Ліванська війна (2006)
Лівано-Ізраїльський конфлікт 2006 року відомий в Лівані як Липнева війна, а в Ізраїлі як Друга ліванська війна — військовий конфлікт в Лівані і північному Ізраїлі, перш за все між Хізбалою і Ізраїлем. Конфлікт почався 12 липня 2006 року, через два тижні після початку конфлікту Ізраїль — сектор Газа 2006, а закінчився припиненням вогню 14 серпня 2006 року.
| Лівано-Ізраїльський конфлікт 2006 року | ||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| частина Арабо-Ізраїльського конфлікту | ||||||||||
 Курява над Тіром після ізраїльського бомбардування Курява над Тіром після ізраїльського бомбардування | ||||||||||
| ||||||||||
| Сторони | ||||||||||
| Хізбалла |  Ізраїль |
 Ліван | ||||||||
| Командувачі | ||||||||||
| Гасан Насралла (Генеральний секретар) | Ехуд Ольмерт (Прем'єр-міністр) Ден Халюц (командувач) М Кальпинський [1] Уді Адам |
Michel Sulaiman (CoS) | ||||||||
| Військові сили | ||||||||||
| 2 500-3 500 | ~30 000 | |||||||||
| Втрати | ||||||||||
| Ополченців Хізбалла: Вбито: 65 (за даними Хізбалли) [2] біля 500 (за даними Ізраїлю)[3] IDF says 570+ Hezbollah kills 21 захоплено |
Ізраїльських солдатів: 118 вбито[6][7] 402 поранено |
|||||||||
| Втрати серед мирного населення див. нижче | ||||||||||
Конфлікт почався з набігу і артобстрілу бойовиків Хізбали, який привів до захоплення двох і вбивства трьох ізраїльських солдатів. Ізраїль ініціював повітряну і морську блокаду Лівану, масивні авіанальоти на численні об'єкти інфраструктури Лівану, і наземне вторгнення до південного Лівану. Хізбалла почала численні ракетні напади на північний Ізраїль і зустріла Ізраїльську Армію на території Лівану блискавичними партизанськими нападами.
Конфлікт забрав життя більш ніж тисячі чоловік, здебільш громадянського населення Лівану, пошкодив інфраструктуру по всій території Лівану, витіснивши більш ніж мільйон ліванців з їх жител, припинив нормальне життя в усьому Лівані і північної частині Ізраїлю, в якій сотні тисяч ізраїльтян залишили свої домівки. Напади обох сторін на цивільне населення та інфраструктуру викликали гостру критику міжнародного співтовариства. Точні цифри втрат обох сторін ще не відомі і значно різняться в різних джерелах.
11 серпня Рада Безпеки Організації об'єднаних націй схвалила резолюцію номер 1701, яка вимагає припинення військових дій. 12 серпня ліванський уряд і Хізбалла схвалили це рішення, а 13 серпня те ж саме зробив уряд Ізраїлю. Перемир'я, що встановлюється рішенням і прийняте як Ліванським прем'єр-міністром Фуадом Сіньорой, так і ізраїльським прем'єр-міністром Ехудом Ольмертом, почало діяти 14 серпня о 8:00 за місцевим часом. Проте, ще нема підтвердження, що Хізбалла збирається роззброїтися на південь від річки Літтані, як того вимагає резолюція.
Передумови
Масова втеча палестинців з Ізраїлю після арабо-ізраїльських війн 1949 та 1967 років, як і масове вигнання палестинців з Йорданії в 1971 після подій Чорного вересня, привели до напливу сотень тисяч палестинців до Лівану, в результаті чого баланс релігійних конфесій Лівану був порушений — шиїти стали найбільшою релігійною групою. Громадянська війна в Лівані (1975–1990) була прискорена, якщо не викликана, цим напливом. Палестинські організації почали затяжну прикордонну війну з Ізраїлем, деякі ліванські організації, перш за все Хізбалла, підтримали їх та призвали до знищення Ізраїлю. В результаті, Ізраїль вторгся до Лівану в 1982 з ціллю знищення Організації визволення Палестини (ОВП), але був вимушений відступити під міжнародним тиском, залишивши тільки невеличку буферну зону уздовж кордону. Деякі з ліванських груп були союзниками Ізраїлю, такі як Армія Південного Лівану; деякі мали спільні інтереси, такі як Амаль, але інші знаходилися в гострій конфронтації з ним, як Хізбалла. Проте громадянська війна закінчилася і коли більшість фракцій склали зброю в 1989–1991, Хізбалла відмовився і продовжила конфронтацію. У 2000 році Ізраїль був вимушений відступити з буферної зони, але Хізбалла та багато сил в Лівані все ще висувають претензії на невеличку територію Ферм Шеба, які все ще знаходяться під ізраїльським контролем.
Після виводу Ізраїлем військ з південного Лівану у 2000 та розформування Армії Південного Лівану, значна частина її зброї та укріплень були захоплені Хізбаллой. Протягом наступних шести років південь країни майже повністю контролювався силами Хізбали, яка знаходила багато добровольців серед місцевого шиїтського населення. Вона користувалася підтримкою Сирії та Ірану та охоче давала притулок представникам палестинських організацій, які слідували спільній цілі боротьби з Ізраїлем. Хізбалла продовжила напади на Ізраїль, вимагаючи повернення Ферм Шеба та свободи для громадян Лівану в ізраїльських в'язницях, Періодично між ізраїльськими військами та силами Хізбалли спалахували перестрілки, де обидві сторони намагалися відповідати обстрілами у відповідь на будь-які ворожі дії супротивника. Декілька обмінів ув'язнених все ж таки було влаштовано між двома сторонами.
