Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова

Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова (рос. Санкт-Петербургская государственная консерватория имени Н. А. Римского-Корсакова, з 1914 по 1924 — Петроградська консерваторія, з 1924 по 1991 Ленінградська консерваторія) — вищий музичний навчальний заклад у м. Санкт-Петербурзі, перший музичний ВНЗ Російської імперії.

"Консерваторії суть вищі спеціальні музично-навчальні установи, що мають метою утворити оркестрових виконавців, віртуозів на інструментах, концертних співаків, драматичних й оперних артистів, капельмейстерів, композиторів і вчителів музики".

Перший статут СП6К, п. 1. 1866

Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова

СПбДК (рос. СПбГК)
Санкт-Петербурзька державна консерваторія
59°55′33″ пн. ш. 30°17′53″ сх. д.
Тип консерваторія і навчальний заклад[1]
Країна  Росія[1]
Розташування Санкт-ПетербургСанкт-Петербург
Назва на честь Римський-Корсаков Микола Андрійович
Засновано 1862
Засновник Рубінштейн Антон Григорович
Ректор Стадлер Сергій Валентинович
Директор Рубінштейн Антон Григорович[2], Nikolai Zarembad[2][3], Mikhail Azanchevskyd[2][4], Карл Юльєвич Давидов[2], Рубінштейн Антон Григорович[2], Julius Ernst Christian Johannsend[2][5] і August Bernhardd[2][6]
Студентів 870[2]
Співробітників 75 осіб (1900)[2]
Приналежність Міністерство культури Російської Федерації[7]
Випускники Категорія:Випускники Санкт-Петербурзької консерваторії
Штаб-квартира Санкт-Петербург
Адреса  Росія 190000 Санкт-Петербург, Театральна площа, 3
Сайт www.conservatory.ru
Нагороди
 Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова у Вікісховищі

Історія

Заснована в 1862 р. Російським музичним товариством з ініціативи А. М. Маркевича та А. Г. Рубінштейна[8], який став першим артистичним директором консерваторії, й за допомогою В. А. Кологривова.

Важливою віхою в історії консерваторії стало запрошення як професора М. А. Римського-Корсакова, який згодом викладав на кафедрі теорії композиції й інструментовки, очолив оркестровий клас, створив першу програму й перший підручник з гармонії, програму з теорії композиції.

Значною подією в житті консерваторії стали Історичні концерти фортепіанної музики, проведені в 1885–1886 р. А. Г. Рубінштейном.

У 1909—1913 роки Наталя Позняківська навчалася грі на фортепіано у А. Н. Есипової, закінчила консерваторію із золотою медаллю.На випускному іспиті виконувала концерт К. Сен-Санса для фортепіано з оркестром, за що стала лауреатом Премії імені А. Г. Рубінштейна і отримала приз — рояль Шредер. У 1914 році отримала 1-у премію на конкурсі для жінок-піаністок імені В. А. Еракової. Наталя Позняківська багато років пропрацювала в Санкт-Петербурзькій (Ленінградській) консерваторії. Була ад'юнктом спеціального класу гри на фортепіано А. Н. Есипової (до 1913), викладачем (1913), старшим викладачем (1917), професором (1926—1944, 1964—1973), професором-консультантом (1973—1978), професором (1978—1981) класу фортепіано. У 1927—1929 роках була членом бюро при фортепіанному факультеті, в 1927—1937 роках — членом місткому. У 1942 році була виконуючою обов'язки декана факультету.

Протягом 1913–1918 років директором консерваторії був Миклашевський Йосип Михайлович. В 1918 р. Петроградська консерваторія стає державною установою.

Сьогодні[коли?] Санкт-Петербургска консерваторія має 7 факультетів: фортепіанний, оркестровий, вокальний, режисерський, диригентський, народних інструментів, історико-теоретический, композиторський.

Будівля

Будинок, у якому нині перебуває консерваторія, споруджений в 1896 р. (архітектор Володимир Николя) на місці будинку Великого кам'яного театру, зруйнованого пожежею 1890 р.

Серед вихованців консерваторії

Примітки
  1. GRID Release 2017-05-22 — 2017-05-22 — 2017. — doi:10.6084/M9.FIGSHARE.5032286
  2. Э. Консерватории в России // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. Энгель — Москва: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 2. — С. 662–664.
  3. Г. Риман Заремба // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. Энгель — Москва: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 2. — С. 524–525.
  4. В. Азанчевский // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. Энгель — Москва: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 1. — С. 13.
  5. Н. С. Иогансен, Юлий Иванович // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1894. — Т. XIIIа. — С. 724–725.
  6. В. Бернгард // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. Энгель — Москва: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 1. — С. 113–114.
  7. Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2009. — 790 с.: іл.

Література
  • Історія вокального мистецтва / О. Д. Шуляр : [монографія] : Ч.ІІ. – Івано-Франківськ, «Плай» 2012. – С.51-55

Посилання


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.