Лон Чейні

Лон Чейні народився 1 квітня 1883 року в Колорадо-Спрінгс, штат Колорадо. Його батько - Френк Чейні і мати - Емма Кеннеді були глухонімими, тому хлопчик рано навчився спілкуватися за допомогою мови жестів і міміки. Дідусь Чейні по матері, Джонатан Ралстон Кеннеді, заснував "Колорадську школу для виховання німців" (нині Колорадська школа для глухих і сліпих) у 1874 році, де батьки Чейні познайомилися. Його прадід був конгресменом Джоном Чейні.

З дитинства Чейні підробляв в оперному театрі Колорадо-Спрінгс робітником сцени, декоратором і реквізитором, іноді отримуючи ролі в масовці. У 17 років почав працювати актором у різних театрах, здебільшого в бродячих вар'єте. У 1905 році одружився зі співачкою Клеве Крейтон; в 1906 році у них народився син Крейтон Чейні, більш відомий як Лон Чейні-молодший. У 1910 році сім'я Чейні осіла в Каліфорнії. Стосунки Чейні з дружиною погіршувалися і в 1913 році вони розлучилися. Клеве спробувала накласти на себе руки, випивши дихлорид ртуті; вона залишилася жива, але співати більше не могла. Після пов'язаного з цим випадком скандалу Чейні змушений був піти з театру.

Він вирішив зосередитися на роботі в кіно. Зніматися в короткометражних комедіях студії Universal він почав ще в 1912 році, згодом він також писав сценарії і режисирував деякі фільми, в яких знімався.

Загалом фільмографія Лона Чейні налічує понад 150 фільмів. Він грав найрізноманітніші ролі, однак найкраще йому вдавалися образи людей нещасних, самотніх, знедолених, часто озлоблених і знівечених. Його здібності до наслідування і вміння працювати з гримом були неймовірними (він навіть написав статтю про грим для одного з видань Британської Енциклопедії), що, в підсумку, і стало одним із джерел його гучного успіху. Крім того Чейні приділяв велику увагу костюму і пластиці рухів. Наприклад, у фільмі «Покарання» (The Penalty, 1920) він зіграв безногого каліку, так щільно прив'язавши ступні до спини, що це здавалося фізично неможливим. Пізніше у фільмі «Невідомий» (1927) він виконає аналогічний фокус з руками і зіграє метальника ножів, який прикидається безруким, ховаючись від поліції.

Для Лона Чейні були особливо цікаві ролі не тільки калік, а й чудовиськ. У фільмі «Операція наосліп» (A Blind Bargain, 1922, фільм не зберігся) він зіграв ролі і професора-експериментатора, і створеного ним получеловека-напівмавпи.

У фільмі «Горбань із Нотр-Дама» (1923), поставленому за романом Віктора Гюго, Чейні зіграв роль Квазімодо і став безумовно головною причиною грандіозного успіху цією дорогої та вражаючої постановки. Для цієї ролі Чейні спорудив собі штучний горб вагою понад 20 кілограмів; інші накладки і пристосування додали до його ваги ще 15 кілограмів. Навіть з таким гандикапом він з неймовірною спритністю переміщався по величезній декорації, що зображувала знаменитий фасад Собору Нотр-Дам.

Ще більший успіх супроводжував фільм 1925 року «Привид опери» за однойменним романом Гастона Леру, в якому Чейні зіграв роль Еріка, як зазвичай, сам розробивши для себе унікальний грим, небувалий за складністю і, за свідченнями очевидців, надзвичайно болючий у використанні (наприклад, вставлені в ніздрі металеві скоби викликали в актора постійну кровотечу).

В цей же період виходять на екрани і інші відомі фільми за участю Чейні — драма «Той, хто отримує ляпаси» (He Who Gets Slapped, 1924, екранізація однойменної п'єси Леоніда Андрєєва), кримінальний фільм «Несвята трійця» (1925), лірична комедія «Скажіть це морпіхам» (Tell It to the Marines, 1926), драми «Дорога на Мандалай» (The Road to Mandalay, 1926), «Чорний Дрізд» (The Blackbird, 1926), «Невідомий» (The Unknown, 1927), «На захід від Занзібару» (West of Zanzibar, 1928), «псевдовампірскій» детектив «Лондон після півночі» (1927).

З початком ери звукового кіно Чейні, на відміну від багатьох зірок епохи німого кіно, з ентузіазмом взявся розробляти нові можливості. Для початку він зробив озвучену версію «Примари опери» (було зроблено новий монтаж зі спеціально доснятимі епізодами), а потім випустив повний звуковий ремейк «Нечестивої трійці», в якому не тільки виконав кілька ролей, але і озвучив різними голосами п'ять персонажів (в тому числі папугу).

Під час зйомок фільму "Грім" взимку 1929 року у Чейні розвинулася пневмонія. Наприкінці 1929 року у нього діагностували рак гортані. Це посилилося, коли під час зйомок у його горлі застряг штучний сніг, який спричинив серйозну інфекцію. Незважаючи на серйозне лікування, його стан поступово погіршувався, і він помер від крововиливу в горло 26 серпня 1930 року в Лос-Анджелесі, штат Каліфорнія. Його похорони відбулися 28 серпня в Глендейлі, штат Каліфорнія. До почесних носіїв входили Пол Берн, Гант Стромберг, Ірвінг Тальберг, Луїс Барт Маєр, Лайонел Баррімор, Воллес Бірі, Тод Браунінг, Лью Коді та Рамон Новарро. Корпус морської піхоти США забезпечив капеланом та почесною гвардією його похорон. Поки проводився його похорон, усі студії та MGM вшанували двома хвилинами мовчання.

Чейні був похований на кладовищі Меморіального парку Форест Газон в Глендейлі, поруч зі склепом свого батька. Його дружина Хейзел була похована там після її смерті в 1933 році. З невідомих причин склеп Чейні залишився без позначень.

Лон Чейні в ролі привида з фільму "Привид опери" (1925)

За часів популярності Лона Чейні, який не втомлювався дивувати публіку все новими шокуючими кінообразами, дивно несхожими один на одного, був у ходу жарт: «Побачиш таргана — не дави його, це може бути Лон Чейні». Лон Чейні часто працював з режисером Тодом Броунінгом, якого пов'язувала з ним схожість біографії — Броунінг довго жив в юності серед бродячих циркачів. Після спільної роботи у фільмі «Лондон після опівночі», де була задіяна тема вампіризму, вони збиралися разом поставити екранізацію «Дракули» Брема Стокера. Цей проект був здійснений Броунінгом вже після смерті Чейні — фільм «Дракула» вийшов в 1931 році. Чейні також розробив «спецефект» «людина-курка», який Броунінг використовував у фільмі «Виродки». В останні місяці перед смертю Лон Чейні не міг говорити через рак гортані. Син Лона Чейні, який взяв псевдонім Лон Чейні-молодший, в 1940-х роках став популярним актором і в деяких фільмах вказувався в титрах без приставки «молодший». У 1957 році на екрани вийшов біографічний фільм про Лона Чейні «Людина з тисячею облич»; роль Чейні в ньому виконав Джеймс Кегні. У 1994 році на Голлівудській Алеї Зірок була встановлена ​​зірка Лона Чейні (7046 Hollywood Blvd.)

Приблизно 102 із 157 фільмів, за участі Чейні, в даний час класифікуються як загублені. Ряд інших існує лише у надзвичайно урізаній формі або зазнало сильної деформації.