Лопухіна Ганна Петрівна

Належала до того ж дворянського роду Лопухіних, що і перша дружина Петра I. Дочка сенатора Петра Васильовича Лопухіна (з початком її фавору став світлішим князем) від першого шлюбу з Параскою Іванівною Левшиною[2]. Рано втративши матір, вона була вихована мачухою, Катериною Миколаївною, уродженою Шетнєвою, жінкою малоосвіченою і не високої моральності.

Петро Лопухін працював («присутствовал») в одному з Московських департаментів сенату. У 1798 році Москву відвідав імператор Павло I і на одному з придворних балів звернув увагу на Ганну Петрівну Лопухіну. Враження, яке вона зроблене на імператора, було досить сильним, чим і скористалася придворна партія, з графом Кутайсовим на чолі, ворожа імператриці Марії Федорівни та Катерині Нелідової і бажала замінити останню своєї ставленицею.

Павлу I представили молоду дівчину закохану в нього до безтями, що ще більше посилило його почуття до неї. Імператор доручив Кутайсову вести переговори з Лопухіними про запрошення їх до Петербурга. Петру Лопухіну було запропоновано два варіанти: при згоді — князівський титул і багатство; при відмові — опала і висилка. Розсудливий батько віддав перевагу першому варіанту[3]. Дізнавшись про це, імператриця написала Ганні Петрівні листа з порадою залишатися в Москві. Змісти цього листа довели до відома Павла I, що викликало його обурення.

Восени 1798 року відбувся переїзд Лопухіних в Петербург. Їм був подарований будинок на Двірцевій набережній, 10, куплений в казну у віце-адмірала де Рібаса. Лопухін був призначений генерал-прокурором і в 1799 році отримав князівську гідність з титулом світлості, мачуха пожалувана в статс-дами, а винуватиця всіх цих милостей 6 вересня 1798 року пожалувана в камер-фрейліни, а 14 грудня 1798 року — в кавалерственні дами великого хреста державного ордена святого Іоанна Єрусалимського і 22 лютого 1799 року — у кавалерственні дами ордену святої Катерини меншого хреста.

Дуже тактовна і скромна, Ганна Лопухіна намагалася триматися осторонь від придворних інтриг і користувалася своїм впливом на імператора тільки для прохань про тих, що потрапили в немилість, чи про нагороди для будь кого. При цьому вона часто діяла не переконаннями, а плакала або дулась, поки не досягала бажаного. Павло був щиро прив'язаний до неї і в неї відпочивав від праць правління. Він відкрито висловлював своє глибоке почуття до неї: її ім'ям називалися кораблі («Благодать» — російський переклад єврейського імені Ганна), її ж ім'я красувалося на прапорах гвардії.

Малиновий колір, улюблений Лопухіної, став улюбленим кольором Павла, а значить, і двір став віддавати йому перевагу. Щоб задовольнити пристрасть Лопухіної до танців, імператор часто давав бали. Вона любила вальс, і цей танець, спочатку заборонений при дворі, завдяки їй був знову введений в моду. Так як звичайний придворний костюм заважав Лопухіній танцювати, і вона знаходила його недостатньо елегантним, то імператор скасував його, чим дуже засмутив імператрицю. Графиня Варвара Головіна писала[4]:

Лопухіна мала красиву голову, але була невисокого зросту, погано складена і без грації в манерах; красиві очі, чорні брови і волосся того ж кольору, прекрасні зуби і приємний рот були її єдиними принадами; невеликий кирпатий ніс не надавав витонченості її фізіономії. Вираз обличчя булв м'яким і гарним, і дійсно Лопухіна була добра і нездатна ні бажати, ні робити нічого злого, але в той же час вона була недалекого розуму і не отримала належного виховання.

Павло Гаврилович Гагарін

Зворушений лицарськими почуттями до Ганни, Павло I вирішив не перешкоджати її шлюбу з людиною, якого вона покохає. Так, вона запідозрила ніжні почуття з її боку до Олександра Рібоп'єра, він хотів влаштувати її шлюб з ним; через деякий час Лопухіна сама зізналася Павлу I, що кохає товариша свого дитинства князя Павла Гавриловича Гагаріна (1777—1850), що знаходився в Італії в армії Суворова (за свідченням брата Ганни Петрівни вона відкрила государю своє кохання, аби захиститися від прояву занадто ніжних почуттів з його боку). Павло I викликав Гагаріна з армії до Петербурга, обсипав його нагородами і влаштував його шлюб з Лопухіною.

11 січня 1800 року Ганна Петрівна як камер-фрейліна подякувала імператрицю за дозвіл вийти заміж, а 8 лютого відбулося одруження. Одружившись вона призначена була статс-дамою. Почуття Павла I до княгині Гагаріної не змінилися і після шлюбу, і вона зберігала своє високе становище аж до вбивства свого царственого шанувальника в ніч з 11 на 12 березня 1801 року.

Олександр I призначив Гагаріна посланником при сардинському дворі, і подружжя два роки прожили в Італії. Мабуть, князь Гагарін одружився тільки з розрахунку, і після смерті Павла I відносини між чоловіком і дружиною зовсім зіпсувалися. Він погано з нею обходився, змусив переписати на себе всі її майно. Гагарін не був вірним чоловіком, у високому суспільстві був всім відомий його пристрасний роман з графинею Марією Зубовою. В цей же час у Ганни Петрівни був любовний зв'язок з молодим князем Борисом Четвертинським, братом фаворитки Олександра I, з яким Ганна познайомилася на острові Сардинія під час перебування з чоловіком в Італії. У вересні 1804 року кореспондент князя Михайло Воронцов писав[5]:

У місті нового... Ганна Петрівна Гагаріна при надії, сподіваюся, що не від князя Павла.

Навесні 1805 року Ганна Гагаріна народила (від Четвертинського) доньку на ім'я Олександра, але незабаром, 25 квітня, померла від сухот. Через кілька тижнів померло і немовля[6]. Ганна була похована в Лазаревській церкві Олександро-Невської лаври в Санкт-Петербурзі. На могилі дружини Гагарін велів висікти напис: «На пам'ять про мою дружину і благодійницю». На що Микола Грец у своїх «Записках» зазначав: «Вже хоч би промовчав»[7].

• У кінострічці «Бідний, бідний Павло» Ганну Лопухіну зіграла Юлія Мавріна.

• «Русские портреты XVIII и XIX ст.», изд. вел. кн. Николая Михайловича, І т., № 101.
• П. Ф. Карабанов, «Статс-дамы и фрейлины русского двора в XVIII в.» («Русская Старина», 1871 г., март, стр. 272.).
• Сухарева О. В. Кто был в России от Петра I до Павла I, Москва, 2005
• Гагарина, Анна Петровна // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб.—М., 1896—1918. (рос.)
• Ульяна Эсс «Анна. Тайна дома Романовых», Москва, 2017