Бєсков Костянтин Іванович

• Батько — Іван Григорович, робітник. Працював на різних московських заводах, у тому числі «Електропровід».
• Мати — Ганна Михайлівна.
• Дружина — Валерія Миколаївна (1928—2010). Весілля відбулося 17 лютого 1946 року, незабаром після повернення Бєскова з турне «Динамо» до Великої Британії. Закінчила акторський факультет ГІТІСу. Була актрисою театру ім. Єрмолової, знімалася в художніх фільмах («Повість про перше кохання», «Липневий дощ», «По тонкому льоду», «Секундомір»). Брала участь у концертах із самостійними номерами (одна або з партнерами) і як ведуча програми. Довгі роки виконувала обов'язки секретаря свого чоловіка, коли він працював тренером. Померла 8 березня 2010 року.
• Дочка — Любов Костянтинівна (нар. 1947) — викладач — перекладач англійської мови, дружина футболіста і тренера Володимира Федотова.

Закінчив Вищу школу тренерів, Державний Центральний інститут фізичної культури (ДЦОЛІФК, 1952). Навчався в аспірантурі ДЦОЛІФК (1952—1954).

Захопився футболом у 1926 році — після того, як дядько вперше повів його на футбольний матч. Спочатку грав з однолітками у дворі, влітку 1928 мати подарувала йому справжній футбольний м'яч. Почав грати у дворовій команді — «вулиця на вулицю».

З 1934 року грав у команді заводу імені Хрущова (завод № 205). Одночасно, в 1935—1936 роках виступав за команду Таганського дитячого парку, був її капітаном, коли в 1936 вона виграла першість Москви серед команд дитячих парків. Також грав у хокей з м'ячем.

У 1937—1938 роках грав у команді «Серп і молот». У 1938—1940 виступав за команду «Металург» у вищій лізі, нападник.

У 1940 призваний у прикордонні війська, служив у Молдавії, на початку 1941 зарахований у московське «Динамо». 1-й матч провів проти ЦДКА на позиції лівого нападника (до цього завжди грав у центрі) замість хворого Сергія Ільїна.[3]

Під час Німецько-радянської війни служив у Москві, його військова частина несла патрульну службу в місті. Потім зарахований до ОМСБОП — Окрему мотострілецьку бригаду особливого призначення.

З 1944 знову брав участь у чемпіонатах СРСР у складі «Динамо» (Москва). У складі команди став переможцем першого післявоєнного чемпіонату (1945) і чемпіонату 1949, зайняв другі місця в 1948, 1950. У 1950 став центрфорвардом номер один у списку 33 найкращих футболістів сезону.

Відзначився під час знаменитого турне «Динамо» у Великій Британії (листопад 1945), у чотирьох матчах забив 5 м'ячів, зробив 4 гольові передачі. У 1947 брав участь у турне по Скандинавії (Швеція—Норвегія). У трьох матчах забив 4 м'ячі.

У 1952 брав участь (з незалікованою травмою) в Олімпійських іграх в Гельсінкі. Як стверджував сам Бєсков, грати на Олімпіаді він був не повинен, але внаслідок обставин вийшов на поле, причому не на позицію напівсереднього, а на фланг. У знаменитому першому матчі зі збірною Югославії (що закінчився внічию — 5:5) тричі подавав кутові удари, після яких забивалися голи, в тому числі і вирішальний, що дозволив зрівняти рахунок. За поразку у повторному матчі від команди Югославії («Тітовця», з якими СРСР тоді перебував у політичному конфлікті) збірна була розігнана, а Бєсков позбавлений звання «Заслужений майстер спорту» (повернуто в 1953).

Закінчив виступати за «Динамо» у 1954 році. До того часу Бєсков закінчив інститут фізкультури, здав кандидатський мінімум, розраховуючи зайнятися науковою діяльністю і писати кандидатську дисертацію. Проте через низьку стипендію, вирішив повернутися у футбол, уже як тренер.

В управлінні футболу Бєскову запропонували зайняти посаду другого тренера збірної СРСР, яку займав у 1954—1955.

У 1955—1956 — старший тренер «Торпедо» (Москва), при ньому в команду прийшов один із провідних згодом торпедівських гравців Валерій Воронін. Натомість, при Бєскові з команди були відраховані багато вікових гравців, що призвело до невдоволення покровителів і вболівальників «Торпедо».

У 1957—1960 — старший тренер футбольної школи молоді в Лужниках, тренував молодіжну збірну СРСР. У 1958 був відряджений як спостерігач на Чемпіонат світу у Швеції.

В кінці 1960—1962 — старший тренер ЦСКА, при ньому команда двічі займала четверті місця в чемпіонатах СРСР. Як і в «Торпедо», в ЦСКА Бєсков різко взявся за омолодження складу, чим знову накликав на себе невдоволення клубного керівництва.

У 1962—1963 — виконувач обов'язків головного редактора спортивних програм на Центральному телебаченні.

У 1963—1964 — старший тренер збірної СРСР. У відбірковій групі чемпіонату Європи збірна перемогла команди Італії (2:0 «вдома» і 1:1 «в гостях») і Швеції (3:1 вдома і 1:1 у гостях) і вийшла в півфінал, де виграла (3:0) у команди Данії. У фінальному матчі збірна СРСР у рівній боротьбі поступилася в Мадриді з рахунком 1:2 команді Іспанії. На вимогу М. С. Хрущова за поразку від «франкістів» Бєсков був звільнений з посади, попри те, що радянська збірна добилася одного з найбільших успіхів у своїй історії.

