Лікарчук Ігор Леонідович

Народився в сім'ї педагогів.

Після закінчення школи вступив до Київського державного педагогічного інституту ім. М.Горького, який закінчив із відзнакою 1976 року.

1976—1986 — працював учителем, заступником директора, директором школи та професійно-технічного училища.

1986—1996 — заступник начальника управління освіти Київської області, голова Київського обласного комітету з професійної освіти.

1995—1996 — член Державної комісії з реформування професійно-технічної освіти України.

1996—2002 — голова експертної ради Державної акредитаційної комісії з ліцензування та атестації професійно-технічних навчальних закладів.

1996—2005 — начальник управління освіти і науки Київської облдержадміністрації.

Паралельно викладав у Київському обласному інституті післядипломної освіти педагогічних кадрів і у Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університеті ім. Г. Сковороди (професор кафедри управління освітою з 2003).

Листопад 2006 — січень 2011, березень 2014 — вересень 2015 — директор Українського центру оцінювання якості освіти.

22 липня 2015 року усунений Кабміном від виконання повноважень за посадою директора УЦОЯО на час проведення Генеральною прокуратурою службового розслідування корупційної діяльності керівництва Центру[1][2]. Сам Лікарчук пов'язує це з помстою за результати ЗНО дітей деяких чиновників, відмовою їх незаконно змінити та тиском на його сина — заступника керівника Державної фіскальної служби Костянтина Лікарчука[3][4]. За свого підлеглого заступився міністр освіти і науки Сергій Квіт[5] та керівники регіональних ЦОЯО[6]. За словами Антона Геращенка, у правоохоронних органів нема претензій до Лікарчука[7]. 17 вересня 2015 року Лікарчук заявив, що не може працювати при тій ситуації, що склалася навколо УЦОЯО, і подав заяву про звільнення з посади[4]. 21 вересня Кабмін задовольнив заяву Лікарчука, звільнивши його з посади директора УЦОЯО[8].

30 червня 2016 року Національна поліція України допитала колишнього директора Українського центру оцінювання якості освіти Ігоря Лікарчука як підозрюваного в зловживанні владою[9]. 1 липня 2016 року Печерський районний суд Києва відправив під домашній арешт Ігоря Лікарчука до 28 липня[10].

Коло наукових інтересів — історія становлення й розвитку освіти в Україні, проблеми управління сучасними освітніми системами.

Кандидат педагогічних наук (1995; тема дисертації — «Розвиток змісту та форм організації підготовки кваліфікованих робітників в Україні у 1920—1929 рр.»[11]), доктор педагогічних наук (2005; тема дисертації — «Управління системами підготовки кваліфікованих робітників в Україні: педагогічний аспект»[12]), професор кафедри управління освітою (2003), академік Української академії історичних наук (2004).

Автор низки публікацій, зокрема монографій: «Управління системами підготовки кваліфікованих робітників в Україні» (1995); «Міністри освіти України» (у 2 т.; 2002, 2006); автор ідеї та головний редактор видань «Заклади освіти Київщини: минуле та сучасне» (2002), «Освітяни Київщини — учасники Великої Вітчизняної війни 1941—1945» (2005), подарункового видання для першокласників «Моя книжка» (1998, 1999, 2000, 2001); співавтор енциклопедичного видання «Профтехосвіта України: XX століття» та монографії «Поза межами можливого: школа, якою вона є» (2004), 56 наукових і публіцистичних статей із актуальних проблем функціонування освітньої системи держави.

З 1996 — ініціатор відновлення та член редакційної колегії науково-методичного часопису «Світло», з 2002 р. — його головний редактор.

З 1999 — за ініціативою І. Л. Лікарчука виходить щомісячний «Інформаційно-методичний збірник управління освіти і науки Київської обласної державної адміністрації та Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів».

2001 — організував видання щоквартальника «Підручник для директора».

Один із ініціаторів і авторів шкільних курсів «Київщинознавство», «Основи біблійної історії та християнської етики» (впроваджені в практику роботи закладів освіти Київської області).

Автор реалізованого в Київській області проекту створення мережі дитячих будинків змішаного типу для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Ініціатор створення Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів, музею історії освіти Київщини, обласних постійно діючих педагогічної та виставки навчальних посібників, виготовлених учнями і вчителями.

У 2013—2014 р. головний редактор порталу «Освітня політика».

Розробив програми курсів «Освітній менеджмент», «Освітній маркетинг», «Правове забезпечення освітньої діяльності» для підготовки магістрів зі спеціальності «Управління закладом освіти» у вищих педагогічних навчальних закладах.

Автор методики ліцензування й атестації професійно-технічних навчальних закладів.

Член двох спеціалізованих фахових рад із захисту дисертаційних досліджень.

Делегат двох з'їздів працівників освіти України.

• Син — Лікарчук Костянтин Ігорович, екс-заступник голови Державної фіскальної служби України.

• Лауреат премії Ленінського комсомолу в галузі освітньої діяльності.
• Заслужений працівник освіти України (2004).

• Сайт «Народна освіта»
• Існує загроза, що секретні тести просто зіллють потрібним людям, — І. Лікарчук // Osvita.ua