Липини

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2368 осіб, з яких 1137 чоловіків та 1231 жінка.[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 3019 осіб.[2]

Липини – село Луцького району, центр об’єднаної територіальної громади. Територія села була заселена ще в період палеоліту – понад 20 тисяч років тому. У письмових джерелах цей населений пункт згадується 15 червня 1545 року у зв’язку із скаргою луцьких міщан на незаконне стягнення мита з купців. У скарзі зазначалося, що в селі Липої пану Якубові платять по грошу від вантажного возу.

 Відомий український дослідник Волині і Полісся О.Цинкаловський назву села Липої (Липини) пов’язує із наявністю липових масивів, що займали всю територію сучасного села. У ІХ-Х століттях село було складовою частиною Київської Русі, а після її розпаду – Галицько-Волинського князівства.
З ХІV століття Липини були власністю заможних литовських феодалів Монтовтовичів, польського пана Єрофея Гейського, а згодом – луцького та острозького владики Івана Красенського, ще пізніше – ченця жидичинського монастиря Феофана.
Власністю різних феодалів Липини були і в наступні століття, коли село було складовою частиною Російської імперії, з 1795 року.
З 1911 року Липини належали російському поміщику Кузнєцову, який володів 2 881 десятиною землі. Здавна земля Липин була родюча і давала великі врожаї зернових, що продавалися за кордоном, передусім, у сусідній Польщі. Свідченням цього – один із документів, датований 1583 роком, в якому читаємо, що із сіл Блудова і Липої, що містяться в Луцькому повіті, пан Єрофей Романов-Гейський  через свого фактора Яна Бруденського відправив до Гданська комяги із збіжжям.

Липої з XV-XVI століть славилось великою кількістю постоялих дворів, що були місцем притулку купців, які з різних кінців Європи та Азії з’їжджалися на славнозвісні луцькі ярмарки.

Селяни Липин брали участь у революційних подіях 1905-1920-х років. У 1922 році протестували проти введення у школі навчання польською мовою, а також щодо вилучення землі для осадників.
У 1985 році відкрив свої двері дошкільний заклад «Оленька».
В 1987 році почала функціонувати загальноосвітня школа.    
В 1991 році споруджено будинок культури, де, крім великої глядацької зали, є і класи для музичних занять і танців, бібліотека також тут функціонує виконком сільради, відділення зв'язку і АТС.

В селі, по вулиці Перемоги, 25 розташована фабрика іграшок «Тигрес»[4], що входить до корпорації «Тигрес» — групи юридичних та фізичних осіб, основним видом діяльності яких є виробництво, оптова та роздрібна торгівля дитячими товарами.[5]

На території села відомі такі пам'ятки археології:

• За 3,5 км на схід від села, в урочищі Верполе, на лагідному схилі правого берега р. Сапалаївки висотою до 3 м над рівнем заплави, за 0,5 км на північ від шосейної дороги сполученням Луцьк — Рівне — двошарове поселення лежницької групи культури ранньоскіфського часу і періоду X—XI ст. Із сходу, півдня і заходу пам'ятку оконтурює заплава річки. Речові матеріали зібрані з території орного поля на площі близько 5 га.
• За 3 км на схід від села, за 0,5 км на схід від дороги, що проходить через греблю ставу, за 0,8 км на північ від шосейної дороги сполучення Луцьк — Рівне, на мисоподібному виступі правого берега р. Сапалаївки висотою 3-4 м над рівнем заплави — двошарове поселення тшинецько-комарівської культури і періоду XII—XIII ст. площею близько 1 га.
• За 2,5 км на схід від села, на схід від ґрунтової дороги через греблю ставу, на північ від трансформаторної будки, на схилі правого берега р. Сапалаївки висотою 4-5 м над рівнем заплави — багатошарове поселення тшинецько-комарівської культури, вельбарської культур і періоду XII—XIII ст. площею близько 1,5 га. Речові матеріали зібрані з території орного поля вздовж лінії електропередач.
• За 1,5 км на схід від села, за 0,3 км на захід від ґрунтової дороги через греблю ставу, в урочищі Хутір, на північ від меліоративного рову, на лагідному схилі правого берега р. Сапалаївки — поселення періоду XII—XIII ст. площею до 1 га. З території орного поля зібрані фрагменти глиняної сковорідки, уламки вінець і бочків гончарних горщиків.

