Лідерство

Лі́дерство (англ. Leadership) — впровадження організаційного керівництва, яке здійснюється топ-менеджментом. Лідерство охоплює (але не обмежується тільки цим) розробку бачення, планування, прийняття рішень, заохочення, організацію, розвиток, наділення повноваженнями і спрямування діяльності людей на досягнення певної мети.

У сучасній науці, за наявності спільності вихідних позицій, лідерство характеризується неоднозначно. Можна визначити наступні основні підходи до його тлумачення:

1. Лідерство — це різновид влади, специфікою якої є спрямованість зверху донизу, а також те, що її носієм виступає не більшість, а одна людина або група осіб. Політичне лідерство, пише Жан Блондель, — це «влада, здійснювана одним або декількома індивідами, для того, щоби спонукати членів націй до дій».

2. Лідерство — це управлінський статус, соціальна позиція, пов'язана із прийняттям рішень, це керівна посада. Таке визначення лідерства випливає зі структурно-функціонального підходу, що припускає розгляд суспільства як складної, ієрархічно організованої системи соціальних позицій і ролей. Заняття в цій системі позицій, пов'язаних з виконанням управлінських функцій (ролей), і дає людині статус лідера. Іншими словами, як відзначає Даунтон, лідерство — це «становище в суспільстві, що характеризується здатністю особи, яка це становище посідає, скеровувати й організовувати колективну поведінку деяких або всіх його членів».

3. Лідерство — це вплив на інших людей.

Лідерство - це справа інтелекту, надійності, гуманності, мужності та дисципліни ... Опора лише на інтелект призводить до непокірності. Прояв гуманності, сам по собі, призводить до слабкості. Зацикленість на довірі призводить до глупоти. Залежність від сили мужності призводить до насильства. Надмірна дисципліна та суворість командування, призводять до жорстокості. Коли у когось є всі п’ять чеснот, кожна з яких відповідає своєму призначенню, тоді він може бути лідером. - Цзян Лінь у поясненнях до Сунь дзи, «Мистецтво війни».

Стилі лідерства

Авторитарний — лідер володіє достатньою владою, щоби нав‘язувати свою волю підлеглим і без вагань втілювати в життя прийняті рішення, використовуючи адміністративні методи впливу на підлеглих. Такий лідер одноосібно вирішує всі питання, не враховуючи думки підлеглих, часто втручається в дії керівників нижчого ступеню, зв‘язує їх ініціативу і не дозволяє їм приймати самостійних рішень, робити і вирішувати щось без його відома.

Демократичний — характеризується високим ступенем делегування повноважень. Підлеглі беруть активну участь у прийнятті рішень і мають широку свободу для виконання завдань. Як правило, рішення приймається тільки після виявлення думки підлеглих, лідер охоче ділиться з ними владою, надає можливість проявити ініціативу, розвивати свої здібності. Керівник робить все для того, щоби підлеглі розуміли, що їм доведеться вирішувати більшу частину проблем, не шукаючи його схвалення або допомоги. Паралельно з цим він створює атмосферу відкритості і довіри, за якої підлеглий завжди може звернутися до лідера за допомогою та порадою, розказати про проблеми, які є або назрівають, порадитися.

Ліберальний — підлеглим надається велика самостійність в роботі, в прийнятті рішень, керівник дає лише загальні настанови і час від часу контролює діяльність виконавців. Ще цей стиль лідерства називають стилем невтручання.[1]

Лідерство і підприємництво

Згідно Австрійської школи економіки, лідерство є невід'ємною частиною підприємництва. Людвіг фон Мізес так описує феномен лідерства: «Відомо, що різні люди реагують на зміну умов з різною швидкістю і по-різному. На ринку є лідери і ті, хто лише копіює поведінку своїх більш спритних співгромадян. Феномен лідерства так само реальний на ринку, як і в інших сферах людської активності»[2]. Підприємець-промоутер, як називає його Мізес, є рушійною силою ринку. Без цього поняття неможливо побудувати теорію ринкового процесу.

Політичне лідерство

Політичне лідерство в системі владних відносин посідає особливе місце. У лідерстві найбільше яскраво проявляється «видимість», влади, її наочність. Політичні лідери персоніфікують собою владу. Вони мають такий величезний вплив, що він не зрівнюється із впливом, інших суб'єктів політики.

Феномен політичного лідерства завжди привертав увагу представників світової політичної думки. Н. Макіавеллі розглядав політичного лідера як володаря, здатного використати всі доступні засоби для збереження влади, наведення порядку. Т. Карлайл і Р. Бмерсон вважали лідера творцем історії, наділеним особливим талантом. Ідею політичного лідера як надлюдини сформулював Ф. Ніцше. На його думку, політичний лідер — це завжди сильна особистість, наділена всіма можливими чеснотами, яка здатна нав'язати свою волю широким верствам. Г. Тард розглядав феномен лідерства, виходячи з теорії наслідування. За Г. Тардом, люди схильні діяти, наслідуючи поведінку яскравої особистості, якою є лідер. Марксисти розглядають політичне лідерство у контексті історичної необхідності і класових інтересів. У такому розумінні лідер обслуговує інтереси класу, що висунув його на політичну арену.

