Лоботомія

У травні 1950 року психіатр професор В. О. Гіляровський запропонував знову повернутись до обговорення лейкотомії задля того, щоб заборонити її використання як методу лікування в психіатричних закладах.

Питання було знову розглянуте на Пленумі Всесоюзного наукового товариства невропатологів і психіатрів 22-24 червня 1950 року. Прийнята резолюція підтвердила попереднє рішення:

1. Визнати застосування фронтальної лейкотомії як методу лікування душевних захворювань доцільним у випадку, коли всі інші методи лікування не надали терапевтичного впливу. Підтвердити попереднє рішення Пленуму Всесоюзного товариства невропатологів і психіатрів від 4.02. 1949 року з цього питання.
2. Пленум констатує, що в ряду випадків цей метод застосовувався неправильно, отримавши поширення при деяких захворюваннях, що не стосуються шизофренії, а також при захворюваннях на початкових стадіях, при яких не були використані всі доступні для лікування засоби і, нарешті, мало місце застосування вказаного методу хворим дітям.
3. Беручи до уваги, що можливості активної терапії шизофренії в наш час дуже обмежені, а спроби лікування — малоефективні, Пленум іще раз вказує на необхідність звернути увагу на вивчення питання патогенезу, патофізіологічних механізмів шизофренії та інших психічних захворювань у світлі вчення Івана Павлова, що повинно відкривати нові можливості терапевтичного впливу.
4. Повторно просити Учену Раду Міністерства охорони здоров'я виробити спеціальну інструкцію відповідно до рішення Пленуму невропатологів і психіатрів від 4 лютого 1949 року і теперішнього Пленуму. Встановити перелік психіатричних клінік, ВУЗів, науково-дослідних інститутів, яким може бути надано право призначення операції фронтальної лейкотомії, а також перелік хірургів, які можуть її проводити.

За цю резолюцію проголосували 28 із 30 членів Управління, двоє були проти. Професор В. О. Гіляровський наполіг, щоб записали його особисту думку: «Не вважаю лейкотомію методом лікування, який можна рекомендувати психіатричним установам».

Професор В. О. Гіляровський добився розпорядження Мінздраву СРСР про перевірку результатів лейкотомії на місцях. У звіті про перевірку Ленінградського інституту імені В. М. Бехтерєва було вказано, що лейкотомії було піддано 176 хворих, із них 152 — з діагнозом «шизофренія». Комісії продемонстрували 8 хворих із хорошими результатами, однак у всіх були виявлені ті чи інші дефекти, деяке органічне зниження. Операції проводили і хірурги, і психіатри. Хворих після лейкотомії зазвичай переводили в інші медичні заклади, і тому віддалені наслідки не вивчалися належним чином.

Незабаром вийшла стаття того ж Гіляровського в журналі «Медичний робітник» № 37 від 14.09.1950 «Вчення Павлова — основа психіатрії». В ній різко критикується метод лоботомії. Наприклад,

Передбачається, що перерізання білої речовини лобових часток порушує їх зв'язки з зоровим бугром і усуває можливість надходження з нього стимулів, що призводять до збудження і взагалі порушують психічні функції. Це пояснення механістичне і сягає своїм корінням до вузького локалізаціонізму, властивому психіатрам Америки, звідки і перенесена до нас лейкотомія.

29 листопада 1950 р. газета «Правда» направила Міністру охорони здоров'я СРСР нещодавно опублікований в ній «Лист в редакцію» — «Проти одного лженаукового методу лікування» (рос. «Против одного лженаучного метода лечения»), в якому також було таке:

Одним із прикладів безсилля буржуазної медицини є «новий метод лікування» психічних захворювань, що користується широким розповсюдженням в американській психіатрії  — лоботомія (лейкотомія) … Природно, що в середовищі наших лікарів, вихованих в дусі славних традицій великих гуманістів  — Боткіна, Пирогова, Корсакова, озброєних вченням І. П. Павлова, не може бути місця таким «Методам лікування», як лоботомія. Проте і у нас знайшлися люди, яким виявився до смаку цей заокеанський плід лженауки. Ще в 1944 році завідувач кафедрою психіатрії Горьковського медичного інституту професор М. А. Гольденберг провів операцію за методом лоботомії.

Наступного дня після сигналу з «Правди» 30 листопада 1950 року відбулося засідання Президіуму Ученої медичної Ради МОЗ СРСР. На порядку денному стояло одне питання: «Про результати обговорення на Пленумах правління Всесоюзного наукового медичного товариства невропатологів і психіатрів питання про використання лейкотомії в лікувальних психоневрологічних закладах». Було постановлено

Утриматися від застосування префронтальної лейкотомії при нервово-психічних захворюваннях, як метода, що суперечить основним принципам хірургічного лікування І. П. Павлова.

9 грудня (через 10 днів після постанови Вченої ради) був підписаний наказ № 1003, що забороняв використання префронтальної лоботомії.