Луїш Гонсалвеш да Камара

Луїш да Камара народився близько 1519 року в Фуншалі, на Мадейрі[2][3]. Він був сином майдерівського губернатора[1] Жуана Гонсалвеша да Камара-де-Лобуша, старшого капітана Мадейри, і Леонори де Вільєни, доньки Жуана де Менезеша, графа Тароцького, що був Кратуським пріором і мажордомом Жуана ІІ й Мануела І. Хлопець був братом Сімана Гонсалвеша да Камари, першого графа Кальєтського[4].

1535 року Луїш почав навчання в Паризькому університеті, в Колегіумі святої Варвари. За посередництва П'єра Фавра познайомився з Ігнатієм Лойолою та єзуїтами[1][2]. Отримавши диплом магістра мистецтв, він повернувся до Португалії, де вивчав теологію в Коїмбрському університеті[1][2].

27 квітня 1545 року, всупереч волі батьків, Луїш вступив до Товариства Іуса в Коїмбрі[1][2]. Після цього його відправили до новіціату в кастильській Валенсії разом із Мануелом Са[1][2].

1547 року Луїш повернувся до Коїмбри, де став ректором місцевого єзуїтського колегіуму Ісуса. Того ж року його рукоположили у священники[1][2].

У серпні 1548 Луїш вирушив до марокканського Тетуана разом із Жуаном Баретто, майбутнім патріархом Ефіопії. Завданням цієї місії було надання духовної підтримки португальським підданим і християнським полоненим, що перебували у місті[1][2]. Через хворобу він був змушений повернутися до Лісабону, де продовжував займатися справами марокканської місії[1].

1550 року Луїш став сповідником престолонаслідника Жуана-Мануела[4].

30 березня 1553 року Луїш прийняв повні чернечі обітниці в Логроньо, у Кастилії[1][2]. 23 травня того ж року він прибув до Риму, де отримав призначення від візитатора Мігела де Торреша на посаду прокуратора Португальської провінції[2]. Луїш викрив зловживання першого португальського провінціала Сімана Родрігеша, внаслідок чого останній втратив свій пост.

Луїш завоював довіру генерала Лойоли, який в серпні 1554 року призначив його суперіором Дому професів[4][2]. Він залишався у Римі до 23 жовтня 1555 року, після чого виїхав до Португалії як візитатор Ордену[2][4].

Протягом перебування у Римі, Луїш став близьким другом Лойоли[1]. Під враженням розмов із генералом він написав «Діяння отця Лойоли» (лат. Acta Patris Ignatii) і «Мемуари» (лат. Memoriale)[1]. Окремо від цих робіт Луїш згадується у двох текстах самого Лойоли: «листі вдосконалення» від 7 травня 1547 року, що був адресований шкільній братії в Коїмбрі, а також «листі послуху» від 26 березня 1553 року, адресованому єзуїтам Португальської провінції[2].

1558 року, після смерті Лойоли, Луїш да Камара знову прибув до Риму. Він взяв участь у Першій генеральній конгрегації Товариства Ісуса, на якій єзуїти обрали своїм новим головою Дієго Лайнеса[2]. Крім цього, рішенням конгрегації Луїша призначили асистентом Португальської провінції, внаслідок чого він мусив залишатися у Римі[2][1].

1574 року Луїш да Камара був звільний з посади провінціала Португалії згідно з рішенням Еверардо Меркуріано[2]. Його замістив Мануел Родрігеш. Рішення було прийнято на підставі доповідей про стан справ у провінції, які підготував його опонент Сіман Родрігеш[2].

Король Себаштіан (бл. 1571, К. де Морайш).

У липні 1559 року португальський уряд в особі королеви-регентки Катерини запросив Луїша да Камару на посаду вихователя молодого короля Себаштіана[2][1]. Він навчав його латини, історії, філософії[1], а також виконував обов'язки королівського сповідника[1]. Себаштіан цілковито довіряв своєму вчителю, який став його приватиним радником.

Невдовзі Катерина стала сприймати Луїша да Камару як причину своїх розладів з онуком. Стара королева заходилася розсилати листи папі Пію IV, кастильському королю Філіпу ІІ і генералу ордену Франциско Борджія, в яких звинувачувала отця в прищеплюванні Себаштіану женоненависництва і відрази до шлюбу[1]. Безпідставність цих звинувачень документально довів історик Франциско Родрігес у своїй «Історії»[5], проте вони досі беруться на віру деякими дослідниками[1]. Зокрема, в анти-єзуїтській і анти-клерикальній літературі тенденційно зазначається, що Луїш над міру впливав на Себаштіана: не зважав на державні інтереси Португалії, намагався зробити з короля просте знаряддя в руках єзуїтів[6].

Незважаючи на неприязнь королеви, Луїш зберіг свою посаду при дворі завдяки прив'язаності до нього Себаштіана та протекції його дядька-кардинала Енріке[7].

Напередодні мароканського походу Себаштіана в 1574 році Луїш розсварився зі своїм учнем. Він попереджав його про неприпустимість африканських авантюр, допоки король не народить 4—5 дітей-інфантів для забезпечення стабільності корони[1]. Довідавшись що Себаштіан все-таки рушив до Марокко, літній наставник занепав духом і сильно захворів[1]. Він надіслав королю листа, закликаючи того повернутися на батьківщину. Король невдовзі вернувся з неуспішного походу, але здоров'я його вчителя не покращилося. Через сім місяців, 15 березня 1575 року, Луїш да Камара помер у Лісабоні, в єзуїтському колегіумі святого Антонія[6]. Себаштіан отримав цю звістку в Еворі й настільки засмутився, що на 5 днів заточив себе у Ешпіньєрівському монастирі Діви Марії біля столиці для спокутування своєї провини[1].