Функціональна теорія
Генерал Девід Петреус розмовляє з американськими солдатами, які служать в Афганістані

Функціональна теорія лідерства[3] є особливо корисною теорією для вирішення конкретної лідерської поведінки, що має сприяти організаційній або одиничній ефективності. Ця теорія стверджує, що основна робота лідера полягає в тому, щоби піклуватися про те, що потрібно для групових потреб. Таким чином, лідер може сказати, хто добре виконував свою роботу, коли це сприяло ефективності та згуртованості груп[4]. Хоча теорія функціональних лідерів найчастіше застосовується до керівництва командою[5], вона також була ефективно застосована і для більш широкого організаційного лідерства[6]. У фаховій літературі з функціонального лідерства[7] присутньо п'ять широких функцій лідера, які сприяють підвищенню ефективності організації. Ці функції включають моніторинг навколишньої ситуації, організацію дій підлеглих, навчання та підготовку підлеглих, мотивування інших та активне втручання у діяльність групи.

Різні завдання поведінки керівництва сприятимуть цим функціям. У роботі, котра визначає лідерську поведінку, Флейшман[8] зауважив, що підлеглі сприймали поведінку своїх керівників у термінах двох широких категорій, які називаються «розглядом» та «ініціюванням структури». Розгляд містить у собі поведінку, що зачіпає ефективні стосунки. Приклади такої поведінки містять вираження стурбованості підлеглим дієздатності інших. Ініціативна структура передбачає дії лідера, направлені саме на досягнення поставлених завдань. Це може стосуватися роз'яснення ролі зі встановленням стандартів на ефективність та підпорядкування підлеглого відповідального за дотримання цих стандартів.

У зв'язку з чим термін «лідерство» широко застосовується у військовій справі, у військовій освіті (військова педагогіка, військова психологія)[9][10]. І трансформаційне лідерство розглядається як основа формування лідерської компетентності майбутніх офіцерів[11].

Див. також

Примітки
  1. Основи лідерства Архівовано 10 жовтня 2011 у Wayback Machine.[недоступне посилання з 09.04.2018]
  2. Фон Мизес, Людвиг (2019). Человеческая деятельность: Трактат по экономичесокй теории (рос.). Челябинск: Социум. ISBN 978-5-91603-071-6.
  3. (англ.)Hackman & Walton, 1986; McGrath, 1962; Adair, 1988; Kouzes & Posner, 1995.
  4. (англ.)Fleishman et al., 1991; Hackman & Wageman, 2005; Hackman & Walton, 1986.
  5. (англ.)Zaccaro, Rittman, & Marks, 2001.
  6. (англ.)Zaccaro, 2001.
  7. (англ.)Kozlowski et al. (1996), Zaccaro et al. (2001), Hackman and Walton (1986), Hackman & Wageman (2005), Morgeson (2005), Klein, Zeigert, Knight, Xiao (2006).
  8. (англ.)Fleishman, 1953.
  9. (англ.)THE SERGEANTS MAJOR OF THE ARMY: ON LEADERSHIP AND THE PROFESSION OF ARMS. June 8, 2009. Association of the United States Army. By Marianna Merrick Yamamoto, Danielle Giovannelli.
  10. Ірина Сампан, Роль сержанта в ЗСУ. Чому це важливо і як готують лідерів за стандартами НАТО? 24.01.2018, Ukrainian Military Pages
  11. Бойко О. В., «Трансформаційне лідерство як концептуальна основа формування лідерської компетентності майбутніх офіцерів Збройних Сил України» // Військова освіта. — 2015. — № 2. — С. 32-40.

Джерела
  • Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія: Навч. посіб. — 6-те вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2007. — 309 с. ISBN 966-346-206-X
  • (рос.) Ольшанский Д. В. Основы политической психологии. — Екатеринбург: «Деловая книга», 2001. — 477 с., с.234-328.
  • (англ.)Carlyle, Thomas (1841). «On Heroes, Hero-Worship, and the Heroic History». Boston: Houghton Mifflin. — ISBN 1-4069-4419-X.
  • (англ.)Kenny, D. A.; Zaccaro, S. J. (1983). An estimate of variance due to traits in leadership. Journal of Applied Psychology 68 (4): 678–685. doi:10.1037/0021-9010.68.4.678.
  • (англ.)Mumford, M. D.; Zaccaro, S. J.; Harding, F. D.; Jacobs, T. O.; Fleishman, E. A. (2000). Leadership skills for a changing world solving complex social problems. The Leadership Quarterly 11: 11–35. doi:10.1016/s1048-9843(99)00041-7.
  • (англ.)Zaccaro, S. J.; & Banks, D. J. (2001). «Leadership, vision, and organizational effectiveness». In S. J. Zaccaro and R. J. Klimoski (Editors), The Nature of Organizational Leadership: Understanding the Performance Imperatives Confronting Today's Leaders. San Francisco: Jossey-Bass.
  • (англ.)Zaccaro, S. J. (2007). Trait-based perspectives of leadership. American Psychologist 62 (1): 6–16. PMID 17209675. doi:10.1037/0003-066x.62.1.6.
  • (англ.)Zaccaro, S. J., Gulick, L. M. V. & Khare, V. P. (2008). «Personality and leadership». In C. J. Hoyt, G. R. Goethals & D. R. Forsyth (Eds.), Leadership at the crossroads (Vol 1) (pp. 13–29). Westport, Connecticut: Praeger.
  • (англ.)Foti, R. J.; Hauenstein, N. M. A. (2007). Pattern and variable approaches in leadership emergence and effectiveness. Journal of Applied Psychology 92 (2): 347–355. PMID 17371083. doi:10.1037/0021-9010.92.2.347.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.