Людвіг Мюліус-Еріксен

Людвіг Мюліус-Еріксен (дат. Ludvig Mylius-Erichsen; 15 січня 1872, Віборг, Данія 25 листопада 1907, Гренландія) — данський полярний дослідник, етнограф, журналіст. Керівник двох експедицій в Гренландію. Вніс значний внесок у вивчення північно-східних областей острова.

Людвіг Мюліус-Еріксен
дан. Ludvig Mylius-Erichsen
Народився 15 січня 1872(1872-01-15)[1][2][…]
Віборг, Данія
Помер 25 листопада 1907(1907-11-25)[2][3] (35 років)
Гренландія, Данське королівство
Країна  Данія
Діяльність мандрівник, дослідник, журналіст, письменник
Відомий завдяки полярні дослідження
Знання мов данська[4]

Перша експедиція

Протягом багатьох років, щоб захистити місцеві племена від негативного впливу європейської цивілізації, відвідування Гренландії було дозволено лише данським держслужбовцям і місіонерам. Анонсуючи свою першу експедицію на острів, Мюліус-Ерісксен заявив про свій намір описати побут, культуру і фольклор гренландських ескімосів, особливо в контрасті з життям в данських поселеннях у західній частині острова.

Експедиція отримала назву «літературної». Собі в компаньйони Мюліус-Ерісксен взяв художника Харальда Мольтке, орнітолога і медика Альфреда Бертельсена  та журналіста і перекладача Кнуда Расмуссена (згодом став найвідомішим з данських полярних дослідників). Потім до експедиції приєднався гренландський вчитель Йорген Бренлунд.

У середині липня 1902 року мандрівники висадилися в Готхобе, звідки на човнах і собачих упряжках вирушили на північ і провели зиму в Якобсхавне. У березні 1903 року вони дісталися до Упернавіка і продовжили шлях на північ через затоку Мелвілла (за винятком Бертельсена, який вирішив залишитися).

В дорозі Мольтке сильно захворів, але вони змогли досягти землі ескімосів племені Ця (як назвав її Расмуссен — «Королівства північного вітру») і провели серед них майже рік. В результаті роботи Харальд Мольтке склав прекрасний альбом з портретів і пейзажів, Міліус-Еріксен сформулював свої погляди про данський вплив на життя інуїтів, Расмуссен зі своїм досконалим знанням інуктитута провів детальне вивчення побуту, звичаїв і культури цього маловідомого народу.

Мольтке, Расмуссен, Бертельсен і Мюліус-Еріксен (сидить)

Результати експедиції в Данії оцінили настільки значними, що вона отримала офіційне визнання і данський уряд взяв на себе оплату всіх боргів, а також ініціював проведення низки реформ.

Друга експедиція

Метою другої експедиції Мюліус-Еріксена було дослідження північно-східної області Гренландії між мисами Бісмарк і Вікоф. Вона фінансувалася данським урядом, Карлсберг-фондом і приватними пожертвами. До складу експедиції увійшли 28 осіб, в їх числі Йохан Кох, картограф Нільс Хег-Хаген, метеоролог і фізик Альфред Вегенер, Петер Фрейхен, художники Оге Бертельсен і Актон Фріс, помічники Хеннінг Біструп і Густав Тоструп, а також погоничі собак — священик Йорген Бренлунд і Тобіас Габріельсен.

24 червня 1906 року корабель «Данія» відплив з Копенгагена і в середині серпня досяг Гренландії. Кинув якір на південному березі півострова Джемані-ленд в бухті Данмарксхавн, де була облаштована експедиційна база, з якої протягом наступних двох років різні партії проводили передбачені програмою дослідження (сумарно учасники експедиції подолали в санних поїздках більше 4000 миль).

Основна подорож почалася 28 березня 1907 року. Мюліус-Еріксон, у супроводі дев'яти чоловік, вирушив на північ. На 80-му градусі північної широти Біструп, Вегенер, Тоструп і Карл Рінг повернули назад, а шестеро продовжили шлях до Землі кронпринца Крістіана, принагідно відкривши Землю Ламберта і острів Ховгарда. На 81°30' північної широти 18° західної довготи партії розділилися — Кох, Габріельсен і Бертельсен вирушили далі на північ, а Мюліус-Еріксен, Хег-Хаген і Бренлунд пішли на захід до Індепенденс-фіорду. 7 травня партія Коха досягла Землі Пірі біля мису Ейлор-Расмуссен, а п'ять днів потому, дісталася до гурії на мисі Вікоф — східної точки, досягнутої Робертом Пірі в 1900 році, тим самим остаточно довели, що Гренландія є островом.