У Лівані після Кедрової революції політична ситуація стала досить нестабільною. Блок 14 березня або Мученика Рафіка Харірі, який одержав перемогу на виборах 2005 року, ставив своїми цілями протистояння сирійському впливу та роззброєння ополчень. Але у парламенті сформувалася впливова опозиція, сформована з шиїтських партій Хізбалля та Амаль та послідовників генерала Мішеля Ауна, який намагався не допустити ізоляції Хізбалли. Ряд важливих постів у кабінеті міністрів дістався опозиції — зокрема міністрами праці та зовнішніх відносин стали члени Хізбалли. Через слабкість такого кабінету, блоку Харірі не вдавалося в значній мірі здійснити передвиборні обіцянки, перш за все роззброїти формування Хізбалли та поставити всю територію Лівану під контроль урядових військ.
26 травня 2006 в результаті терористичного акту на території Лівану було вбито лідера палестинської організації «Ісламський джихад» Махмуда Маджуба. Головна підозра впала на Ізраїль, і хоча той відкинув звинувачення, Хізбалла почала перестрілку, яку зуміли припинити спостерігачі ООН.
Хід війни
12 липня Хізбалла здійснила нову атаку, у якій було захоплено двох та вбито трьох ізраїльських солдат, ще 5 загинули у спробах звільнити захоплених. Генеральний секретар Хізбалли Гасан Наслалла запропонував Ізраїлю обміняти полонених на членів Хізбалли — в'язнів ізраїльських тюрем. Ізраїль відповів початком широкої військової операції проти Хізбалли та Лівану. Уряд Лівану та урядові війська практично не брали участі у військових діях, не маючи можливості підтримати ані іноземне вторгнення, ні дії Хізбалли. При цьому, через досить різні політичні погляди, заяви представників уряду щодо конфлікту також досить різнилися.
З ціллю встановлення повної блокади Лівану та припинення можливих поставок озброєння до Хізбалли із Сирії, ізраїльська авіація розбомбила основні автодороги, мости та аеропорти Лівану. З ціллю знищення керівників та баз Хазбалли значні авіаудари наносилися по житловим районам багатьох ліванських міст, переважно в районах населених шиїтами — тобто півдня Лівану, південного Бейруту та долини Бекаа. Хізбалла відповіла ракетними обстрілами міст на півночі Ізраїлю. 23 липня Ізраїль почав наземне вторгнення до Лівану, ставлячи ціллю знищення позицій Хізбалли на південь від річки Літані.
Припинення вогню
11 серпня Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію 1701 (вступила до сили 16 серпня), згідно з якою починається припинення вогню, Ізраїль повинен вивести війська із Лівану, на території південного Лівану Хізбалла повинна роззброїтися, а ця зона — контролюватися ліванськими урядовими військами та контингентом з 15 тис. солдат ООН.
Результати війни
У результаті війни загинуло понад 1200 ліванців (з яких 74 — члени Хізбалли за її власними оцінками, або від 180 до 530 за оцінками Ізраїлю), 119 солдат і 44 громадянина Ізраїлю. Економічний збиток Лівану за оцінками уряду країни перевищив 6 млрд доларів. В результаті воєнних дій підтримка Хізбалли серед населення Лівану значно зросла, згідно з даними «Бейрутського центру досліджень та інформації» 25 серпня 2006 року близько 87% опитуваних підтримали боротьбу Хізбалли з Ізраїлем (проти 58% у лютому). Це зробило майже неможливим активне роззброєння Хізбалли урядовими військами. Навіть активний прихильник роззброєння Хізбалли прем'єр-міністр Фуад Сіньора заявив що «Ліван не ворог Хізбаллі» і що роззброєння повинно бути добровільним.
Станом на вересень 2006 положення резолюції 1701 продовжує повільно здійснюватися, але через відмову Хізбалли роззброюватися, перспективи її повного здійснення, як і політичні перспективи Лівану, залишаються неясними.
Примітки
- "Two Northern Command chiefs?", Ynetnews, 8 August 2006; See also, "IDF officials: Maj. Gen. Adam must quit post after war"; "Israel swaps commanders"; "Impatient Israel appoints new battle chief"[недоступне посилання з квітня 2019]; "New Israeli General Oversees Lebanon "; "Israel names new commander to head offensive"; "Israel changes command structure"[недоступне посилання з квітня 2019]
- Gannon, Kathy (12 серпня 2006). Tyre hospital treats Hezbollah fighters. Seattle Post-Intelligencer. Процитовано 13 серпня 2006.
- Greenberg, Hanan (13 серпня 2006). IDF disperses leaflets in Lebanon with names of IDF killed. Ynetnews. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 13 серпня 2006.
- Israeli troops suffer largest one-day loss. CNN. 27 липня 2006. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 13 серпня 2006.
- Casualties in Lebanon-Israel fighting. AP. 8 серпня 2006. Процитовано 8 серпня 2006.
- Israel-Hizbullah conflict: Victims of rocket attacks and IDF casualties. Israel, Ministry of Foreign Affairs. daily updated.
- IDF allows 400 Lebanese security forces to leave Marjayoun. Ynetnews. 2006-08-11.