Ловчев Євген Серафимович

Євге́н Серафи́мович Ло́вчев (рос. Евгений Серафимович Ловчев, нар. 29 січня 1949, Москва) — радянський футболіст, що грав на позиції захисника. Майстер спорту СРСР міжнародного класу (1974). Заслужений майстер спорту Росії (2004).

Євген Ловчев
Євген Ловчев
Особисті дані
Народження 29 січня 1949(1949-01-29) (73 роки)
  Крюково[1], Московська область, СРСР
Зріст 170 ± 0,1 см[2]
Вага 70 ± 0,1 кг[2]
Громадянство  СРСР і  Росія
Позиція захисник
Професіональні клуби*
РокиКлубІгри (голи)
1969–1978 «Спартак» (Москва) 248 (30)
1979–1980 «Динамо» (Москва) 19 (0)
1980 «Крила Рад» (Куйбишев) 22 (13)
Національна збірна
РокиЗбірнаІгри (голи)
1975 СРСР (ол.) 6 (0)
1969–1977 СРСР 52 (1)
Звання, нагороди
Нагороди

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Виступав, зокрема, за клуб «Спартак» (Москва), з яким став чемпіоном та володарем Кубка СРСР, а також національну збірну СРСР, у складі якої став бронзовим призером Олімпійських ігор та учасником чемпіонату світу 1970 року.

Клубна кар'єра

Дитячі та юнацькі роки

У дитинстві займався різними видами спорту — від баскетболу до лиж, але найбільше любив футбол. Дізнавшись влітку 1961 року, що на Ширяєвому полі тренуються спартаківські хлопчаки, відразу перейшов у спортивну секцію поблизу цього майданчика. Однак затримався в ній недовго: спартаківські хлопці поїхали на літо в Тарасовку, а Ловчева, як не зарахованого ще в команду, залишили вдома. У підсумку прийшов на стадіон «Буревісник» (в Самарському провулку, на його місці згодом побудували спортивний комплекс «Олімпійський»). На першому тренуванні забив два м'ячі, і тренер — у минулому захисник ЦБЧА Іван Кочетков сказав йому: «Завтра принось документи. Заявляємо тебе на першість Москви, будеш грати в нападі». Проте, в підсумку він дебютував як захисник, оскільки команда відчувала потребу саме в цьому амплуа.

Через деякий час в клубі «Буревісник» закрили футбольне відділення, і Ловчева прийняли в команду ДЮСШ «Юність» Дзержинського району Москви, а потім і в експериментальну школу «Буревісник».

Доросла кар'єра

У 1969 році на запрошення Микити Симоняна з «Буревісника» перейшов в «Спартак» (Москва). При цьому він відразу був узятий в основу, минаючи дублюючий склад. У перший же «спартаківський» рік, став чемпіоном країни і надалі залишався основним гравцем команди.

У 1972 році Ловчев був визнаний найкращим футболістом СРСР.

У осінньому сезоні 1976 року разом з командою вилетів до Першої ліги. З приходом в команду Костянтина Бєскова Ловчев поступово втратив місце в складі і перейшов в 1978 році в «Динамо» (Москва). Однак сезон 1978 року йому так і не дали зіграти, а на наступний сезон, ледь почавши, отримав травму — в грі проти «Шахтаря» в Донецьку порвав м'яз.

Влітку 1980 року Євген перейшов до «Крил Рад» (Куйбишев), за яку виступав протягом другої половини сезону 1980 року у Першій лізі, зігравши 21 гру на позиції «під нападниками» і забивши 15 голів, але не врятував команду від вильоту до Другої ліги[3].

Виступи за збірну

25 липня 1969 року дебютував в офіційних іграх у складі національної збірної СРСР в товариському матчі із Східною Німеччиною (2:2).

Наступного року у складі збірної був учасником чемпіонату світу 1970 року у Мексиці. На турнірі Євген став одним з перших гравців в історії, який отримав жовту картку в офіційному футбольному матчі. Це відбулося в грі-відкритті турніру Мексика — СРСР. За однією з версій, він отримав першу жовту картку, однак, виходячи з офіційних документів ФІФА, першим футболістом вважається Кахі Асатіані, потім був Гіві Нодія, а його — лише третя за рахунком[4]. У другому матчі проти Бельгії Ловчев замінив перед перервою травмованого Капличного, але надалі на турнірі на поле не виходив, а команда вилетіла на стадії чвертьфіналу.