27 травня групи Коха і Еріксона випадково зустрілися біля гирла знову відкритого Данської фіорду, та провели його картографування. Далі, Мюліус-Еріксен вирушив на захід, щоб завершити дослідження Індепенденс-фіорду і «протоки Пірі», що нібито з'єднує фіорд і протоку Нерса. Партія Коха, в свою чергу, вирушила назад, і 23 червня благополучно повернулася на базу. Партія Людвіга Мюліус-Еріксена до початку зими на базу так і не повернулася.

Члени експедиції на борту «Данії»

Перша спроба пошуку зниклих була зроблена 23 вересня. Пошукова партія Тострупа змогла досягти лише Маллемук-фіорду на північ від острова Ховгард, подальшому просуванню завадила відкрита вода.

Другу спробу вдалося зробити лише наступного року. 10 березня  вирушила пошукова партія, очолювана Йоханом Кохом. Менш ніж в 200 милях від корабля він знайшов розкрите депо, а в сотні метрів від нього невелику снігову печеру, всередині якої перебувало тіло Йоргена Бренлунда. При ньому був його щоденник і карти Хег-Хагена.

Як випливало з щоденника Бренлунда, який він вів на інуктитуте, а також пізніше знайдених записів Еріксена, партія дійшла до узголів'я «протоки Індепенденс» (довівши, що це фіорд), принагідно відкривши і картографував Хаген-фіорд, а також льодовики Академії і Неві-кліфф. 4 червня дослідники повернули назад, але через танення льоду не змогли перетнути Данський фіорд, і були змушені стати табором на його західному березі в очікуванні, поки лід знову не стане.

Весь цей час мандрівники були вкрай обмежені в харчуванні і паливі, до кінця серпня харчуючись практично лише м'ясом власних собак і рідкісної здобиччю від полювання. До 19 жовтня, поповнивши запаси з двох раніше закладених депо, партія досягла північного узбережжя Маллемук-фіорду (приблизно в цей же час на південному березі знаходилася партія Тострупа, але їх розділяла відкрита вода), але вже не змогла подолати цю перешкоду. 15 листопада помер Хег-Хаген, а через 10 днів Мюліус-Еріксен. Бренланд зміг, зрештою, дійти до складу, залишеного Тострупом кількома тижнями раніше, але сил йти далі в нього вже не було. Останній запис у його щоденнику:

... не можу йти далі через обмороження ніг і повну темряву... Тіла решти ... приблизно у двох з половиною лігах звідси. Хаген помер 15 листопада, Мюліус приблизно десять днів тому.

Йорген Бренлунд

Тіла Мюліуса-Еріксена і Хег-Хагена так і не були знайдені, незважаючи на неодноразові пошуки, в тому числі експедицією Ейнара Міккельсена. Тим не менш, Міккельсен знайшов звіти Еріксена за серпень — вересень 1907 року, які той залишав у гуріях по дорозі на південь[5].

Пам'ять

На честь Людвіга Мюліус-Еріксена названі п'ять географічних об'єктів: 

  • Земля Мюліус-Еріксена (область у північно-східній Гренландії між Землею Пірі і Індепенденс-фіордом),
  • Mylius-Erichsen Sommerlejr (дослівно «літній табір»),
  • Mylius-Erichsen Varde (піраміда в Індепенденс-фіорді),
  • Mylius-Erichsen Monument (гірський пік в льодовику Свердрупа, затока Мелвілла),
  • мис на Землі Пірі[6].

У рідному місті Л. Мюліус-Еріксена Рінгкебінгу, перед входом до музею, встановлено пам'ятник[7].

Література

  • Achton Friis, Danmark Expeditionen til Grönlands Nordostkyst (1909).
  • Greely, True Tales of Arctic Heroism (New York, 1912).
  • Rasmussen, People of the Polar North (Philadelphia, 1908).

Примітки

  1. Encyclopædia Britannica
  2. Енциклопедія Брокгауз
  3. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. Iben Bjørnsson (7 липня 2016). The misery of Peary’s elusive channel. The Arctic Journal. Архів оригіналу за вересень 12, 2016. Процитовано листопад 23, 2016.
  6. Mark Nuttall. Encyclopedia of the Arctic. — ISBN 9781136786808.
  7. Ringkøbing berømte Sons. Ringkøbing Fjord Turisme. Архів оригіналу за 17 вересня 2016. Процитовано 23 листопада 2016.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.