Литвинівка (Біловодський район)

На території села існувало три поселення неолітичної доби У XIV-XV ст. виникла обособлена назва українських селян, які були під владою Литви. Населений пункт засновано в першій половині XVII століття[1], територія заселена селянами з Правобережної України[2](рос.). Жителів Слобідської України називали Литвини (литовці).Кочові племена монголо-татар у XIV-XVI ст. добре освоїли землі Північного Приазов'я, в тому числі і степи, що прилягали з північного сходу Сіверського Дінця. Про це свідчать залишені слов'янами географічні назви. Це вони дали назву річці Бишкінь, що в перекладі з татарської означає «швидкий кінь».

Восени 1732 року в долину приїхало кілька сімей із Полтавщини, оселилися на лівому березі середньої течії річки Бишкінь (Сухий Обиток). Сусіди стали називати їх литвинами. По версії Висоцького Назва села походить від прізвища землевласника Литвинова.

Наприкінці 1960-х років у селі діяли центральна садиба колгоспу імені Свердлова, середня школа, бібліотека, клуб, лікарня[1]. 1765 року в Литвиновому хуторі налічувалося 83 двори і проживало 507 жителів.

У 1766 р. в Литвинівці була зведена дерев'яна церква. Згодом була поставлена цегляна однопрестольна церква Успіння, а потім добудували престоли Григорія і Михайла Церква стала трипрестольна.

У 80-90-ті роки XIX ст. деякі селяни почали переселятися на вільні землі Дону, Кубані, а згодом і на Урал та в Сибір. Проживали в селі переважно українці, і було лише кілька десятків росіян.

У лютому 1918 р. в селі почалося встановлення радянської влади. У грудні 1918 р. був створений загін, який на чолі з більшовиком П.Л. Гайворонським брав участь у Біловодському повстанні проти білокозаків.

Більшовицькими активістами в селі були Михайло Олексійович Шечевич та Семен Трохимович Паринов. У 1924 р. у селі був створений перший комсомольський осередок. Секретарем став Середа Павло Якович.

Перший колгосп було організовано у 1929 році з назвою «КІМ».

у 1932—1933 рр. жителі села зазнали страшної національної трагедії Голодомору. За спогадами старожилів, у період із 1929 р. по 1939 р. близько 120 ceлян здобули початкову освіту у лікнепах.

У роки другої світової війни 400 жителів села пішли на фронт.

Окупація тривала з 12 липня по 19 січня 1943 р.

Після війни багато людей не повернулося , понад 220 жителів села віддали своє життя за Вітчизну, 270 фронтовиків відзначені почесними нагородами.

У 1946 р. прийняте рішення «Про побудову пам'ятника воїнам, загиблим за свободу й незалежність нашої Батьківщини» Спочатку пам'ятник загиблим воїнам мав вигляд стели. Наприкінці 50-х - початку 60-х років стелу замінили на монумент у вигляді жінки-матері та хлопчика біля неї. Тепер це солдат із кулеметом у руці, який стрімко робить крок на захист рідного краю. Його було відкрито 9 травня 1984 р. Пам'ятник знаходиться поруч з залишками Свято Успенського храму.[3]

20 жовтня 2007 р. село Литвинівка відсвяткувало свій трьохсотрічний ювілей.

1864-го по 1885 р. кількість селянських подвір'їв збільшилась із 370 до 405, а населення зросло з 2406 до 4850 осіб.

1914-1918 рр. налічувалося 3420 осіб.

У 1959 р населення села становило 1697 осіб,

Станом на 1 січня 1964 р. у селі налічувалося 1662 особи.

У 1972 році налічувалося 1565 осіб.

За даними перепису 2001 року населення села становило 1168 осіб, з них 91,95% зазначили рідною мову українську, 7,79% — російську, а 0,26% — іншу[4].

• 
  Дорадянські будівлі у селі Литвинівка
• 

• Тронько П. Т. (голова головної редколегії) та ін. Історія міст і сіл Української РСР. Луганська область. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — 939 с.

• ЛИТВИНІВКА, «Історія міст і сіл Української РСР»

• Погода в селі Литвинівка