та фортепіано (1959)
• Фантастичні п'єси для альта та фортепіано (1972)
• Єврейська фантазія для скрипки та фортепіано (1975)
• Поема для флейти та фортепіано (1979)

Фортепіано

• Вісім сонат
• Шість ліричних каприсів (1911)
• «Сцена на паризькій вулиці вночі» (1912)
• «Самогубство в літаку» (1913)
• «Танець диких людей» (1913)
• Три прелюдії (1914)
• Російська сюїта (1914)
• «Три настрої» (1914)
• численні інші твори

Вокальні твори

• Пісні на вірші Р. Кіплінга, Ф. Мартенса та інших поетів
• Хори без супроводу

• Орнштейн Лев // Українська музична енциклопедія. Т. 4: [Н – О] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2016. — С. 504-505.
• Сайт, присвячений композитору
• Лев Орнштейн: Ноти творів на International Music Score Library Project
• ~T1 Лев Орнштейн на сайті Allmusic(англ.)