За два роки зіграв з командою і на Олімпійських іграх 1972 року у Мюнхені, де зіграв в усіх шести матчах, в тому числі і в грі за 3-тє місце проти НДР, який закінчився внічию 2:2, завдяки чому за регламентом обидві команди стали бронзовими призерами Олімпійських ігор.

Загалом протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 9 років, провів у її формі 52 матчі, забивши 1 гол. В 1975 році зіграв 6 матчів у складі олімпійської збірної СРСР.

Тренерська діяльність

Після закінчення кар'єри гравця працював тренером з командами «Металург» Златоуст (1981—1983), «Локомотив» Челябінськ (1986—1987) та «Дружба» Майкоп (1989). Для можливості навчання у вищій школі тренерів вступив в КПРС, але під час перебудови добровільно покинув ряди партії[5].

Президент футбольних клубів «зірок» естради «Фортуна» (1990—1991), і «Старко» (1992—1996).

З 1999 року до припинення існування клубу в 2008 році — президент і головний тренер московського футзального клубу «Спартак». У сезоні 2000/01 став з ним чемпіоном Росії, в різні роки також брав з ним кубок і суперкубок.

У 2001—2003 роках — головний тренер збірної Росії з футзалу. Їздив з нею на чемпіонат Європи 2003 року, де росіяни виступили невдало, не зумівши вийти в плей-оф.

Титули і досягнення
Як гравця
Як тренера
  • Чемпіон Росії з футзалу: 2000/01
  • Володар Кубка Росії з футзалу: 2002
  • Володар Суперкубка Росії з футзалу: 2003

Громадська та особисте життя

Чотири рази одружений. Син від першого шлюбу, Євген (нар. 1975), також був футболістом, зіграв 8 матчів за збірну Казахстану.

Обіймав безліч різних посад. Голова Міжнародного фізкультурно-спортивного товариства «Спартак» (призначений у грудні 2017 року Мін'юстом Росії). Є президентом аматорського фестивалю-об'єднання «Футбол». Президент спартаківської футбольної школи[7]. Посол Сочі на чемпіонаті світу з футболу 2018 року[8]. Був радником президента ФК "КАМАЗ "і мера Набережних Човнів Наїля Магдєєва (з листопада 2017 року)[9][10][11][12].

У 2010 році в інтерв'ю говорив, що займається будівельним бізнесом[13].

У містах Росії регулярно проводяться турніри з футболу та футзалу серед дитячих команд на призи (і кубок) Євгена Ловчева[14][15].

Кар'єра журналіста

Є штатним оглядачем газети «Советский спорт», частий гість різних футбольних передач, таких як «90 хвилин Плюс» на НТВ-Плюс і «Футбол Росії» на каналі"Росія-2". Регулярно виступає як експерт в передачах «Матч ТВ». В рамках газети «Советский спорт» були видані «Щоденники Євгена Ловчева» — історії про російський футбол[16].

Веде програму «Команда Ловчева» по неділях на радіо «Комсомольская правда» та недільні випуски передачі «Польова кухня» на радіостанції «Вести ФМ». Також працює на радіо «Маяк» в статусі запрошеного експерта в програмі «Майстри спорту» (назва з 2014 року).

Примітки
  1. нині в межах Москви
  2. Olympedia — 2006.
  3. Ловчев Евгений Серафимович. Сборная России по футболу. rusteam.permian.ru. Процитовано 28 грудня 2020.
  4. Евгений Ловчев: «На самом-то деле моя жёлтая карточка на ЧМ-1970 — только третья по документам ФИФА»
  5. А на трусах — карман для партбилета // Газета «Труд», 15 августа 2007 года
  6. Профіль на КЛІСФ
  7. Наша команда
  8. Євген Ловчев став четвертим послом Сочі на футбольному ЧС-2018
  9. Евгений Ловчев: «Не увидел в игроках „КАМАЗа“ гордости за команду, характера»
  10. Пока перерыв в чемпионате поговорим о футболе. Всё о спорте с Ловчевым
  11. «МЯЧ ТВ» — выпуск № 6. Евгений Серафимович Ловчев на YouTube
  12. Евгений Ловчев: «Главная моя работа — смотреть футбол. Машина у меня — как кабинет»
  13. Евгений Ловчев: «Битву года я проиграл»
  14. Турнир на призы заслуженного мастера спорта, лучшего футболиста СССР 1972 года Евгения Ловчева
  15. Евгений Ловчев наградил лучших мини-футболисток
  16. Дневники Евгения Ловчева. Архів оригіналу за 4 липня 2011. Процитовано 21 червня 2011.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.