Луцій Ліциній Красс

Походив з роду нобілів Ліциніїв Крассів. Син Луція Ліцинія Красса, онук Гая Ліцинія Красса, консула 168 року до н. е. Здобув ґрунтовну освіту, замолоду виявивши надзичайні ораторські здібності. У 119 році до н. е. звинувачував за різними відомостями в здирництві або державній зраді консула 120 року до н. е. Гая Папірія Карбона. Зрештою останній наклав на себе руки. Пізніше Красс каявся в цьому звинуваченні.

У 118 році до н. е. усупереч поширеній думці сенату виступав за запровадження римської колонії Нарбон. Того ж року разом з Гнеєм Доміцієм Агенобарбом входив до колегії дуумвірів для її виведення. На цій посаді спільно з колегою також організував монетний двір в Нарбоні, де випустив перші срібні денарії з головою богині Роми (аверс) і галльського вояка (реверс).

У 114 році до н. е. в колегії понтифіків захищав весталку Ліцинію від звинувачення в порушенні цнотливості. завдяки красномовству Красса Ліцинію було виправдано, але при повторному розгляді справи була засуджена до страти.

У 108 році був квестором в Азії. Під час каденції також навчався красномовству у ритора Метродора Скепсійського. На зворотному шляху відвідав Афіни, де слухав там провідних філософів, зокрема Хармада У 107 році  обирається народним трибуном. 106 року до н. е. підтримав законопроєкт консула Квінта Сервілія Цепіона щодо повернення суддів сенаторам від вершників. У 103 році був курульним еділом. Під час каденції спільно з колегою Квінтом Муцієм сцеволою влаштував чудові видовища. 100 року до н. е. брав участь у придушенні заколоту Луція Аппулея Сатурніна.

У 95 році до н. е. був консулом разом з Квінтом Муціем Сцеволою. Під час їхнього консульства був прийнятий Lex Licinia Mucia де civibus redigundis — закон, згідно з яким, виганяли з Риму усіх італіків, хто був в Римі, та які вважалися римськими громадянами, але не могли довести своїх прав на римське громадянство[1]. Того ж року захиств в суді Квінта Сервілія Цепіона від звинувачень, якого було виправдано.

Після закінчення свого консульства Красс був проконсулом у Галлії (ймовірно Цизальпінської). У 92. році він став цензором разом з Гнеем Доміцієм Агенобарбом. Того ж року було прийнято законопроєкт Красса, відповідно до якого відповідальність за заворушенням в народних зборах несла особа, що їх скликала. Незважаючи на певні розбіжності між цензорами, ними було прийнято рішення про закриття латинських риторичних шкіл. У результаті, римляни, які бажаюли отримати риторичні знання та вміння, відправлялися на навчання до Греції[2].

У 91 році до н. е. виступав на підтримку реформ, запропонованих плебейським трибуном Марком Лівієм Друзом Молодшим і брав участь в розробці законопроєктів. Увійшов до комісії децемвиров для розподілу землі, створену відповідно до закону Друза. 1 вересня цього року в сенаті виступив на підтримку Марка Лівія Друза проти консула Луцієм Марція Філіпом. Під час виступу Красс відчув себе погано і через сім днів помер від запалення легенів

Був одружений з Муцією, донькою консула 117 до н. е. Квінта Муція Сцеволи. Мав 2 доньок. В заповіті всиновив свого онука Луція Корнелія Сципіона.

Луцій Красс вважається одним з найзначніших давньоримських ораторів до Цицерона, причому сам Цицерон в роки своєї молодості вважав Красса неперевершеним майстром латинської риторики і вчився по записах його промов. Речі Красса також справили великий вплив на політичний світогляд Цицерона[3]. Сам Красс був одним з учнів видатного письменника та юриста Луція Целія Антипатра[4].

У своїх виступах йому вдавалося вдало поєднувати витонченість і природність, гідність і дотепність у своїй промові, не втрачаючи при цьому ясності і переконливості. Красс також умів наводити безліч прикладів, навіть говорячи про абстрактне[5]. Завдяки своєму глибокому знанню римського права Красс був названий Цицероном найкращим правознавцем серед ораторів, у той час як Квінт Муцій Сцевола був названий ним найкращим оратором серед правознавців[6].

• (англ.) — в Smith's Dictionary of Greek and Roman Biography and Mythology.