У 1964—1965 — старший тренер команди «Зоря» (Луганськ) (команду попросив очолити Андрій Старостін), що виступала у першій лізі. У 1965 році «підняв» цю команду з 21-го на третє місце в першій лізі, заклавши основу для її виходу в наступному сезоні у вищу лігу.

У 1966 недовго був старшим тренером команди «Локомотив» (вища ліга).

У 1967—1972 — тренував команду «Динамо» (Москва). У 1967 і 1970 команда посідала друге місце в чемпіонатах СРСР, в 1967 і 1970 виграла Кубок СРСР, в 1972 вийшла у фінал європейського Кубка володарів кубків.

На думку Бєскова, в 1970 році, в «золотому матчі», окремі гравці «Динамо» здали гру ЦСКА.[3]

У 1972—1974 — тренер, який курував динамівські команди РРФСР.

У 1974—1976 роках тренував олімпійську збірну СРСР на попередньому етапі, вивів її у фінальну частину Олімпійського турніру.

Після вильоту московського «Спартака» з вищої ліги, постало питання, хто може очолити команду і вивести її назад. Член Політбюро, 1-й секретар Московського міськкому КПРС Володимир Гришин зібрав тренерів, профспілкових керівників. Була запропонована кандидатура Бєскова, але він вперто не погоджувався. Кілька разів Бєскова викликали в міськком партії, після чого він зрозумів — чинити опір наполегливим проханням стає непристойно.[3]

У кінці 1976 року став головним тренером команди «Спартак». Запросив до клубу Ріната Дасаєва з Астрахані, Георгія Ярцева з Костроми, Сергія Шавло з Риги, Юрія Гаврилова і Олександра Бубнова з московського «Динамо». У 1977 «Спартак» виграв першість країни в першій лізі, в 1978 посів п'яте місце у вищій лізі, а в 1979 став чемпіоном СРСР — безпрецедентний зліт. Команда дев'ять років поспіль незмінно перебувала серед призерів: двічі отримувала золоті (1979 і 1987), п'ять разів — срібні, двічі — бронзові медалі. За 11 років виступів у вищій лізі під керівництвом Бєскова вона здобула 186 перемог.

У 1979 році був старшим тренером збірної Москви, яка зайняла перше місце на Спартакіаді народів СРСР (одночасно з роботою в «Спартаку»).

У 1979—1982, одночасно з роботою в «Спартаку» — старший, головний тренер збірної СРСР. На Олімпіаді-1980 вона отримала бронзові медалі, поступившись у півфіналі команді НДР. Потім збірна добилася права брати участь у чемпіонаті світу-1982 в Іспанії. На чемпіонат команда поїхала з одним головним (Бєсков) і двома старшими (Валерій Лобановський з «Динамо» (Київ) і Нодара Ахалкаці з «Динамо» (Тбілісі)) тренерами. Як стверджував Бєсков, він сам запросив їх до збірної до чемпіонату світу, але з однією метою — щоб вони забезпечили своєчасний приїзд своїх гравців. Була попередня домовленість, що до Іспанії вони не поїдуть, але в результаті все вийшло навпаки, що стало безпрецедентною ситуацією в історії радянського футболу і не сприяло узгодженості дій керівництва команди (виникли угрупування в колективі).

Збірна зайняла в своїй підгрупі друге місце. Збірна виграла у збірної Нової Зеландії (3:0), зіграла внічию зі збірною Шотландії (2:2) і програла збірній Бразилії (1:2) в напруженому матчі, затьмареному суддівськими помилками — арбітр двічі не призначив пенальті у ворота бразильців, незважаючи на явні порушення з їхнього боку. У чвертьфіналі збірна виграла у команди Бельгії (1:0) і зіграла внічию з командою Польщі (0:0), після чого і вибула з подальшої боротьби через різницю забитих і пропущених м'ячів. Виступ збірної було розцінено як невдалий, і Бєсков був звільнений від займаної посади.

У 1988 команда зайняла четверте місце, і Бєсков був звільнений «у зв'язку із пенсійним віком». Причому принципове рішення про звільнення було прийнято, коли він перебував у відпустці. Відмовився подати заяву про звільнення за власним бажанням.

Після виходу із «Спартака» (1988) був заступником голови Федерації футболу СРСР.

У 1991—1992 роках тренував команду «Асмарал» (колишня «Червона Пресня», Москва). За два роки команда виграла зональний турнір у другій лізі першості СРСР і посіла сьоме місце у вищій лізі чемпіонату Росії.

У 1993—1995 роках знову тренував «Динамо» (Москва). При ньому команда виграла срібні медалі в чемпіонаті Росії 1994 (до цього вона 8 років не добиралася до другого місця) і перемогла в Кубку Росії 1995. На цьому його тренерська кар'єра завершилася.

• Чемпіон СРСР (1945, 1949).
• Володар Кубка СРСР (1953).
• Заслужений майстер спорту (1948).
• Член клубу бомбардирів Григорія Федотова (126 голів).

• Володар Кубка СРСР (1967, 1970).
• Заслужений тренер СРСР (1968).
• Володар кубка Росії (1995).

• Чемпіон СРСР (1979, 1987).