Люсий Олександр Павлович

Люсий Олександр Павлович
Алекса́ндр Па́влович Лю́сый
Народився 14 травня 1953(1953-05-14) (68 років)
Бахчисарай, СРСР
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність журналіст, краєзнавець, літературний критик
Alma mater Таврійський національний університет, Літературний інститут імені Горького
Галузь культурологія, краєзнавство
Заклад Q4503970?
Ступінь кандидат культурології
Вчителі Vladimir Kantord
Відомий завдяки: журналіст, публіцист

Олександр Павлович Люсий (рос. Алекса́ндр Па́влович Лю́сый, *14 травня 1953(19530514), Бахчисарай, Кримська область, РСФСР, СРСР) — радянський та російський культуролог, краєзнавець, журналіст, публіцист, літературний критик. Розробив текстологічну концепцію російської культури, культури як суми і системи локальних текстів. Автор концепції кримського тексту в російській літературі.

Кандидат культурології (2003). Старший науковий співробітник Російського інституту культурології та Центру гуманітарних досліджень простору Російського науково-дослідного інституту культурної і природної спадщини імені Д. С. Лихачова (Інституту Спадщини).

Біографія

Народився 14 травня 1953 року в Бахчисараї в Криму. У 1977 році закінчив історичний факультет Сімферопольського державного університету. У 1985 році закінчив Літературний інститут імені Горького (семінар критики В. Сурганова). Працював учителем у загальноосвітній школі (1977–1978), науковим співробітником Кримського краєзнавчого музею (1978–1980), редактором видавництва «Таврія» (1985–1991).

У 1986 році ініціював статтями у всесоюзних газетах «Літературна Росія» і «Радянська культура» рух за порятунок від руйнування і знесення будинку Рішельє в Гурзуфі. Будівля в підсумку була відреставрована, і в ній відкрився єдиний в Криму Музей О. С. Пушкіна в Гурзуфі.

У першій половині 1990-х років працював власним кореспондентом інформаційного агентства «Постфактум» (1992–1996), газет «Будемо милосердні» (1991–1993), «Ранок Россiї» і «Вік». Був членом редколегії журналу «Передвістя», автором назви і співредактором журналу «Кримський контекст». Викладав в Таврійському еколого-політичному університеті. У 1996 році після зіткнення з кримськими кримінальними угрупованнями був змушений покинути Крим і переселився до Москви.

Працював кореспондентом газети «Книжное обозрение», редактором видавництв «Пам'ятники Вітчизни», «Прогрес-Традиція», «Логос», «Едіторіал УРСС», «Либерея-Бибинформ». Автор статей і рецензій в журналах «Прапор», «Новий світ», «Жовтень», «Дружба народів», «Питання філософії», «Наша спадщина», «Літературний огляд», «Новое литературное обозрение», «Мистецтвознавство», «Бібліо-Глобус», «Пушкін»; газетах «Літературна газета», «Независимая газета», «Вечірня Москва», «Московські новини», «Культура».

Тема дисертації: «Кримський текст російської культури і проблема міфологічного контексту»[1].

Старший науковий співробітник Російського інституту культурології[1] та Центру гуманітарних досліджень простору Російського науково-дослідного інституту культурної і природної спадщини імені Д. С. Лихачова[1]. Член редколегії журналу «Питання культурології» і редакційної ради журналу «Людина, культура та освіта». Член Спілки російських письменників (з 1996)[2], Міжнародної федерації журналістів, Російського ПЕН-центру.

Нагороди
  • 2001 — Лауреат шостої Артіади народів Росії в номінації «Література» (за книгу «Пушкін. Таврида, Кіммерія»)[3].
  • 2014 — фіналіст Горьківської премії (з книгою «Московський текст: текстологічні концепція російської культури»).
  • 2014 — фіналіст літературної премії «Нон-коформізм» (з книгою «Парад утопій»)

Бібліографія
  • Первый поэт Тавриды: Семён Бобров. — Симферополь: Облполиграфиздат, 1991. — 22 с.
  • Пушкин. Таврида, Киммерия. — М.: Языки русской культуры, 2000. — 248 с.
  • Крымский текст в русской литературе. — СПб.: Алетейя, 2003. — 314 с.
  • Наследие Крыма: геософия, текстуальность, идентичность. — М.: Русский импульс, 2007. — 240 с.
  • Нашествие качеств: Россия как автоперевод. — М.: Товарищество научных изданий КМК, 2008. — 521 с.
  • Поэтика предвосхищения: Россия сквозь призму литературы, литература сквозь призму культурологии. — М.: Товарищество научных изданий КМК, 2011. — 570 с.
  • Новейший Аввакум: Текстуальная революция в России в свете Первой мировой Крымской семантической войны. — Саарбрюкен: LAP LAMBERT Academic Publishing, 2012. — 556 с. — ISBN 978-3-8473-3189-6
  • Парад утопий. СПб.: Эйдос, 2013.
  • Московский текст: Текстологическая концепция русской культуры. М.: Вече, Русский импульс, 2013.
  • Алупкинский дворец-музей. — Симферополь, 1988. (редактор)
  • Крым: Поэтический атлас. — Симферополь, 1989. (редактор)
  • Дом-музей М. В. Волошина. Путеводитель. — Симферополь, 1990. (редактор)

Література
  • Люсый Александр Павлович // Кто есть кто в российском литературоведении: Биобиблиографический словарь-справочник / РАН, ИНИОН, Центр гуманитарный научно-информационных исследований, Отдел литературоведения; Главный редактор Николюкин А. Н.; Научный редактор Ревякина А. А.; Ответственный секретарь Соколова Е. В.; Составители: Кравченко Т. Н., Михайлова О. В., Петрова Т. Г., Ревякина А. А.. — М. : ИНИОН РАН, 2011. — С. 210. — ISBN 978-5-248-00591-8. (рос.)

Примітки
  1. Александр Люсый в сетевом сообществе «Российская культурология»
  2. Александр Люсый на сайте Института Наследия. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 19 серпня 2015.
  3. Александр Люсый в «Журнальном зале»

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.