За 1 км на схід від села, за 0,7 км на захід від ставу, на мисоподібному виступі правого берега р. Сапалаївки висотою 4-5 м над рівнем заплави — двошарове поселення тшинецько-комарівської культури і періоду XII—XIV ст. площею до 2 га.

• За 1 км на південний схід від села, на схід від лінії електропередач, на лагідному схилі правого берега р. Сапалаївка висотою до 3 м над рівнем заплави — двошарове поселення тшинецько-комарівської культури і періоду XII—XIII ст. площею близько 1 га.
• За 0,5 км на південь від села, на мисоподібному виступі правого берега р. Сапалаївки висотою до 3 м над рівнем заплави — двошарове поселення городоцько-здовбицької культури і періоду XII—XIII ст. площею близько 1 га.
• За 0,3 км на південний захід від села, на мисоподібному виступі правого берега р. Сапалаївки висотою 3-4 м над рівнем заплави — багатошарове поселення стжижовської, тшинецько-комарівської і вельбарської культур і періоду XII—XIII ст. площею близько 4 га. Воно знаходиться за 0,2 км на південний схід від цвинтару. Із заходу пам'ятку оконтурює меліоративний рів, поруч з яким проходить лінія електропередач, за 0,15 км на північ від неї розміщений хмільник.
• На південно-західній околиці села, поруч із шосейною дорогою сполученням Луцьк — Ковель, на рівній ділянці правого берега р. Сапалаївки висотою до 2 м над рівнем заплави — поселення періоду XI—XIII ст. площею близько 1 га.
• За 0,6 км на південний захід від села, на рівній ділянці лівого берега р. Сапалаївки — поселення періоду XI—XIII ст. площею до 1 га.
• За 2 км на схід від села, на захід від ґрунтової дороги, що йде через греблю ставу, на лагідному схилі правого берега р. Сапалаївка — багатошарове поселення тшинецько-комарівської культури вельбарського і давньоруського часу.
• За 0,3 км на південний захід від села, на схід від дороги Луцьк — Ковель, за 0,2 км на південний схід від цвинтаря, на мисоподібному виступі правого берега р. Сапалаївка — багатошарове поселення стжижовської, тшинецько-комарівської, вельбарської культури і давньоруського часу ХІІ-ХІІІ ст.
• На західній околиці села, за 0,3 км на захід від дороги Луцьк — Ковель, на схилі правого берега р. Сапалаївка — селище давньоруського часу ХІІ-ХІІІ ст.
• За 0,8 км на південь від села, в урочищі Сіножать, на схилі лвого берега р. Сапалаївка — двошарове поселення тшинецько-комарівської культури і давньоруського часу ХІІ-ХІІІ ст.
• За 1 км на південний захід від села, за 100 м на захід від автодороги Липини — Луцьк, за 150 м на схід від житлового масиву м. Луцька по вулиці Мисливській, на видовженому мисі лівого берега р. Сапалаївка та другого Теремнівського ставу — багатошарове поселення лужицької культури, фракійського гальштату, давньоруського часу, виявлене обстеженням О. Златогорського у 2005 р.

• Зелінський Василь Аркадійович (1983—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

• Кучинко М. М., Златогорський О. Є. Пам'ятки археології Луцького району Волинської області: навчальний посібник. — Луцьк: Волинські старожитності, 2010. — С. 220—222.
• Липи́ни // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974. — том Волинська область / І.С. Клімаш (голова редколегії тому), 1970 : 747с. — С.453

• Погода в селі Липини