Львівський завод автонавантажувачів

24 квітня 1948 року Рада Міністрів СРСР прийняла постанову «Про організацію масового виробництва автонавантажувачів для механізації вантажно-розвантажувальних робіт на транспорті та в промисловості», згідно з якою у 1948 році, була перекрита вулиця Залізнична і на місці колишніх казарм імені ерцгерцога Сальватора та гаражів війська польського[2] був побудований та введений у експлуатацію Львівський завод автонавантажувачів[3]. Істотну допомогу у створенні заводу надали Горьківський автомобільний завод та Куйбишевський завод підшипників[4]. Вже у 1949 році завод розпочав серійний випуск продукції[3].

У 1950 році завод розпочав випуск автонавантажувача моделі 4000М.

У 1951 році завод розпочав серійний випуск 5-тонного навантажувача під індексом 4003.

У 1957 році завод освоїв гідрокран ЛЗАН-4030 вантажопідйомністю 500 кг, що встановлювався на шасі ЗІЛ-164, а згодом і ЗІЛ-130[5]

ЛЗА 4008

У 1960-ті роки завод освоїв випуск важких 10-тонних автонавантажувачів серії 4008.

З 1962 року та до середини 1980-х років завод паралельно з Іванівським автокрановим заводом випускав компактний військовий кран моделі 8Т-210 для потреб МО СРСР, вантажопідйомністю 6,3 т на шасі Урал-375[6].

У 1966 році робітник заводу М. Г. Вахула за участь у освоєнні та випуску нових моделей автонавантажувачів та дострокове виконання завдань 7-го п'ятирічного плану став Героєм Соціалістичної Праці[7].

У 1972 році почалася реконструкція підприємства[8].

У зв'язку з розширенням соціологічних досліджень, для соціального розвитку колективу при ГСКБ заводу було створено галузевий центр з групою психологів, який виконував дослідження за кількома напрямками (основними напрямками роботи були «Удосконалення соціальної структури колективу», «Удосконалення управління трудовим колективом», «Підвищення оплати праці та поліпшення соціально-культурних та житлово-побутових умов робітників та службовців», «Поліпшення умов та охорони праці, зміцнення здоров'я трудящих»)[9].

У 1973 році Львівська та Ульянівська області почали соціалістичне змагання за дострокове виконання 9-го п'ятирічного плану. У результаті, протягом 1973 року завод понад плану виготовив 85 автонавантажувачів[10]. Протягом 1974 року завод щодня випускав 50 автонавантажувачів[11]. У 1974 році виробнича кооперація заводу пов'язувала його зі 123 іншими підприємствами з 11 республік СРСР[4].

Тільки у період із заснування заводу до кінця 1974 року робочими та співробітниками заводу було зроблено понад 200 раціоналізаторських пропозицій, при цьому деякі з пропозицій та розробок заводу (пристосування для шліфування внутрішньої поверхні циліндра за допомогою шарикопідшипників, пристосування для шліфування чавунних сферичних виробів та ін.) були впроваджені на інших підприємствах[4].

До 1975 року автонавантажувачі, що випускались заводом, використовувались у 26 країнах світу[12].

Після введення в дію нових виробничих потужностей у 1970-ті роки, завод став основним виробником автонавантажувачів у соціалістичних країнах, були досягнуті максимальні обсяги виробництва — 20 тисяч автонавантажувачів на рік[13].

У 1979 році завод став головним підприємством львівського виробничого об'єднання «Автонавантажувач»[3].

До 1980 року завод мав повний комплекс заготівельних, обробних, складальних та допоміжних цехів, освоїв випуск 3-10-тонних автонавантажувачів та гідрокранів (при цьому, більшість деталей виготовлялося на предметно-замкнутих спеціалізованих ділянках, із застосуванням прогресивних методів механічної обробки, автоматичного та напівавтоматичного зварювання)[3].

У 1980 році на заводі почалося створення автоматизованої системи керування виробництвом[3].

ЛЗА 40810

До початку 1988 року у доповнення до 5-тонного навантажувача серії 4085 завод освоїв серійне виробництво 12,5-тонного фронтального універсального автонавантажувача серії 4018[14][15].

До кінця 1980-х років на заміну сімейства автонавантажувачів серії 4085 були розроблені автонавантажувачі 4088 вантажопідйомністю 5 тонн, 6,3 тонни та 7 тонн. До 1989 року на заводі була побудована перша дослідна партія автонавантажувачів 4088 у кількості 5 машин, які були спрямовані у дослідну експлуатацію. Оскільки автонавантажувачі створювались за програмою виробничої кооперації підприємств СРСР з країнами РЕВ, у їх конструкції використовувалися двигуни Д-240 Мінського тракторного заводу та гідрооб'ємний рульовий механізм болгарського виробництва[8].

У 1991 році завод представив модель 4092-01 вантажопідйомністю 2 тонни та модель 4094 вантажопідйомністю 1,6 тонн[16].

Після 1991 року завод був перетворений у закрите акціонерне товариство та суттєво скоротив випуск продукції[13] (якщо за радянських часів обсяги виробництва становили близько 12 тис. автонавантажувачів на рік, то у 1999 році було випущено 250 автонавантажувачів), проте зумів освоїти малосерійне виробництво нових модифікацій та моделей продукції. В цілому, в період з початку діяльності заводу у 1948 році до початку листопада 2000 року завод освоїв виробництво 30 видів автонавантажувачів[17].

У 2000 році завод було визнано банкрутом, виробництво переміщено зі Львову на резервний майданчик за містом у смт. Шкло, і його наступником стало ЗАТ «Автонавантажувач», яке у травні відновило виробництво, вийшовши до кінця року на випуск 70 одиниць на місяць[18].

У 2007 році становище підприємства погіршилося, розмір збитків заводу збільшився у 1,9 рази[19].

У 2010 році по відношенню до ЗАТ «Автонавантажувач» було порушено справу про банкрутство за позовом районного пенсійного фонду, і у кінці 2012 року підприємство було визнано банкрутом[20][21].

У січні 2008 року Фонд державного майна України прийняв рішення про продаж державного пакету акцій заводу[22] та у липні 2008 року — розпочав підготовку до продажу, проте до початку 2012 року продати їх не вдалося. У січні 2012 року ФДМУ знову виставив на продаж 57,39% акцій заводу[23].

Упродовж 2006—2011 років деякі цехи колишнього заводу розібрали, а частину вулиці, що проходила через його територію, відкрили для руху[2].

4 вересня 2012 року набрав чинності закон України «Про індустріальні парки», відповідно до якого Львівська міська рада виділила для створення індустріального парку земельну ділянку площею 25 га у межах промислової зони «Рясне-2» (на цій ділянці розташовані завод «Автонавантажувач» та інші великі промислові підприємства)[24].